— Ах! — Роза Карпівна й моргнути не встигла, як з ніг до голови була облита брудом. Вперед з виском помчала червона іномарка.
— І як мені тепер в магазин йти?! — вигукнула Роза Карпівна. — Доведеться повертатися додому, переодягатися!
Сьогодні весь день йшов дощ і в місті були величезні калюжі. На жаль, жінці не пощастило і вона була облита однією з них, коли поспішала в магазин.
Часу зовсім не залишалося, потрібно встигнути приготувати вечерю. Адже ввечері важлива подія — син приведе знайомитися свою дівчину, майбутню дружину.
Але, незважаючи на переживання, Роза Карпівна все встигла.
— Мамо, ми прийшли! — крикнув син з передпокою, відкривши двері своїм ключем.
— Привіт, синку! — Роза Карпівна вийшла в коридор зустріти гостей.
— Мамо, познайомся, це Лера — моя дівчина! — представив Антон свою супутницю.
— Вітаю! — радісно відповіла та і простягнула свою ручку на знак привітання.
— «Ну і вульгарщина!» — пронеслося в голові у Рози Карпівни, коли вона побачила синьо-зелені нігті з яскравими рожевими квіточками. У відповідь же сказала:
— Приємно познайомитися, Лерочка! Проходьте! — жінка зробила жест рукою, запрошуючи до столу.
Пропустивши молодих вперед, Роза Карпівна не змогла не відзначити зовнішній вигляд гості:
«Який несмак! Підбори, ніжки тонкі, сукня коротка! Волосся з нарощеними пасмами! Губи, вії! Куди дивився мій син…» — але виховання не дозволило жінці сказати все це вголос.
— Антоне, сідай, я спекла твій улюблений пиріг, зі смородиною! — заспівала Роза Карпівна. — Але спочатку гаряче! Лерочка, ти любиш рибу?
— Ой, вибачте, у мене на рибу алергія, — пригнічено відповіла Лера.
Роза Карпівна була явно незадоволена і стиснула губи, ввічливо посміхатися ставало все складніше:
«Риба такий корисний продукт! А у неї — алергія, бачите!»
Лера відчула недобре і поспішила виправити ситуацію:
— Нічого страшного! Я ось салатика поїм, виглядає дуже апетитно!
— Мамо, я з’їм всю рибу! І за себе, і за Леру! Не переживай! — втрутився в розмову Антон.
Весь вечір Роза Карпівна скоса розглядала супутницю свого сина. Їй не подобалося абсолютно все: одяг, манера розмови, запах парфумів.
— Лерочка, а де ви працюєте? — поцікавилася Роза Карпівна в надії, що хоч робота у неї нормальна.
— Я онлайн-модель! — безтурботно відповіла Лера, розмішуючи цукор у чаї.
— Хто?!! — не стримуючи обурення, вигукнула Роза Карпівна, але тут же осіла. — Кхм, кхм… А чи не могли б ви детальніше розповісти про свою діяльність?
— Не переживайте, нічого аморального тут немає, — Лера зрозуміла, що майбутній свекрусі не сподобалася її професія. — Я фотографуюся для шоу-румів в їхньому одязі, на моїх руках і шиї фотографують коштовності для ювелірних магазинів, на ногах — взуття, на голові — капелюхи. Так магазини продають свої речі, щоб наочно було видно, як вони сидять.
— Цікаво… — крізь зуби процідила Роза Карпівна. Лера була права, таку роботу вона сприйняла вкрай несерйозно, придатною тільки для дівчат легкої поведінки.
— Мамо! Це зараз актуальна професія для красивих дівчат! — спробував пожартувати Антон з метою розрядити обстановку. — Хочеш, ми і тебе сфотографуємо?
— Ну вже ні! — жінка підняла руки і зробила захисний жест.
— А даремно! — засміявся Антон. — Це приносить непогані гроші!
«Ах ось що це означає, мисливиця за грошима ця Лерочка!» — відразу зробила в голові свої висновки Роза Карпівна.
— А що ж твої батьки? Де працюють? — продовжила вона розмову.
— Батька я не пам’ятаю. Він пішов, коли мені ще й двох років не було, і більше в моєму житті не з’являвся.
А мама працює продавцем у нашому сільському магазині. — Лера відкусила шматочок пирога і запила чаєм.
— То ти з села?! — пожвавішала Роза Карпівна. Тепер їй стало зрозуміло, чому ця дівчина прив’язалася до її сина — їй потрібна міська прописка.
— Так, я народилася в селі. Потім переїхала до міста вчитися, та так тут і залишилася, — відповіла Лера.
У коридорі пролунав дзвінок телефону, і вона здригнулася:
— Ой, це ж мій! — Лера вибігла в коридор. — Алло?.. Так!… Так! Я зараз буду!.. Скільки потрібно?… Так! Я все привезу!
З коридору долинали уривки фраз, а потім з’явилася і сама Лера:
— Розо Карпівно, я вибачаюся, але мені треба від’їхати! Буквально на п’ятнадцять хвилин!
— Ну раз треба… — незадоволено відповіла та і знову стиснула губи.
— Леро, щось сталося? — стурбовано запитав Антон.
— Та ні, все добре! Не переживай, я швидко! — Лера схопила свою сумочку і вилетіла з квартири.
— Яка неповага! Яка нахабність! — обурювалася Роза Карпівна. — Приїхала в гості і так безцеремонно втекла!
— Мамо, ну ми ж не знаємо, що сталося! Навіщо ти так? — намагався захистити свою кохану Антон.
— Сину, це неповага і крапка! — не вгамовувалася Роза Карпівна. — Ще й кухню всю пропахла своїми жахливими парфумами!
Жінка підійшла до вікна, щоб відкрити його і впустити свіже повітря.
— Ах! Так це та сама дівчина! — закричала Роза Карпівна, побачивши, як Лера сідає в червону іномарку.
— Ти про що, мамо? — нерозуміюче запитав Антон.
— А про те! Сьогодні по дорозі в магазин це вона мене оббризкала! Летіла, як божевільна! Навіть по сторонах не дивилася! — Роза Карпівна не на жарт розлютилася.
— Знаєш що, сину? Я наполягаю, щоб ти її кинув! Ця дівчина тобі абсолютно не підходить!
*****
— Я встигла???? — відчинила двері захекана Лера. — Ось ліки, шприци, начебто все так купила, як ви сказали.
— Тихо, тихо, люба, все під контролем! — заспокоїв її лікар, Микола Петрович.
— Операція пройшла успішно, відходимо від наркозу. Тільки ліки для підтримуючої терапії закінчилися, дякую, що привезли.
Лера зітхнула і розплакалася. Вона була рада, що все закінчилося добре. Заспокоївшись, вона поїхала назад до мами Антона.
Піднявшись до квартири, Лера побачила, що двері не зачинені — мабуть, за нею ніхто не зачинив. Увійшовши всередину, до неї долинули крики Рози Карпівни:
— Ні, я сказала! Ця вертихвістка не буде твоєю дружиною!
— Мамо, я її кохаю! — обурювався Антон. — Ти її просто не знаєш! Вона хороша!
— Мені вистачило однієї зустрічі, щоб зрозуміти, яка вона!
— Вибачте, — до кімнати увійшла Лера. Роза Карпівна незадоволено відвернулася.
— Лера, я… — забелькотів Антон.
— Вибачте, звичайно, але я все чула, — спокійно сказала вона.
— Ось і добре! — несподівано вигукнула Роза Карпівна. — Значить, ти залишиш мого сина в спокої!
— Ні! — твердо відповіла Лера. — Я кохаю вашого сина і погодилася стати його дружиною!
— Що?!— від обурення у Рози Карпівни перехопило подих. — Яка нахабність! Сина мого любиш!? А куди ти тоді їздила, га?! До кого??? На виклик?!
— Хочете дізнатися? — все так само спокійно запитала Лера, не піддаючись на провокації. — Давайте поїдемо разом, і я все покажу.
— Леро, мамо… — спробував заспокоїти своїх улюблених жінок Антон.
— Коханий, а ти можеш поїхати з нами? — посміхнувшись чоловікові, запропонувала Лера.
— Нікуди я на твоїй машині не поїду! — відмовилася Роза Карпівна.
— Тоді можете викликати таксі, — парирувала Лера.
— Мамо, ну досить, га? — благав Антон. — Давай проїдемося, впевнений, все буде добре.
Роза Карпівна нічого не відповіла і, накинувши хустку на плечі, вийшла з квартири.
— Ветеринарна клініка?! Ти куди нас привезла? — запитала Роза Карпівна, коли вони прибули до місця.
— Зараз ви все побачите. — Лера заглушила мотор і вийшла з машини. Антон і незадоволено хмикаюча Роза Карпівна пішли за нею слідом.
— Микола Петрович? — голосно покликала Лера, відкривши двері клініки.
— Так, Лерочка, що сталося? Твоя підопічна ще спить. — вийшов у коридор лікар.
— Та ось прийшла майбутній родині показати нашого нового вихованця, — посміхнулася Лера і пройшла всередину. За склом лежала дворняга, в бинтах і під крапельницею.
— Сьогодні вдень я їхала в перукарню і побачила на дорозі собаку. Він практично не подавав ознак життя. Хтось збив його і кинув. Я не змогла залишити бідну тварину і привезла її в клініку. Спасибі Миколі Петровичу, він його врятував!
— Це наша робота, Лерочка, — тихо відповів лікар.
— А жити він буде у нас?! — обурилася Роза Карпівна. Так, Лера, звичайно, молодець, але в своєму будинку бродячих тварин вона не потерпить.
— У нас, — спокійно сказала Лера, — У нас з Антоном. У мене своя квартира і місця вистачить всім.
— Я пишаюся тобою, кохана! Не сумнівався, що ти така хороша! — Антон підійшов до Лери і обійняв її за плечі. — Мамо, мені здається, комусь треба вибачитися.
Роза Карпівна зрозуміла, що була не права щодо супутниці сина. Але гордість не дозволила їй попросити вибачення.
— Життя покаже! — сказала вона уїдливо і вийшла з клініки.
Антон і Лера одружилися, собака гуляла разом з ними на весіллі — це була дівчинка, яку вони назвали Лиса за рахунок яскраво-рудого забарвлення.
Свекруха з часом змінила гнів на милість і прийняла свою невістку. Все-таки це був вибір її улюбленого сина.
Спеціально для сайту Stories
