– Аліно, вибач, – сказав Костя. – Я, правда, втомився від цих злиднів.
Мені 26 років, і я хочу жити на повну котушку. Відпочивати, подорожувати, добре одягатися.
Сподіваюся, що ти зрозумієш мене. Нехай не зараз, але коли-небудь обов’язково зрозумієш.
Аліна не могла повірити в те, що говорив чоловік. Сльози струмками бігли по обличчю, а в горлі зрадницьки застрягли всі слова, які хотілося сказати.
– А як же ми? – ледь змогла вимовити жінка.
– Льоші та Риті я допомагатиму. Квартира оплачена на два місяці вперед, а потім до бабусі своєї переїжджай, – спокійно відповів чоловік. – Ти теж знайди собі кого-небудь, і все буде нормально.
Костя взяв спортивну сумку з речами і пішов. Це був удар від рідної і близької людини.
Аліна на ватних ногах підійшла до дитячих ліжечок. 3-річний Льоша і 2-річна Рита мирно спали, не знаючи, що їхній тато проміняв їх на сите і безтурботне життя.
Аліна і Костя одружилися шість років тому, після закінчення залізничного коледжу. Вони були закохані і щасливі разом.
Їх не лякали життєві труднощі та проблеми, адже здавалося, що разом вони подолають усі перепони.
Допомоги молодятам чекати було особливо нізвідки. Аліну виховувала бабуся, оскільки батьки були позбавлені батьківських прав і не цікавилися життям дочки.
Після втрати мами Костя жив із батьком, у його новій сім’ї почувався зайвим. Батько дуже зрадів, коли син пішов жити самостійно.
Аліна з Костею зняли квартиру, влаштувалися на роботу. Дівчина провідницею, а чоловік колійником.
Грошей сім’ї не вистачало, оплата орендованого житла з’їдала половину сімейного бюджету.
Після появи дітей погодок жити стало зовсім важко. Ось Костя і не витримав…
Він познайомився з дівчиною з дуже забезпеченої сім’ї, і та закохалася в нього без пам’яті.
Вибір Костянтина був очевидний. Сімейні проблеми, фінансові складнощі або комфортне життя з красивою дружиною в гарній квартирі.
– Я все розумію, але мені нікуди більше йти, – Аліна з благанням подивилася на бабусю. – Із квартири потрібно з’їхати вже завтра. Не можу ж я з дітьми жити на вулиці.
– А як ми будемо всі жити у квартирі в малесенькій кімнаті? – нервово запитала бабуся. – Нехай твій Костя оплачує вам орендоване житло. Ти на аліменти подала?
– Так, одразу під час розлучення, – тремтячим голосом відповіла Аліна. – Я навіть на роботу не можу повернутися поки що. Можна, ми трохи поживемо в тебе?
– У мене пенсія копійчана, ти ж знаєш, – бабуся починала нервувати. – Тебе все життя тягнула завдяки твоїм недолугим батькам, тепер ти хочеш мені ще своїх дітей підкинути?
У кімнаті повисла гнітюча тиша, яку порушували тільки тихі схлипування Аліни.
– Гаразд, живіть, – сказала бабуся. – Сподіваюся, що це буде тимчасово.
Жінка була безмежно вдячна бабусі. Та була хорошою людиною, яка прожила дуже важке життя.
Деяку її грубість можна було зрозуміти і прийняти, знаючи, все те, що вона пережила.
Аліна з дітьми та бабусею ледь виживали на скромні доходи. На посаду провідниці дівчина повернутися не могла, бо залишати дітей було не було з ким.
Бабуся страждала на підвищений артеріальний тиск, і часом цілодобово не вставала з ліжка.
Судячи з соціальних мереж, нове життя Кості було на вищому рівні.
Аліна не могла без сліз та істерик дивитися на те, як щасливий колишній чоловік із новою дружиною.
Її серце розривалося від болю й образи за себе та дітей.
– За три місяці, які минули після розлучення, Костя жодного разу не прийшов до дітей, – скаржилася Аліна подрузі Любі. – Просто викреслив нас із життя. Немов і не було ні кохання, ні сім’ї.
Жінка змахнула сльози.
– Він хоч аліменти платить? – запитала Любов.
– Платить, тільки їх ледь вистачає на їжу, – відповіла Аліна. – До трьох років Рити в мене хоча б декретні виплати є. А от що робити потім, розуму не прикладу.
– Дітей у дитячий садок, а сама на роботу, – командним голосом сказала подруга.
– Легко сказати, – сумно відповіла Аліна. – Із провідниць треба йти, адже залишати дітей під час рейсів немає з ким. А куди йти працювати?
Люба знизала плечима.
Минуло півроку з того дня, коли Костя пішов із сім’ї. Аліна не могла отямитися досі.
Зрада коханої людини підкосила жінку. З плином часу злість на колишнього чоловіка тільки збільшувалася, відсуваючи на другий план колишні почуття.
– Аліно, привіт, – почувся в телефонній трубці голос Кості. – Я хочу на вихідних погуляти з дітьми.
Жінка відчула, як ноги стають ватяними. Вона так давно не чула рідного голосу.
– Невже згадав про дітей, – відкинувши почуття, уїдливо сказала Аліна.
– Ми зараз не будемо це обговорювати, – різко відповів колишній чоловік. – У суботу о 12 годині я їх заберу на прогулянку. Сподіваюся, ти не будеш заперечувати.
Звісно, Аліна була не проти. У глибині душі з’явилася надія, що Костя побачить її та дітей і обов’язково згадає, як їм було добре разом.
О призначеній годині, Аліна одягла Льошу і Риту і вийшла до під’їзду. Шикарна чорна іномарка зупинилася метрів за п’ятдесят. Через хвилину з машини вийшов Костя.
Вона насилу впізнала колишнього чоловіка. У стильній сорочці та штанах, гладковиголений він попрямував до них. Аромат дорогих парфумів було “чути” за кілька метрів.
Діти остовпіли. Вони вже забули, який вигляд має тато.
– Привіт, мої хороші, – Костя нахилився й обійняв сина та доньку. – Ну що, поїхали гуляти в парк?
Потім він повернувся до Аліни і зневажливо сказав:
– Я привезу їх назад близько сьомої вечора.
Жінці стало не по собі від холодного погляду Костянтина. Вона мовчки кивнула.
Через дві години пролунав телефонний дзвінок:
– Я привіз дітей. Вийди і забери їх.
Аліна швидко побігла вниз, чітко розуміючи, щось сталося. Адже батько повернув дітей набагато раніше обіцяного часу.
Вискочивши на вулицю, Аліна побачила, як діти виходять із машини. Вони кинулися до мами. Костя йшов слідом.
– Ти не могла б одягати дітей якось краще? – несподівано запитав він.
– У якому сенсі? – не зрозумівши запитання, перепитала жінка.
– Вони одягнені як колгоспники. Якісь дешеві курточки, черевики, – тихо сказав колишній чоловік. – Нам з Олесею соромно було з ними гуляти.
Може тобі грошенят трохи підкинути, щоб одягнути дітей у що-небудь більш пристойне.
Він пафосно витягнув гроші з гаманця і простягнув колишній дружині. Аліна відчула, як усередині піднімається хвиля неконтрольованого гніву.
– Слухай ти, – крикнула вона. – Ну ж бо взяв свою розмальовану дружину, свою дорогу тачку і поїхав звідси на всі чотири сторони.
Мої діти одягнені в нормальні речі, чисті й випрасувані. Я тебе сюди не кликала, ти сам приїхав.І гроші свої залиш собі, нам вони не потрібні.
– Істеричка, – в серцях крикнув він. – Так і будеш жити все життя в злиднях.
Костянтин розвернувся і пішов до автомобіля, з якого визирала нова дружина. Аліна схопила переляканих криками дітей і зайшла в під’їзд.
Усю ніч жінка проридала в подушку, намагаючись не розбудити бабусю і дітей. Вранці вона ледь встала з ліжка, не хотілося нічого… зовсім нічого.
Минуло ще два місяці. Костя більше не дзвонив і не приїжджав. Аліна влаштувала сина й доньку до дитячого садка і перейшла працювати в залізничну касу.
Утримувати двох дітей було дуже складно. Грошей катастрофічно не вистачало. Аліменти чоловік платив маленькі, розраховані з офіційної зарплати.
При цьому жив він із новою дружиною на широку ногу, явно несильно замислюючись про зайві витрати.
Звідки у нього були гроші, Аліна не знала, але свою мрію жити на всю котушку Костя точно виконав.
Як то кажуть, біда не приходить одна, так і сталося в Аліни. В аварійному будинку, в якому вони мешкали, почалися перебої з водопостачанням та опаленням.
Людям запропонували переїхати, але бабуся категорично відмовилася.
– Я нікуди переїжджати не буду, – суворо сказала вона. – Я тут півжиття прожила і буду жити поки будинок цей стоїть.
Аліна була в розпачі. Перебувати в таких умовах із дітьми, вона не могла. Почалися пошуки квартири або кімнати під оренду.
З величезними труднощами вдалося знайти маленьку однокімнатну квартиру в старому двоповерховому котеджі.
Незабаром Аліна зрозуміла, що не може прогодувати дітей. Відчай і жах охопили нещасну жінку.
Гордість і почуття власної гідності були засунуті в найдальший кут внутрішнього світу Аліни. Вона зателефонувала колишньому чоловікові з проханням про допомогу.
Костя був задоволений тим, що відбувається:
– Я знав, що рано чи пізно ти прибіжиш до мене з благаннями про допомогу. Добре, що хоча б я зміг вибитися в люди, правда?
Аліна мовчала.
– Я згоден оплачувати половину вартості квартири, тобто частку за дітей, – сказав він. – А половину за себе оплачуй сама.
Жінка насилу видавила із себе слова подяки. Зізнатися чесно, сильно легше від цієї допомоги не стало.
Аліна схудла на десять кілограмів і була більше схожа на дівчинку-підлітка, ніж на 27-річну жінку.
Незабаром прийшли хороші звістки. Аварійний будинок наступного року буде розселено в новобудови.
Бабуся Аліни пішла засвіти через два місяці після вселення в нову квартиру. Це була остання рідна людина для неї. Квартиру бабуся заповідала єдиній онучці.
Аліна змогла видихнути. Тепер у неї і дітей є своя житлоплоща. Костянтин, щойно дізнався про це, одразу перестав переказувати половину суми за оплату орендованого житла.
– Я думаю, що ти тепер і сама впораєшся? – сказав Костя. – Аліменти ж я переказую, а жити вам тепер є де.
– Звичайно, тільки на твої копійчані аліменти й живемо, – зі знущанням зауважила Аліна. – Був би ти справжнім чолвіком, то дітям твоїм жилося б легше.
Дякую за все. Далі я сама. Ми не будемо більше кидати тінь на твоє нове благополучне життя.
Костянтин зрадів і поклав слухавку. З дітьми він бачився рідко, тим паче що в новій родині з’явилася на світ донька.
Аліна незабаром познайомилася з чоловіком, який не побоявся взяти на себе відповідальність за неї і дітей.Спеціально для сайту Stories
