-Мамо, тату, я приїхала.
Катя кинула сумку в передпокої й, роздягаючись, побігла на кухню — вона так за ними скучила, цілий місяць не бачила батьків, своїх улюблених батьків.
Катя приїхала несподівано, так би мовити, зненацька.
-Батьки, агов… де ви?
Дивно, у квартирі панувала тиша, що це таке?
Катя зайшла на кухню, дивно, таке відчуття, ніби тут ніхто не живе, вся кухня була якоюсь стерильною, наче операційна, в якій Катя нещодавно побувала з ознайомчою метою.
Вона пройшла до великої кімнати, де вони люблять збиратися ввечері перед телевізором, так, ось така у них сімейна традиція — збиратися перед телевізором і дивитися фільми, при цьому гризти горіхи: тато — фундук, мама — мигдаль, а Катя — волоські горіхи…
Але зараз панувала така тиша, на телевізорі — шар пилу, він кидається в очі, що за… нісенітниця? Якась містика.
Катя йде до своєї кімнати, всі речі розкладені по місцях, всюди пил, ніби його не витирали… місяць.
Вона швидко йде до кімнати батьків, там те саме, але як це?
Вчора ввечері Катя розмовляла з мамою, а потім подзвонив тато, щоб побажати доброї ночі, що за справи…
Квіти, — до Каті дійшло, — немає жодної квітки, мама дуже любить квіти, щоправда, після того, як Катя поїхала в інше місто вчитися, мама чомусь роздала всі свої квіти й залишила три фіалки та дві герані, пояснюючи це тим, що квіти вимагають багато часу й сил на догляд за ними.
Але й цих квітів теж не було, всі речі лежали акуратно на своїх місцях, ніби ними ніхто не користувався.
Катя сіла на стілець і замислилася: що ж сталося? Може, батьки поїхали у відпустку? Але чому не попередили Катю? А може, вони захотіли відпочити наодинці?
На дівчину раптом нахлинули спогади…
Вона так раділа, коли батьки помирилися й усвідомили, що це був звичайний кризовий період, що вони тепер знову сім’я, що це так чудово — люблячі батьки та їхня дитина…
Катя була єдиною дитиною, трохи примхливою, трохи розпещеною, як і всі діти, що виросли в люблячих сім’ях; батьки її шалено любили, а вона любила батьків, і тоді той день… той день ледь не став для Каті останнім днем життя.
Вона пам’ятає той день, пам’ятає, як щаслива прибігла додому, адже Вітя запросив її в кіно, пам’ятає, як батьки покликали її поговорити, посадили перед собою на стілець, а самі сіли на диван, такі милі, ну як їх не любити…
Катя, коли виросте, вони одружаться з Вітею і теж будуть, як тато з мамою, кохати одне одного все життя…
Вона пам’ятає, як батьки почали говорити, що дуже люблять Катю і ніколи не заподіють їй шкоди, що вона завжди може розраховувати на них.
Багато чого іншого Катя не розуміла, не могла збагнути, до чого вони натякають, а коли сказали, що розлучаються і Каті треба вибрати, з ким вона буде жити — з мамою чи з татом…
Катя здивовано подивилася на них і…
Катя прокинулася в лікарні.
Поруч сиділа заплакана мама, а тато ходив по палаті туди-сюди…
Потім батьки ще тричі починали цю розмову, і щоразу Каті ставало зле, щоразу справа доходила до лікарні…
У підсумку, як і передбачалося, вони помирилися, Катя не могла натішитися тим, що батьки кохають одне одного і її, Катю.
Дівчина закінчила школу в рідному місті, поїхала вчитися і спочатку щовихідних приїжджала додому, потім рідше — раз на два тижні, потім раз на місяць, і ось вирішила приїхати без попередження, і що?
Батьки кудись поїхали.
Катя весело розсміялася: ось такі вони партизани…
Вона взяла телефон і набрала маму.
— Алло, матусю… А ви де?
-Катерина? Ми вдома, сидимо з татом… вечеряємо.
-Тааак? А що ви їсте?
-Та нічого особливого не хотілося, картоплю відварили й салат нарізала. Щось сталося?
-Ні, ні, — Катя хитро посміхається, — просто хотіла заїхати.
-Так? А коли? — у голосі мами Катя вловила нотки занепокоєння.
-Та сьогодні думала.
-У сенсі сьогодні, Катерино, ти що? Вже пізно, давай… наступного тижня.
-Мамо? Ти не хочеш мене бачити?
-Ні, ні, Кошенятко, ти що? Звичайно, мама хоче тебе бачити, але просто ми… ми з татом… ми не вдома…
— Тааак? А де ж ви?
— Ну, розумієш, так вийшло, друзі нас запросили, і ось ми…
— Ну добре, тоді завтра ввечері приїду…
– Завтра ввечері? Ну добре, Катя, ми якраз приїдемо…
Потім Каті зателефонував тато, він питав, о котрій вона хоче приїхати, щоб тато її зустрів. Катя сказала, що доїде сама, але тато наполягав, Катя теж наполягала, тато сказав, що подзвонить завтра, на тому й домовилися…
Катя сховала свої речі, замовила собі піцу, поїла, подивилася телевізор і лягла спати.
Вранці її розбудили голоси.
Мама з татом голосно розмовляли.
– Міг би й раніше приїхати.
— Олено, ну вихідний, хотілося поспати, та й Максиму треба було пояснити, чому тато не йде з ним гуляти, як обіцяв…
— Слухай, мене абсолютно не цікавить, що ти там говориш своїй дитині… Мене цікавить, щоб наша дочка…
— Щоб ваша донька що? — запитала Катя, стоячи у дверях і спостерігаючи, як батьки швидко заповнюють кухню звичними речами, витирають пил…
— Катя?
— Донько? А ти звідки тут…
– Я ще поки що тут живу, не забули? Так, я ваша дочка і хочу знати, що взагалі відбувається.
-Розумієш, Катю… Ми з твоїм татом… ми…
-Так, мені все це набридло, набрид весь цей багаторічний цирк.
– Катя, ми вже давно не живемо разом з твоєю мамою, у нас є окремі сім’ї.
-Олег!
-Що Олег, що Олег, я й так пропустив виписку сина з пологового будинку, я пропустив, як він починає ходити, розмовляти, я його так само люблю, як і Катю, він теж моя дитина…
Він теж може впасти й заплакати, що мені тепер робити? Ризикувати здоров’ям однієї дитини заради іншої?
Катя — доросла дівчина, у якої незабаром буде власна сім’я, а ми поводимося з нею… наче з дурепою нерозумною…
Катя хотіла заплакати, відкривала й закривала рот, важко дихала, але…
Батькам було байдуже, вони були зайняті сваркою між собою.
Катя тихенько одяглася й вийшла на вулицю, вони навіть не помітили, посиділа на лавочці, прогулялася навколо будинку, нарешті — зателефонувала схвильована мама.
— Алло, Катю, ти де?
— Тут, я йду додому, мамо… а дім у мене є?
— Не кажи дурниць, приходь… нам треба поговорити.
Вони розмовляли, Катя плакала, мама теж, тато, як завжди, ходив по кімнаті туди-сюди.
— Як це? Ви ж так кохали одне одного?
-Катя… ми прикидалися, заради тебе.
-Але ж ви кохали?
-Кохали, кохали, заспокойся, дівчинко, — мама докірливо дивиться на тата.
Той підходить до плачучої Каті, ніяково притискає її до себе, Катя здригається і починає ще сильніше ридати.
-Катю, що з тобою? Це ж я, твій татко, ну?
-Ага, сам же говорив про свого другого малюка.
-Це не просто другий малюк, це твій брат, пам’ятаєш, як у дитинстві просила братика чи сестричку…
-Я просила рідного, ти не розумієш? Від мами, а не від якоїсь чужої тітки, яка викрала тебе з родини, з прекрасної родини. Я її ненавиджу, і ця твоя дитина ніколи не буде моїм братом, зрозумів?
— Ніхто мене не викрадав, — втомлено сказав тато, — я думав, ти доросла, адекватна дівчина, вибач… Я піду, Катя, коли будеш готова до розмови, подзвони мені, я чекатиму, — він простягнув руки, щоб обійняти Катю, але та відсахнулася й викрикнула татові в обличчя, що він зрадник.
— Я не зрадник, — обличчя батька спотворилося від гніву, — Олена, розкажи дочці все.
Мамині очі забігали…
Батько пішов, обережно прикривши за собою двері, мама довго вагалася, а потім розповіла, що… що вони з татом ніколи й не кохали одне одного, просто прихильність…
— Але мамо… а як же… я?
— Катя, ти наша дитина, усю нашу любов ми віддали тобі.
Ми просто жили собі, я вийшла заміж за тата, бо мене кинув хлопець, він одружився зі мною з тієї ж самої причини, між нами не було кохання.
Я швидко завагі.ніла тобою…
А коли ти народилася, ми зрозуміли… що ніколи не розлучимося, бо у нас є ти… наша дівчинка, наша квіточка.
Але, донечко, як казала моя бабуся, людина планує, а Господь керує: я зустріла Георгія…
Я довго терпіла, а потім зізналася у всьому татові…
Він не став мене утримувати…А потім сталося це з тобою…
Скільки б ми не намагалися з тобою поговорити, ти знову й знову впадала в якусь прострацію, розумієш.
Вирішили почекати… Мій Георгій, він усе зрозумів. А потім тато зустрів Наталю, вона народила йому Максима…
Ти поїхала вчитися, і ми вирішили — час… приїжджаємо перед твоїм приїздом, робимо вигляд, що ми сім’я…
— У тебе теж є дитина від іншого?
— Ні, на жаль, ти моя єдина дитина.
— На жаль?
— Звичайно, я б ще раз хотіла відчути радість материнства, подивитися, як росте малюк, як прорізуються його перші зубки, як стає на ніжки, як…
-Мамо, досить! Досить! Тобі не соромно?
-Мені ні. А тобі? Ти думаєш, я не розумію, що всі інші рази, після того першого, ти прикидалася? Я пропустила час, щоб ще раз стати матір’ю, тож мені не соромно.
Тебе ніхто не кидає, ти наша дівчинка, наша улюблена донька. Моя тобі порада: помирися з татом, познайомся з братом, він веселий хлопчик.
Увечері приїде Георгій, вам треба познайомитися.
-Ні!
-Гаразд, почекаємо, коли ти будеш готова.
Катя поїхала назад, плакала всю дорогу, ледь не знепритомніла.
“Ну й нехай, нехай я по.ру, нікому не потрібна, уууу.”
Через три дні познайомилася з хлопцем, таким класним…
Усі образи відійшли на другий план.
Катя подзвонила мамі, потім татові, вони поговорили, усе з’ясували.
Катя їде додому, вона везе іграшку брату.
Вони знайомі по телефону, він дуже радий, що в нього є старша сестра, попросив піст.лет, як у якогось супергероя, Катя доклала зусиль й знайшла…
Усе буде добре, вона пробачила батьків, хоча за що їх пробачати?
Ну ось так вийшло…
Катя їх любить, а вони її…
А ще, ще Катя любить когось, і цей хтось теж зізнався Каті в коханні… Справжній кругообіг кохання…
