Ми з чоловіком переїжджали до нової квартири. Квартира була у звичайному п’ятиповерховому будинку, досить старому. Якраз був листопад – вогко і мерзлякувато, темніло швидко і настрій був “листопадовий”.
Того дня нам привезли пральну машинку. Її встановили, перевірили, я одразу ж закинула речі в неї, а ввечері до нас прийшла сусідка – середнього віку, у махровому халаті, з рудим волоссям. Вона одразу на нас із чоловіком накинулася зі звинуваченнями:
– Ви мене затопили!
Ми здивувалися:
– Але ж у нас все сухо.
– Так-так, ви мене затопили, – не вгамувалася вона. – Це ви, я сьогодні бачила, як вам пральну машинку заносили – біля вікна стояла, все бачила!
Чоловік зайшов у ванну, все уважно оглянув і доповів розгніваній сусідці:
– Все сухо: під машинкою, за машинкою скрізь!
– Нічого не знаю, ви мене затопили!
Ледве вдалося її вмовити пройти і самій подивитися, що все сухо. Вона зайшла, оглянула уважно машинку з усіх боків, але це її не переконало:
– Значить, це внутрішні протікання, десь у стінці або в підлозі труби, – сусідка була невблаганна.
– Може, чай поп’ємо? – чоловік не здавався, намагаючись примиритися з розгніваною дамою, але вона його не слухала:
– Я у вікно бачу: тягнуть машинку, думаю, точно, проблем не оберешся – і на тобі того ж дня затопили! А в мене ремонт свіжий. Я у школі працюю, у мене робота нервова. Від мене чоловік пішов, син-підліток вчитися не хоче, ремонт знаєте скільки зараз коштує?
Я простягла їй серветку – по щоці жінки прокотилася сльоза – і сама вже не стрималася:
– Як вас звати? Марія Петрівна? Маріє Петрівно, давайте разом зараз спустимося і подивимося, де у вас протекло.
Марія Петрівна на мене якось дивно подивилася, витерла сльозу і каже:
– Не треба до мене спускатись! Треба піднітися! Я ваша сусідка згори, живу НАД вами.
Ми з чоловіком переглянулись і мовчки пішли пити чай. Марія Петрівна незабаром приєдналася.
– Це все листопад, – нарешті сказала вона, задумливо відкушуючи шоколадне печиво….