– Мамо, вибач, але як ви з татом плануєте розпорядитися спадщиною? – запитала Ірина, коли вкотре приїхала до батьків.
– Якою спадщиною? – здивувалася мати.
– Ну… нашою з вами квартирою. Вам же далеко за сімдесят. Було б добре вирішити це питання заздалегідь.
– Ти що, чекаєш коли ми відправимося на той світ?
– Навіщо ти так? Я про це навіть не думаю, – зніяковіла Ірина, – просто не хочу, щоб потім у нас із Сергієм зіпсувалися стосунки. Все-таки він мій єдиний брат.
– Чому ж ваші стосунки мають зіпсуватися? – з помітним невдоволенням відповіла мати, – четверта частина квартири й так належить Сергію, а нашу частину розділіть навпіл. Ось і все.
– А як так вийшло? Чому у мене немає частки?
– Ти ж виписалася, коли поїхала вчитися. А там оголосили приватизацію. Ось Сергій і став власником. Хіба я тобі не казала?
– Не казала.
– Значить, забула. Стільки років минуло.
– Мамо, але це ж несправедливо!
– Чому? Все законно. Та не переймайся так. Прийде час — брат тебе не образить.
– А якщо образить?
– Як? Половина нашої частки – твоя за законом. Я точно знаю.
– У житті буває всяке, мамо. Подивися: нас двоє, а на батьківську квартиру – вже різні права. Хто знає, як потім усе обернеться? Краще б ви заповіт оформили…
– Не довіряєш братові? А я синові — довіряю! І ніяких заповітів писати не буду. Самі розберетеся. Ви ж не діти, зрештою, — вже сиві.
– Це твоє остаточне рішення? — було видно, що Ірина сильно розлютилася.
– Остаточне.
– Тоді знай: якщо Сергій не вчинить по совістю, я не буду судитися з ним. Просто викреслю його зі свого життя. І в цьому буде ваша вина!
– Ой, налякала! – вигукнула мати, – живих батьків ховаєш, а про совість розмірковуєш. І тобі не соромно?
Для Ірини це було вже занадто. Вона мовчки встала, зібралася й пішла, не прощаючись…
Було прикро аж до сліз.
… Вона виїхала з батьківського дому одразу після школи – вступила до столичного ВНЗ. І так: виписалася з квартири, бо треба було прописатися в гуртожитку.
Після навчання поїхала за розподілом, там вийшла заміж. У чоловіка була однокімнатна квартира, яку він успадкував від бабусі.
Там сім’я й жила, поки не підросли діти — син і донька-двійнята.
В однокімнатній квартирі стало зовсім тісно. Ось тоді подружжя й вирішило продати квартиру, переїхати до рідного міста Ірини й там придбати житло побільше.
Чому саме туди? Все просто: мама Ірини постійно скаржилася на здоров’я, а тато нещодавно переніс інфаркт. Тоді Ірина їздила до них на цілий місяць, доглядала за батьком. Тепер вона дуже переживала, що не може бувати у батьків так часто, як хотілося б, і чоловік, бачачи її страждання, пішов їй назустріч.
Грошей на купівлю квартири вистачило: за свою вони отримали непогану суму, збирали гроші не один рік, а ще допомогли батьки чоловіка.
Поки шукали підходящий варіант, натрапили на оголошення про продаж половини приватного будинку.
Поїхали, подивилися. Все дуже сподобалося: будинок міцний, просторий, є деякі зручності, клаптик землі — це теж плюс. Свіже повітря. Крім того — школа зовсім поруч, ринок недалеко.
Одним словом, зупинилися на цьому варіанті. І жодного разу про це не пошкодували. Жили добре, чудово ладнали з сусідами.
І питання з батьками вирішилося. Тепер Ірина навідувалася до них значно частіше. А влітку взагалі забирала їх до себе: посидіти на сонечку, підняти імунітет свіжою зеленню.
Брат, який молодший за Ірину на сім років, весь цей час жив за кордоном.
Приїжджав раз на рік, а то й раз на два. І, звісно, батьки сприймали його появу як свято. Чекали, мріяли, що колись він повернеться назавжди, буде жити поруч.
Син розлучився з дружиною й повернувся до рідного міста, залишивши її та сина на піклування нового залицяльника. Він не став поселятися у батьків — орендував квартиру.
Через три роки знову одружився. У його обраниці була дочка від першого шлюбу, яку Сергій одразу удочерив. Тепер він мешкав у квартирі дружини. До батьків навідувався рідко: звик триматися на відстані. З сестрою спілкувався, коли зустрічався з нею у батьків.
Так і жили…
Поки зовсім недавно перед очима Ірини не розгорнулася трагедія в родині її найближчої подруги.
Рідні сестри, які до цього були нерозлучні, ніяк не могли поділити квартиру батьків.
Здавалося б, все ясно: ділити треба навпіл. Але одна з них постійно знаходила причини, через які більша частина батьківського будинку мала належати саме їй.
У підсумку: сестри остаточно посварилися. І не тільки вони. Їхні діти перестали спілкуватися. Чоловіки стали ворогами. Тепер усі вони шукали способи, як якомога сильніше нашкодити протилежній стороні, і не тільки щодо цього нещасливого будинку. У хід пішли секрети, які сестри довіряли одна одній…
Ось тоді Ірина й замислилася. Якщо найближчі сестри стали ворогами через спадщину, то чого ж чекати їй? Адже вона з братом майже не спілкується…
Саме тому вона вирішила поговорити з матір’ю про заповіт…
І поговорила.
Розмова закінчилася сваркою і призвела до неприємних наслідків…
Сама Ірина наступного дня охолола, зателефонувала матері, щоб поцікавитися про здоров’я, але та не стала з нею розмовляти. Точніше, кинула у відповідь:
– Не дочекаєшся! – і поклала слухавку.
Ірина поїхала до батьків, але їх не було вдома. Тоді вона зателефонувала братові, і той відповів, що тато з мамою захотіли погостювати у нього…
Вперше за останні кілька років…
Потім Ірина неодноразово дзвонила мамі, але та жодного разу з нею як слід не поговорила: казала, що зайнята.
8 березня Ірина з родиною хотіла привітати маму й бабусю зі святом, посидіти за святковим столом , але несподівано подзвонив брат і сказав, щоб вони не приїжджали.
– Не хвилюйся, ми вже всі тут, привітаємо маму як слід. І від вас теж.
– Хто це всі? – лише запитала Ірина.
– Я, моя дружина, дочка та її хлопець. Ти щось маєш проти?
– Ні, просто якось дивно: чому я не можу відвідати маму у свято? Твоя дочка з її хлопцем для наших батьків – ніхто. У них є рідні онуки.
– Ну вона ж не хоче тебе бачити! – вибухнув Сергій, – для тебе це новина? Сама полізла з цією спадщиною! Хто тебе просив?
– Забула з тобою порадитися…
– Дуже даремно. Я б тебе відрадив…
– Невже? Подивися, як ви зблизилися після тієї розмови. Тепер будете проти мене?
– Сама винна! Вони, до речі, завдяки тобі, все-таки збираються оформити заповіт.
– Схаменулися?
Сергій посміхнувся:
– На мене заповіт… Хочуть свою частку мені віддати… Ти ж їм продемонструвала свою безкорисливу любов…
– Чудово!
Ірина перервала розмову…
Більше вона ні братові, ні батькам не дзвонила. Довго. Майже рік. Як там у них розвивалися події, вона не знала.
Поки Сергій не повідомив, що у батька стався другий інфаркт, а мама через це злягла…
– Їм потрібен догляд, сподіваюся, ти це розумієш, – сказав брат.
– То й доглядайте, – відповіла Ірина, – я все це вже пережила, коли тато хворів уперше. Тепер твоя черга.
– Ти знущаєшся?
– Навіть на думку не спадало, братику. Це абсолютно нормально – піклуватися про батьків.
– Але я працюю!
– І що з того? У тебе є дружина, доросла донька. Ви впораєтеся. А якщо ні — наймеш доглядальницю…
– А ти?! Ти навіть не навідаєш батька?!
– Чому? Сьогодні ж заїду до лікарні, щось привезу…
– А до мами?
– І до мами заїду… Тільки майте на увазі: доглядати й лікувати їх будете ви. Ти ж у них улюблений син, спадкоємець… Отже постарайтеся. Якщо грошей немає — звертайтеся. Допоможу…
Ірина, справді, відвідала батька й матір. У кожного пробула хвилин десять-п’ятнадцять. Усе це виглядало як формальний візит. Вона це розуміла, але нічого не могла з собою вдіяти. Образа міцно тримала її серце у своїх руках…
І справа була зовсім не в квартирі чи грошах, які можна було отримати за свою частку. Справа була у справедливості. Принаймні так вважала Ірина…
Через тиждень батько пішов з життя… Мати пережила його всього на два тижні…
***
Сергій отримав спадщину. Сам… Ірина оскаржувати заповіт не стала.
Брат і сестра не спілкуються…
Зате у родини Ірини велика радість! Сусіди переїхали жити до дітей. Свою половину будинку запропонували їм — за цілком прийнятну ціну і навіть погодилися на розстрочку…
