– Юлю, а ти вже бачила платіжки за квартиру? Минулого тижня ще прийшли, – за сніданком запитав Михайло.
– Оплатити б треба.
Чоловік задоволено наминав за обидві щоки приготовлений Юлею омлет із шинкою і бутерброди з хрустких тостів із вершковим маслом. Апетит у нього завжди був чудовий, і жодні життєві негаразди не могли його зіпсувати.
А Михайлу зараз було від чого засмутитися – ось уже півроку він сидів без роботи. І всі грошові проблеми їхньої сім’ї тепер вирішувала Юля.
– Я бачила платіжки, звісно ж. І оплатила вже їх. Тільки от мені незрозуміло, а чому цим уже кілька місяців займаюся саме я? – невесело промовила вона.
– Юлю, ну досить, га? Щоранку одне й те саме! Ти ж знаєш, я шукаю роботу. Шукаю, але поки нічого немає. У мене дуже рідкісна спеціальність, і, на жаль, у нашому місті мені ніхто нічого гідного запропонувати не може.
– Іди не за фахом працювати. У чому проблема-то? Зараз так робить більшість. Кожен шукає найвигідніше місце, не дивиться на спеціальність. Усіх цікавить лише величина зарплати, – з незадоволеним обличчям продовжувала вона.
– Ні, ну що ти? Як я можу? Та й батьки не зрозуміють. Мама так раділа, коли я закінчив університет і став кліматологом, – відповідав Михайло.
– Краще б твоя мама свого часу порадила синові здобувати більш приземлену і затребувану в нашому місті професію!
– Ну, не злись, прошу тебе! Я вже залишив резюме в одному НДІ і в приватній фірмі, обіцяли незабаром дати відповідь. То ти заплатила, кажеш, за квартиру? Ось і добре. Тоді дай мені ще пару сотен на проїзд і обід. Мені ж доведеться десь у місті вдень обідати. Найімовірніше, саме сьогодні мене і викличуть щодо роботи, – звично запитав у дружини гроші Михайло, як робив це мало не щодня останні півроку.
– Господи, як мені це набридло! Я ж заміжня, чому всі проблеми в нашій родині тепер вирішую я? – сьогодні настрій у Юлі був гіршим нікуди.
– Ти що, не можеш почекати? У всіх бувають тимчасові труднощі. Навіщо нагнітати? – Михайлу не хотілося слухати ці неприємні розмови, які дружина вела тепер мало не щодня.
– Та я через ці твої тимчасові труднощі вже рік без відпустки працюю! Змушена була взяти грошову компенсацію, щоб тягнути нашу сім’ю, в якій останнім часом працюю одна! Тобі не здається, любий мій, що це занадто?
– Нічого страшного. Керівництво тебе краще цінуватиме. Он навіть підвищення тобі дали за твою старанну працю. Хіба це погано? – цинічно запитав Михайло.
– Добре, хто ж сперечається. Але тільки за таких умов мене це зовсім не надихає. Ніколи мені сісти й порадіти своїм успіхам. Та й скільки тепер не заробляй, усе йде на ті борги, які в нас утворилися. Через тебе, між іншим, – Юлі хотілося висловити все, що наболіло в душі.
– Так ти даси мені грошей? – вирішив закінчити скандал, що розгорається, чоловік.
– Зараз кину на картку. Ти ж не відстанеш. Сподіваюся, що сьогодні хоч щось із роботою вирішиться, – приречено сказала молода жінка.
Юля з Михайлом жили разом другий рік. Коли вона виходила заміж за молодого перспективного чоловіка, та ще й зі своєю квартирою, була щаслива і вважала, що їй дуже пощастило.
Квартира, в якій вони жили після весілля, за документами належала батькам Михайла. І Юля заявила чоловікові відразу – будемо збирати на своє житло.
Чоловікові ця ідея здалася абсурдною. Навіщо, коли дах над головою вже є? Але жінка не стала слухати чоловіка, вирішивши, що рано чи пізно настане такий момент, коли своя квартира буде дуже доречною.
Поки Михайло кілька місяців їхнього сімейного життя працював і приносив додому зарплату, їм навіть вдалося відкласти невелику суму для першого внеску за квартиру.
Але потім відбулося звільнення Михайла. І він якось одразу розслабився і не особливо шукав нову роботу, списуючи все на його рідкісну спеціальність і на те, що немає нормальних умов для його діяльності.
Юля з жалем зробила висновок, що чоловік просто лінується. Навіщо працювати, коли дружина приносить додому непогані гроші? Жити є де, їжа теж є. Краще витратити свій час на більш приємне проведення часу. А дружині й батькам зі стурбованим виглядом говорити, що він у пошуку роботи.
Гроші, відкладені на купівлю житла, тепер були для чоловіка ласим шматком. Навіщо шукати роботу, коли можна залізти в шкаф і взяти необхідну суму. Тим паче, що своїх звичок чоловік навіть із втратою роботи змінювати не збирався. Він так само продовжував ходити в дорогий спортивний клуб на тренування. Так само кілька разів на місяць зустрічався з інститутськими товаришами де-небудь на нейтральній території, де за все потрібно було платити.
– Михайло, ну ти знову взяв гроші! Навіщо цього разу, скажи мені? Там і так уже майже нічого не залишилося! – обурилася Юля днями.
– Я мамі дав. Вона попросила в борг у нас із тобою на нову пральну машину. Стара зламалася, а мама не захотіла купувати в кредит. Частина суми в неї була, а частину я додав, – повідав Михайло про свою щедру благодійність.
– Ну, зашибісь! Молодець, а що! Сам не працює, але гроші роздає направо й наліво, – не стрималася Юля.
– Ти думай, що говориш. Що значить – направо і наліво? Вона моя мати. І на хвилиночку нагадаю тобі, що ми з тобою живемо в батьківській квартирі. А жили б зараз на орендованій квартирі, щомісяця віддавали б таку саму суму чужому дядькові. А то й більшу.
– Ну спасибі твоїм батькам, що не беруть із нас за оренду квартири щомісяця. А тільки іноді, завуалювавши це під прохання грошей на якусь покупку! Браво, молодці! І ти, і батьки твої! Працюй, Юленько, впахуй без відпочинку, а ми будемо машинки за твій рахунок купувати.
– Я ж сказав тобі, мама в борг взяла. Віддасть, як з’являться гроші, – сперечався з дружиною Михайло.
– Віддасть? Так само, як за поїздку з твоїм батьком у санаторій два місяці тому. Або за ремонт даху на дачі, коли ти додавав суму, якої бракувало, щоб батьки розплатилися з робітниками. Так віддасть, так?
– Ми сім’я, Юлю. Мені сумно, що ти рахуєш кожну копійку, яку ми даємо моїм батькам.
– Тому що ці копійки, як ти висловлюєшся, заробляю я! А своїм батькам навіть не можу нормальні подарунки зробити на день народження. Ти ж постійно своїм роздаєш наші гроші!
Юля того дня поїхала на роботу засмученою і кілька днів не розмовляла з чоловіком.
Дедалі частіше в голові почали з’являтися думки про те, що вона помилилася. Поквапилася зі шлюбом. Що Михайло звичайний ледар . І для нього авторитет матері набагато вищий, ніж переживання і проблеми дружини.
Сьогодні ввечері Юля повернулася додому дуже втомленою. Директор змусив її об’їхати з перевіркою кілька філій, що знаходяться в місті. На завтра чекала поїздка в більш далекі філії, і це мало тішило вкрай втомлену жінку.
– Тебе взяли на роботу? – запитала вона, не дивлячись на чоловіка, який розвалився на дивані з телефоном.
– Ні, ти знаєш. Я сам відмовився. Там зарплата зовсім низька.
– Ну, звісно, тобі ж одразу мільйон подавай. І в приватній компанії теж? – неприємно здивувалася Юля.
– Ні, в приватній якраз зарплата непогана, але там ненормований робочий день, і ще у вихідні іноді доведеться працювати. А мене це зовсім не влаштовує. Коли я відпочивати буду?
– Ну так, ти ж так втомився сидіти вдома, що відпочинок від роботи тобі зараз дуже потрібен, – Юля навіть зморщилася від неприємних почуттів, що переповнили душу.
Цього вечора вона більше з Михайлом не розмовляла. А наступного дня вирушила по роботі в сусіднє містечко.
Всю дорогу туди й назад, думала про свою проблему. І висновки, до яких дійшла Юля, були невтішні. Її нахабно використовують. А добила жінку смс-ка від Михайла, яка вкотре показала їй, хто є її чоловічок.
“Ти що, не оплатила мені інтернет? Швидко кинь гроші на мій номер”, – писав він Юлі в наказовому тоні, сприймаючи це як само собою зрозуміле.
З чоловіком доведеться розлучатися. Так більше жити не можна. Його все влаштовує, а Юля всі нерви собі вже вимотала. Другий рік заміжня, а навіть про те, щоб завести дитину, поки думок немає. Бо розуміє Юля – сяде вона в декреті, і вони зовсім залишаться без грошей.
А тут ще свекруха олії у вогонь підливає. Якби не змусити безвідповідального синочка йти працювати, так вона ще й останні гроші в них із сім’ї витягує.
Повернувшись увечері з відрядження, Юля зайшла до головного.
– Що тобі, Антонова? Не захворіла, часом? Щось ти погано виглядаєш, – поцікавився в неї начальник. – Як з’їздила?
– Добре з’їздила. Андрію Петровичу, я не про це хотіла з вами поговорити. Дайте мені відпустку на кілька днів. Не можу я, втомилася, другий рік без відпочинку, – Юля мало не плакала, так стало шкода себе в цей момент, просто до сліз.
– Ну йди, звісно. Не вчасно це все, але раз треба, відпущу. Тільки ненадовго, добре?
Наступного дня Юля не прокинулася о шостій ранку, як це робила завжди. Вона спала міцним сном. Але недовго. О восьмій її розбудив здивований Михайло.
– Ти проспала! Піднімайся! З глузду з’їхала, не вистачало ще догану схопити, – метушився біля неї чоловік.
– Відчепись, – відмахнулася Юля, закриваючись від чоловіка ковдрою.
– Вставай, кажу, восьма вже. Тобі ж тільки добиратися півгодини! – кричав Михайло.
– Не треба мені нікуди добиратися. Я звільнилася, – із задоволенням вимовила Юля, і солодко позіхнувши, відвернулася від чоловіка.
– Що? Ти при своєму розумі! Як ти додумалася до такого? А на що ми жити будемо? Іди швиденько забери заяву назад! Швидко, зараз же, поки шеф не пустив її в роботу. Скажи, що погарячкувала.
– Як жити будемо? Гарне запитання, любий. Тепер нас забезпечувати будеш ти. Усе, тепер твоя черга.
– Та ти що! Та як ти… Я ж шукаю роботу. І невідомо, скільки триватиме цей пошук!
– Не треба більше шукати. Підеш туди, де потрібні робочі руки, і працюватимеш.
Юля вирішила дати останній шанс чоловікові. Учора вирішила, в дорозі, коли довго розмірковувала про те, як же їй вчинити. Жінка піднялася, поспати їй більше не доведеться. Юля вирішила з’їздити сьогодні до своїх батьків. Відвідати їх і зробити гарний подарунок. Холодильник, наприклад, купити. Адже старий давно вже барахлить. Все одно всі ці гроші будуть витрачені на ледаря-чоловіка або його рідню. Весь день вона провела з рідними людьми.
А ввечері на Юлю чекала неприємна розмова зі свекрухою.
Вона не полінувалася заради цього приїхати до них особисто. Сиділа й чекала, коли невістка повернеться додому.
– Юлю, – закричала вона, побачивши дружину сина, яка повернулася додому.
– Як ти до такого додумалася? Звільнитися з такої грошової роботи! На що ви жити тепер будете? І ми теж! Адже ви так допомагали нам останнім часом!
– Доброго вечора, Марино Володимирівно, – тихо відповіла Юля.
– Що на тебе найшло? Як можна було прийняти таке дивне рішення, не порадившись ні з чоловіком, ні з батьками? Ти з глузду з’їхала, скажи мені? – кричала свекруха.
– Чого ти мовчиш і дивишся? Ти будеш мені відповідати?
– Ні, я не збожеволіла. Ось саме зараз я міркую як ніколи тверезо. Я нарешті повернулася до свого розуму, до здатності тверезо мислити й аналізувати. А з батьками я порадилася, ви помиляєтеся. Але тільки зі своїми. З людьми, які мені добра бажають, – намагаючись залишатися спокійною, говорила Юля.
– І що тепер? На паперть підете? – не вгамовувалася Марина Володимирівна.
– Ваш син, можливо, так. Адже він давно вже звик жити за чужий рахунок. А зі мною все буде добре, вже повірте мені на слово.
– Яка невдячна! У квартирі своїй її оселили. Усі умови для життя створили – живи й радій. Ну подумаєш, чоловік не працює, так це ж тимчасово! Адже вам вистачало на життя, то чого ж ти розлютилася? Влаштовуєш нам тут концерти.
– Вам, напевно, цього не зрозуміти. Тому я навіть не буду намагатися пояснити, – тихо відповіла Юля. – Ну а ти що мовчиш? Додаси що-небудь?
Вона подивилася в цей час на чоловіка, який мовчки слухав перепалку матері й дружини.
– Мама має рацію. Ти вчинила підло. Залишила нас без засобів до існування. І інтернет мені досі так і не оплатила!
– Ось і все, що, власне, я й хотіла почути, – тихо промовила Юля і пішла збирати свої речі.
– На розлучення подам сама. І найближчим часом. Не хочу більше бути грошовим мішком для людей, яким абсолютно наплювати на мене і мої інтереси.
