Параска, схопивши за крила велику строкату курку, сердито занурила ту у велику діжку з водою. Курка несамовито кричала і намагалася вирватися. Закінчивши купання, вона відпустила нещасну на вкритий травою двір.
Несамовито голосячи, та кинулася втікати, втрачаючи чорно-білі пір’їнки, які підхоплював бешкетний вересневий вітер і ніс кудись далеко-далеко. Параска підхопила важку діжку і сердито виплеснула воду на кабачки, що лежали вздовж паркану.
Потім зайшла до хати і щільно зачинила за собою двері. Ні, Параска була зовсім не злою жінкою, яка мучила нещасну курку. Просто та вирішила втретє за літо сісти на яйця.
Два покоління вихованих нею півників і курочок вже бродили по курній сільській вулиці, а на дворі стояв вересень, і курчата, що вилупилися, просто не встигли б підрости і загинули в довгу холодну зиму.
Тому – то господиня і вдалася до випробуваного народного засобу – занурити квочку в холодну воду. Кішка Маруська, що сиділа на паркані, з філософським спокоєм спостерігала за куркою величезними золотими очима.
– Ось дурна… – міркувала вона, вмиваючи рожевою лапкою і без того чисту мордочку – як знесла яйце, так і розкудахталася на весь двір… Мовчала б, дивися і вивела б своїх курчат…
Он, я мовчу, мовчу, а четверо кошенят у сіні підростають… Скоро улюблену господиню порадувати можна буде… Кішка вигнула спину, позіхнула і вирушила в сарай, де й чекав її пухнастий різномастий виводок.
Наступного дня господиня засмучена пішла в хлів. Не стало її улюблленої кішки, і треба було гідно поховати її, поклавши в могилку свіжого сіна. Маруська стала жертвою лисиці, яких вдосталь водилися на околицях села.
Правда, вона зуміла вирватися з лисячих зубів повернулася додому, щоб піти на Веселку з рук люблячої господині. Нахилившись, щоб висмикнути жмут пахнучого дивними ароматами м’якого сіна, вона побачила купану квочку.
Вона сиділа в неабияких розмірах гнізді, розпушивши на всі боки пір’я, і квохтала. Гучно лаючись, Параска приготувалася схопити нещасну курку за хвіст і викинути з гнізда.
Та ж надулася, як куля, і зашипіла на господиню, як сердита гуска. Не чекавши такого відсічі, господиня відсмикнула руку, а з-під пір’я, що стирчало на всі боки, показалася… цікава котяча мордочка!!!!
Одна, друга, третя… Незабаром на світ Божий показалися з гучними криками четверо кошенят Маруськи! Як на замовлення – чорне, біле, смугасте і мила трьохмасна кішечка, як дві краплі води схожа на покійну маму.
Тепер Параска щодня ходила в сарай, тримаючи в руках цебро з зерном для курки і миску з молоком для її чотирилапих дітей. Незабаром квочка почала виводити на прогулянку свій непосидючий виводок.
Розпушивши пір’я, вона грізно квохтала, охороняючи своїх дітей і наполегливо пропонувала їм поклювати зерна або з’їсти надзвичайно смачного черв’ячка…
Але малюки лише перекидалися в траві, та гасали по двору, розпушивши крихітні хвостики-моркви. Настала зима. Всі малюки Маруськи переселилися у простору хату Параски.
А курка… А курці довелося виділити просторий кошик під лавкою, тому що кошенята, що добряче підросли, погоджувалися спати тільки під теплим маминим крильцем…