У Аліси було звичайне життя. Нічим не примітне.
Закінчивши навчання, вона влаштувалася працювати простим менеджером у сфері обслуговування. До своїх двадцяти семи років втратила обох батьків: у батька пізно виявили рак, і врятувати його не вдалося, а мама, через рік після відходу чоловіка, пішла з життя від інфаркту.
Рідних сестер-братів не було, з далекими родичами спілкувалася, але вкрай рідко. Друзі, звичайно, були, але якоїсь кращої, близької подруги, з якою можна було б поділитися найпотаємнішими речами, не було.
Особисте життя теж не складалося. Два роки Аліса зустрічалася з чоловіком, який потім їй зрадив. Миритися зі зрадою вона не збиралася, тому вони і розлучилися. А на нові стосунки не було ні сил, ні бажання.
Ось так монотонно і жила Аліса. Після роботи приходила додому, в батьківську квартиру. Готувала собі вечерю, вмикала серіал або читала книгу. Іноді вибиралася в тренажерний зал або з друзями в кафе.
Власне, дуже багато хто так живе. Аліса навіть не страждала від своєї самотності, вона до неї звикла. Особливих прагнень у неї не було: грошей вистачає на їжу і одяг, та ще раз на рік вибратися у відпустку, і добре.
Але все змінилося в один день.
Одного разу у Аліси задзвонив телефон, коли вона була на роботі. Номер їй був незнайомий, і жінка вирішила, що це спам. Тому просто не стала брати трубку. Але через пару хвилин дзвінок пролунав знову.
Керована цікавістю, Аліса все ж відповіла.
– Добрий день. Аліса Валеріївна?
– Так, це я, – без особливого ентузіазму відповіла вона, чекаючи чергового запрошення на чарівні процедури або переконання в тому, що зараз з її картки спишуться всі гроші. Такі дзвінки від шахраїв стабільно траплялися кілька разів на місяць.
– Мене звати Ігор Валентинович, я нотаріус. Вам потрібно під’їхати до офісу, ви є спадкоємцем.
«Це щось новеньке», – подумала Аліса.
– І хто ж залишив мені спадщину? – хмикнула вона.
– Майриченко Анна Сергіївна.
Аліса сіла. Їй вже було невесело. Це ім’я вона знала.
Коли Аліса була ще маленькою, вони їздили в гості до маминої тітки. Вона жила у великому будинку, і Алісу дуже дивувало, скільки у неї вільного місця. А коли на сніданок подали не звичну кашу, а бутерброди з ікрою, Алісі здалося, що вона потрапила в один із серіалів, які так любить її мама.
Тітка Анна була дуже багатою. Звідки у неї стільки грошей, Аліса не знала. Та й у дитинстві це було не надто цікаво. Своїх дітей у тітки Анни не було, тому мама Аліси іноді її відвідувала.
Але з часом зв’язок якось втратився. Останній раз Аліса була у неї, коли їй було чи то дванадцять, чи то тринадцять років. Що потім було з тіткою Анною, Аліса не знала, та й ніколи не цікавилася.
Тітка Анна була досить холодною, з Алісою розмовляла зовсім мало, тому особливого інтересу у неї не викликала. Лише її величезний будинок захоплював Алісу.
А тут, виявляється, тітка Анна залишила їй спадщину? Звучить, як сценарій до поганого фільму.
– І що мені належить? – запитала Аліса.
– Під’їжджайте до офісу, я вам все розповім.
Цікавість була шаленою. Тому Аліса не стала чекати закінчення робочого дня, а, відпросившись з роботи, помчала до нотаріуса.
Від нотаріуса Аліса виходила, перебуваючи в сильному шоці. Тітка Анна залишила все їй! Все!
Виявилося, що вона володіла тим великим будинком, дачею, квартирою в центрі міста. Крім цього, на її рахунку лежала чимала сума, а ще було дві машини.
Аліса не могла ніяк цього усвідомити. Вона пішла в найближчий бар, замовила коктейль і спробувала прийти до тями.
У тітки Анни не було дітей, онуків, чоловіка і взагалі якихось близьких родичів. Тільки Алісина мама – рідна племінниця була їй найближчою. І так, як вона пішла з життя, тітка Анна, склала заповіт на користь Аліси. Просто тому, що більше нікому було залишити. Ну і, як сказала тітка Анна в листі, який додала до заповіту, тому що Аліса і її мама – єдині, хто відвідував її, не вимагаючи ділитися багатством.
Поки Аліса не отримала всі документи, вона не вірила, що це не сон. Але тепер вона і справді власниця великої кількості нерухомості, на її рахунку кругла сума, а біля будинку стоять дві машини.
Аліса блукала величезним будинком, намагаючись усвідомити, що він тепер належить їй.
У голові було стільки думок, ідей і планів, що Аліса й не знала, з чого почати.
Насамперед, вона звільнилася з нелюбої роботи. Потім, коли вона розбереться з усім іншим, вона подумає, чим же хоче займатися. Але на це є час, тому що з тими грошима, які залишила їй тітка Анна, можна жити багато років приспівуючи.
Потім Аліса переїхала в будинок. Довго думала, залишати його собі чи ні, все ж він дуже великий для неї однієї. Але все ж вирішила залишити. Адже вона все ж сподівається, що у неї буде велика сім’я, і тоді їм у цьому будинку буде комфортно.
Одну машину Аліса продала, і відразу пішла вчитися на права. Не справа, що машина є, а водити вона не вміє.
Її активність помітили далекі родичі. Все ж таке складно приховати. І поступово на Алісу обрушився шквал дзвінків. Хтось просто цікавився, звідки у Аліси гроші, а хтось став нахабніти.
Зателефонувала троюрідна сестра, з якою Аліса бачилася тільки на спільних святах.
– Чула, тобі великий спадок залишили?
Аліса зітхнула.
– Так. Є таке.
– Ой, а ти тепер батьківську квартиру здавати будеш?
– Так, планую, – відповіла вона, вже приблизно розуміючи, що буде далі.
– Слухай, ми зараз якраз плануємо орендувати. Може, ми з сім’єю в неї в’їдемо? А то з батьками жити набридло.
– Звичайно. Про ціну домовимося.
У трубці запала тиша.
– А я думала, ти дозволиш там безкоштовно пожити, – нахабно заявила сестра.
– Ні. Це ж мій дохід.
– Та у тебе і так купа всього! Невже тобі шкода родичів впустити?
Аліса знову зітхнула.
– Зрозумій, я планую її здавати. Якщо хочете – орендуйте. Я здам її дешевше за ринкову вартість.
– Не очікувала від тебе такого! – заявила сестра і кинула трубку.
Потім був дзвінок від двоюрідного дядька, брата батька. Той попросив грошей у борг. Велику суму. І Аліса погодилася, щоправда, зажадала розписку. І дядько теж якось дуже цьому обурився, і в процесі розмови стало зрозуміло, що ці гроші він і віддавати не збирався.
Потім зателефонувала якась зовсім далека родичка, про яку Аліса лише чула, але ніколи її не бачила. Заявила, що вони зібралися на відпочинок, а у Аліси тепер десь є дача. Непогано б їм там зупинитися. І Аліса дозволила, але тільки за орендну плату.
І знову вона стала поганою і невдячною, адже вимагати гроші з рідні – це дуже низький вчинок.
Такі дзвінки лунали ще рік. Чомусь саме зараз всі родичі згадали про існування Аліси. А коли вона поховала батька, а потім матір, їх, чомусь, поруч не було. І фінансово їй ніхто не допомагав, мовляв, рідня-то далека, так не прийнято.
І коли Аліса залишилася зовсім одна, ніхто їй жодного разу не подзвонив, щоб просто запитати, як вона. Як вона тримається, чи вдається їй змиритися з втратою. Правда, іноді кликали на спільні свята, але й то далеко не на всі.
А тепер, коли Аліса несподівано стала багатою, всі різко про неї згадали. Але жінка прекрасно розуміла, що поступишся один раз, і не помітиш, як твій спадок приберуть вже собі до рук.
Зрештою, родичі відстали. Між собою вони обговорювали, яка Аліса погана, і що могла б трохи поділитися спадщиною. Мовляв, куди їй одній стільки!
Друзі теж виявилися так собі. Лише одиниці залишилися з Алісою, які продовжували з нею дружити, не вимагаючи нічого натомість. Решта ж постійно говорили про те, що Аліса може за всіх розплатитися в кафе, адже вона тепер багата. Або просили грошей підкинути. Або ж так само, як і рідня, поклали око на вільні квартири.
Напевно, після отримання спадщини, Аліса стала ще більш самотньою. Зате відкрилася справжня суть людей, які її оточували.
Навіть колишній хлопець з’явився на горизонті, дізнавшись про те, що Аліса тепер дуже вигідна партія.
Але вона не сумувала. Почала подорожувати світом, навчилася водити машину, записалася до театрального гуртка і почала малювати. Вона відпочивала на морському узбережжі стільки, скільки їй цього хотілося.
Там же, на морі, вона познайомилася з чоловіком. У нього був свій бізнес, він був досить забезпечений, і гроші Аліси його мало цікавили. У підсумку у них закрутився роман, і весілля було не за горизонтом.
Згодом Аліса зрозуміла, що гроші не псують людей. Вони просто допомагають розкрити їх справжню сутність. Вона перестала хвилюватися через це, стала цінувати тих, хто залишився з нею, і зрозуміла, чому тітка залишила саме їй спадщину.
Адже дійсно важко спілкуватися з людьми, коли їм від тебе постійно щось потрібно. І ти дуже вдячний тим, хто любить тебе, незалежно від твого фінансового стану.
Спеціально для сайту Stories
