Федору було дуже страшно. Він дивився на спокійну дружину, яка «сиділа» в телефоні, і думав про те, які все-таки жінки загадкові істоти. І сміливі. Її чекає таке, а вона сидить собі…
Руки тремтіли, ноги віднімалися, але він нічого не міг з собою вдіяти. «Швидка» заїхала у ворота пологового будинку і зупинилася біля дверей його корпусу.
— Так. Чоловік тут залишається, пород ілля сюди проходьте. Все, молодий чоловіче, скоро побачитеся, не переживайте. Ідіть, відпочиньте поки, — посміхнулася літня медсестра, з участю подивившись на блідого, як полотно, Федора.
— Рада, Радочка…
— Іди, Федоре, іди, все буде добре, — посміхнулася Рада, з любов’ю дивлячись на чоловіка. Вона відчувала наближення пол…в Сильно «тягнуло» спину, все частіше і частіше накочував біль.
Рада вже й забула, як це буває. Ще б пак! Дев’ять років минуло з тих пір, як вона приводила на світ дитину, і її старша дочка вже вчилася у другому класі.
Вона дивилася на маленьку теплу грудочку і не могла надивитися. Дочка спала. Рада погладила її по оксамитовому лобі і притиснула до себе.
Вчора весь день, втім, як і зазвичай, вона була зайнята. Готувала, прибирала. Відвела доньку Софію до школи, зустріла, нагодувала обідом. Потім відвела на заняття з малювання. Сидячи у вестибюлі дитячої школи мистецтв і чекаючи доньку після закінчення заняття, вона відчула себе не дуже добре. Трохи нудило, і трохи боліла спина.
Вона дочекалася Софію і вони разом пішли додому. Чоловік, Федір, щойно приїхав з роботи, і Рада не хотіла йому нічого говорити, щоб не хвилювати. Вона приготувала вечерю, потім «між справою» переробила ще купу дрібних справ.
Разом з ними жила і літня мама Ради, Тетяна Романівна. Але, незважаючи на похилий вік, вона продовжувала працювати. Рада ж не працювала з моменту народження Софії, — так вони вирішили. Грошей їм вистачало — Федір добре заробляв.
І ось, переробивши купу справ, поклавши доньку спати, Рада раптом відчула, що «відійшли води». Вони викликали швидку і стали чекати.
Медсестра потім сказала їй, що, мовляв, у неї вже з ранку мабуть все почалося, раз вона відчувала. І що наші жінки — вони такі. Все потихеньку терплять, поки можуть, продовжують мовчки працювати, а потім…
Рада засміялася над цими словами літньої медсестри, але скоро їй стало не до сміху. Пол…и були стрімкими, так само як і з першою донькою. Це було у Ради від мами. Вона сама теж з’явилася на світ за дві години.
— Що? Ні, не можу прийти на збори завтра. Ні. Просто я в пологовому будинку. Так. Так, дякую!
Дзвонила вчителька Софії. «Яке вже тут зібрання, — з посмішкою подумала Рада, кладучи телефон на тумбочку. — У мене тепер інше зібрання, нехай без мене поки що».
Вона лежала на ліжку, відпочиваючи. У палаті крім неї більше нікого не було. Ще два ліжка стояли порожніми.
Не встигнувши покласти телефон, Рада знову взяла його, щоб зателефонувати дочці.
— Софійка? Ти уроки зробила? Чим займаєтеся? Бабуся готує, а ти читаєш? Розумниця. Дивись тільки не забудь взяти кросівки завтра. Фізкультура ж! Так. На лоджії стоять. Так. Цілую тебе.
У палату шумно завезли каталку з ще однією породіл лею. Медсестри спритно переклали її на ліжко і пішли. Рада краєм ока розглядала сусідку. На вигляд років двадцять п’ять. Симпатична, стрижка їжачком, в одному вусі п’ять сережок, в іншому три. Татуювання на передпліччі. Раді здалося, що вона виглядала трохи неохайно або бідно, чи що…
Дочку забрали. Сказали поки відпочивати. Потім лікарка приходила міряти тиск, питала про самопочуття. Рада була дуже слабка. Але трималася молодцем. Пообідала і потихеньку навіть змогла помити свої тарілки. Сусідка ж нічого не мила. Гора посуду із залишками засохлої їжі так і стояла у неї на тумбочці.
Привезли ще одну жінку, після кесаревого. Вставати їй не можна було. Вона довго лежала під крапельницею, а потім їй почали дзвонити родичі. І всім вона відповідала, що все нормально.
А потім принесли малюків.
— Ну що, матусі? Давайте, звикайте! Діти ваші, тож вперед! Підгузки поміняти час, погодувати, — лікарка посміхнулася і пішла, тихо прикривши двері.
Всі три згортки мирно сопіли. Жінки не хотіли їх будити, а просто тихо милувалися крихітними створіннями і розмовляли.
Вони ділилися враженнями і трохи розповідали про себе. Та жінка, яка здалася Раді не дуже охайною, Світлана, була самотня. Чоловік, з яким вона жила цивільним шлюбом, кинув її, ледь дізнавшись про дитину.
А Світлана не засмутилася і вирішила залишити малюка. Правда, допомоги у неї ніякої не було, вона жила зовсім одна, але вона твердо вирішила, що з усіма труднощами впорається.
Рада помітила, що Світлана часто починала потихеньку плакати, і дуже її шкодувала. А та, що після кесаревого, Марина, навпаки, не мала жодного спокою від великої кількості бажаючих допомогти. Її телефон просто розривався, незважаючи на те, що був у беззвучному режимі.
Рада нарахувала як мінімум десять родичів, які були, ну дуже близькі, судячи з розмови, і які неодмінно хотіли знати все про самопочуття Марини і малюка. Хотіли негайно прийти і принести все на світі, хоч місяць з неба.
— Матусі? Ви що? Діти брудні лежать і голодні! — лікарка увійшла в палату і побачила, що новоспечені мами так нічого і не зробили.
— Я боюся, — зізналася Свєта, — Я й не знаю, як цей підгузок міняти… І як годувати не знаю…
— А я забула… Так давно це було все, — тихо промовила Рада і зітхнувши почала розгортати дитину. Будити її, і правда, було шкода. Коли вона розгорнула ковдрочку і пелюшку, то побачила, що на крихітні ніжки доньки були надіті крихітні в’язані шкарпетки. Це так зворушливо виглядало!
— Так, дівчатка, — сказала медсестра, яка увійшла до палати, побачивши здивований погляд Ради.— Це наша головна лікарка в’яже, коли на чергуванні. У малюків ніжки мерзнуть, ось і користь. Потім випишетеся і повернете. Згодяться іншим крихіткам. Ну що? Переодягли? Нагодували? А що так?
Рада трохи нагодувала дитину, а та жінка, що після кесаревого розтину сказала, що у неї немає молока. Медсестра їй щось пояснила, а потім пішла.
***
— Так, Федоре. Так. Все нормально і тому мене завтра випишуть. Ага, я теж рада. Всього три дні, чудово ж! Я так скучила за всіма вами!
— Ой, дівчата, щось мені погано, — сказала Марина.— Знобить, трясе, температура, схоже. І груди болять, жах, торкнутися не можна.
— Поміряли температуру? Давайте градусники! Ти де міряла?! — медсестра увійшла в палату і звернулася до Марини. — У ліктьовому згині треба! Що за жах?! Дуже висока температура. Переміряй, зараз повернуся.
— Молоко прийшло. Ось. Груди розробляти треба. Не пищи, все, зараз легше буде, — літня медсестра нахилилася над Мариною. Що вона робила, Раді було не видно, але Маринка раз у раз скрикувала від болю і морщилася.
— Не думала, що такий жах може бути… Ой! Блін… Не можу більше! — лаялася Марина.
Рада дивилася на неї з співчуттям. У неї самої так було з першою донькою. Мало не почався мастит. Але вона вчасно почала зціджувати молоко. І все минуло. Їй допомогла прабабуся, вона підказала.
— А я ж казала немає молока. Адже його не було! А воно, ось, виявляється, що задумало, — Марина посміхалася, їй стало легше.
Годувати, звичайно, було боляче, але її малюк був таким голодним і так мило прицмокував, що можна було терпіти і дивитися на це нескінченно.
Свєта найчастіше лежала, відвернувшись до стіни. Так і не мила вона свій посуд і не прибирала на тумбочці. Навіть лікар лаяла її за це. А Рада думала про те, що Світлані, напевно, зовсім погано. І у неї немає нікого, хто міг би підбадьорити і втішити її. І не до посуду їй, і не до тумбочки.
А ще, вона боялася, що та раптом візьме, та відмовиться від малюка. Рада чула, як вона вночі стояла над своєю мирно сплячою крихіткою і шепотіла:
— Що я тобі хорошого можу дати? Яка з мене мати? Хіба тобі буде добре зі мною? А ще я сирота. Ні мамки, ні тата у мене не було. Бабуся була. Та й та недовго. А потім я одна, все одна…
А потім тато твій, негідник… Ну і яка я мати? Хіба я годна на це? Хотіла б я тобі кращої долі…
Потім Свєта довго плакала в подушку. А її малятко все продовжувало мирно спати. Не в приклад дитини Ради, яка весь час прокидалася, морщила лобик і кректала. А Рада, замість того, щоб спокійно спати, — адже не плакала ж дитина! — раз у раз піднімалася і перевіряла, чи все з нею гаразд.
А що там не гаразд? Спить і спить дитина. Рада милувалася нею при світлі ліхтаря, який нещадно світив у вікно палати, і знову лягала.
Все. Сьогодні виписка. Додому.
— Мамо, мамо! Яка вона крихітна! Ну, можна поносити її? — Софія благально склала долоньки.
— Все, Софіє, досить, — посміхалася Рада, — до школи запізнимося, ходімо.
Рада вправно сповивала дитину і поклала в візочок. Туди ж, тільки вниз, у кошик для речей, вона прилаштувала рюкзак Софії і змінний одяг, і вони вирушили.
— Ну, ти, матір, даєш! — сміялися подруги-мами інших дітей з класу Софії, стоячи біля воріт школи в очікуванні своїх дітей після уроків.
— Ніхто й не помітив, як народила. Тільки вчора з животом ходила, а вже з коляскою біжить! Молодець, Рада, вітаємо!
— Раніше, он, в полях народж ували, і нічого, це зараз всі ніжні, — промовила незнайома бабуся, що йшла вулицею повз ворота школи з великою сумкою, а потім, нахилившись до Ради, прошепотіла:
— Не показуй новонародженого всім підряд. Наврочити можуть. Дивись, обережніше!
— Добре, бабусю, дякую, — Рада посміхалася. Ніщо не могло її засмутити. Адже у неї був коханий чоловік, мама і дві чарівні доньки. Що ще потрібно для щастя?
***
З Свєтою Рада одного разу зустрілася, через півтора року, в парку. Вона гуляла з коляскою, а з нею був симпатичний молодий чоловік. Поки він катав візочок, намагаючись заколисати дитину, вони з Радою поговорили кілька хвилин.
Свєта розповіла, що зустріла хорошу людину і вийшла заміж. Він полюбив і її, і дитину, і все у них тепер добре. А ще вона розповіла, що недавно бачила Марину. Вона гордо йшла вулицею поруч з чоловіком, який віз візочок. І вона знову при надії.
За підрахунками Свєти, Марина була на шостому місяці. Рада посміхнулася і побажала Свєті щастя. І Марині теж, заочно.
«Ось і добре. Нехай у всіх буде щастя», — подумала Рада і, посміхаючись, підійшла до пісочниці, де Софія старанно ліпила паску для молодшої сестрички, яка сиділа поруч, на бортику пісочниці з розкритим ротом.
На ній був надітий слинявчик, на який, не перестаючи, капала слина: у малятка різався зуб.
Спеціально для сайту Stories
