Павло стояв на порозі своєї квартири, ніяк не наважуючись подзвонити у двері.
Там, за дверима, на нього чекала родина.
Він чув голоси дітей, десятирічного сина Костика і доньки, улюбленого метелика, п’ятирічної Галини.
Діти прикрашали ялинку, адже сьогодні 30 грудня.
За дверима так смачно пахло…Це старалася його Марина.
Ось вже точно йому в житті пощастило…
Красива, розумна, ласкава і водночас сувора, вона була йому хорошою дружиною і відданим другом.
Познайомилися вони в студентські роки…
Навколо Марини завжди крутилося багато хлопців, а вона вибрала його.
Часи були непрості, жили скромно, але на дітях не економили… все, що заробляли, витрачали на навчання і розвиток Костика і Галини… на іграшки ніколи не скупилися.
І хоча Марина заробляла більше, в родині завжди був незаперечний авторитет батька.
Тато завжди був кращим за всіх… все знав, умів зробити, підказати і навчити…
Діти його обожнювали, а він обожнював їх…
Стоячи на порозі, він ніяк не наважувався подзвонити у двері… .подивитися в очі дружині і дітям і сказати, що він від них йде…
Це вже вирішено точно.
Його нова любов, його Тіна… вона раптово увірвалася і заповнила собою все його життя.
Як він міг жити без неї.
Нове почуття накрило його з головою.
Звичайно, дітей він не кине і завжди буде присутній в їхньому житті… як інакше???
Вони ж не винні, що з роками їхня мати стала для нього нудною і нецікавою.
І, зрештою, він же не з ними розлучається.
Минуло десять років…
Павло підійшов до дверей квартири, де колись був щасливий… Був переддень Нового року. Дитячих голосів не було чутно, смачних запахів теж. Чи живе його сім’я за цими дверима, він не знав.
За всі ці роки він жодного разу не бачив Костика і Галину… якими вони стали?
Йому було соромно, що, незважаючи на всі свої батьківські пориви, він не допомагав своїй дружині і дітям ні копійкою, ні порадою… ні увагою.
Так, він хотів… дуже хотів, але так склалося життя… Тіна обов’язково знаходила застосування всім його заробіткам… і так заклопотувала невідкладними справами, що й в гору не глянеш.
Тепер він розумів, наскільки брехливою і корисливою була ця мерзенна жінка…
Павло подзвонив у двері.
Відчинив чоловік… вони мовчки уважно дивилися один на одного.
– Тату, хто там??? – пролунав голос з кімнати, і над головою незнайомця, що відчинив двері, виросла голова красивого міцного юнака.
Звичайно, Костик відразу впізнав свого батька, але не зрадів цьому і байдуже промовив:
– А… це не до мене… – і зник.
Павло вибачився, сказав що помилився адресою, і пішов…
Він був такий радий побачити свого дорослого сина.
Але, разом з тим, тепер знав напевно, що у його дітей є новий батько… і це викликало в ньому якесь невідоме почуття.
Костик насилу впорався зі своїми емоціями… як би він не ставився до цієї людини, йому не хотілося порушувати спокій своєї родини.
Тоді, 10 років тому, відхід батька став для нього по.трілом у саме серце.
Що сказати, як було складно виживати мамі, одній піклуючись про нього і Галину…
Але вона жодного разу не поскаржилася і жодного разу не сказала погано про їхнього батька…
Час від часу у мами з’являлися залицяльники…
Вони приносили квіти, а дітям цукерки, але жодному з них жінка не відповіла взаємністю, розуміючи, що вони ніколи не замінять її дітям батька.
А Костик так потребував батьківської допомоги і підтримки.
Перша перемога в спорті, перший синець під оком, перше кохання.
Нічого цього батько не бачив… і це залишало в серці хлопця незагоєну рану.
А потім в їхньому житті з’явився Максим…
Він ніжно називав маму Мариночкою. Завжди щиро цікавився, як справи у Костика в школі, з ким він дружить, чи не потрібна якась допомога.
А як Галина раділа його приходу… він смішив її, розповідаючи неймовірні історії, купував фарби і хвалив її малюнки.
І тільки мама була з ним холодна і неприступна, даючи чітко зрозуміти, що у нього немає ніяких шансів.
Втративши будь-яку надію на її прихильність, Максим зважився на несподіваний крок. Після уроків він зустрів Костика біля школи.
Хлопцеві тоді виповнилося 13.
– Є чоловіча розмова… не заперечуєш ?- почав Максим.
– Давай.
– Не буду ходити навкруги, скажу прямо, я люблю твою матір. Але вона ніколи не погодиться пустити мене в своє життя без вашого з Галиною схвалення.
Я постараюся стати вам хорошим батьком, не ображу і не кину, прошу у тебе допомоги.
Ти дорослий – тобі вирішувати, – і простягнув Костику руку…
Хлопчику хотілося розплакатися, але він же дорослий, потрібно було прийняти важливе чоловіче рішення.
Маму шкода, вона вся змучилася, намагаючись все тягнути на собі одна, мабуть, все ще сподіваючись, що батько схаменеться і повернеться. Та й Галина до Макса прив’язалася…
Подумавши хвилину, він подав руку у відповідь, скріпивши обіймами цей чесний чоловічий договір.
Того ж вечора, після вечері, коли мама стала мити посуд, Костик підійшов ззаду і обійняв її.
Марина застигла, вона не очікувала такого від свого дорослого сина.
– Що ти, любий? У тебе все гаразд?
– Мамо, а давай Макс буде нашим батьком?
Від несподіванки вона впустила тарілку.
– З чого раптом? Що ти вигадав?
– Нічого я не вигадав, він нормальний чоловік, тебе любить, наша Галинка тільки про нього і говорить, та й взагалі…
– Добре, синку, я обіцяю подумати…- посміхнулася Марина і притиснулася до сина.
Вона і сама іноді згадувала про Максима, в ньому було якесь світло, та боялася, що її не зрозуміють. Чоловікам вона не вірила, кому потрібні чужі діти.
А тут таке…
Схвалення сина змусило Марину придивитися до Макса уважніше.
А той її не квапив.
Так, потроху притираючись, вони і з’їхалися, якось під Новий рік…
Обіцянку яку він давав Костику, Макс виконував, та й хлопчина прив’язався до нього. Вік, якраз такий, чоловіча підтримка була просто необхідна.
Практично відразу він став називати Макса батьком. Спочатку, ніби жартома, а потім і серйозно, серйозніше нікуди.
Марина спочатку була обережною, придивлялася, але чоловік своєю щирою любов’ю поступово розтопив її замерзле серце.
Про Галину і говорити не доводилося, вона практично не відходила від Максима. Маленька задавала стільки питань і на всі у нього знаходилася відповідь.
Правду кажуть “одним чоловікам і свої діти не потрібні, а іншим і чужі не в тягар”
Усе в родині бувало…
Одного разу посварилися Марина з Максом практично через дрібницю, Марина в сльози.
Костик так поглянув на вітчима…
Той потихеньку відвів його вбік і спокійно так…
– Ти, хлопче, не кип’ятися, у дорослих по-різному буває, матір не ображу, слово своє пам’ятаю…- і руку простягає .
Пам’ятав Костик, як вперше на Дні народження друга вип..в зайвого, додому прийшов сильно напідпитку, мати не помітила, а від вітчима нічого не сховаєш. Вранці зайшов до нього в кімнату:
– Що, синку, може тобі протверезіти… – і пильно на юнака подивився.
Від цього погляду стало не по собі, краще б вилаяв..
– Вибач, тату, більше не повториться, мамі тільки не кажи.
Але по-справжньому родиною вони стали, коли Макс Галину з-під дерева, що падало у дворі, виштовхнув, а його самого прибило.
Чоловіки його витягли, він лежав на асфальті без свідомості, поки швидка їхала. Так Костик над ним, як голубка…
– Батько, тільки не вм.рай, не вм.рай… обіцяв, що не кинеш, слово своє тримай. Почув його Максим… і Бог почув.
І ось тепер цей несподіваний візит…
Макс зайшов до свого двадцятирічного сина в кімнату.
– Нічого не хочеш мені сказати?
– З приводу?
– З приводу “Це не до мене”…
– Як ти здогадався?
– Та по твоєму диханню зрозумів… це твій батько.
– Не знаю, що робити… ненавиджу його.
– Не поспішай, синку, з висновками. Все одно, рано чи пізно, потрібно буде пояснитися… обіцяй не наробити дурниць.
– Він наробив справ, а тепер з’явився… любіть мене і жалійте… – юнак хотів наговорити ще купу образливих слів, але Макс його обірвав.
– Він твій батько…
– Так, може колись він ним і був, а тепер у мене є справжній батько… і я не хочу нічого в житті змінювати.
– Дякую, рідний… – Макс заплакав і обійняв сина…- але він твій батько… і як би не було боляче, його потрібно пробачити, пообіцяй.
– А ти не боїшся, що він відбере нас у тебе?
– Боявся… довго боявся… тепер вже ні…- чесно зізнався чоловік.
– Ти давай, збирайся, потрібно за дівчатами їхати, а то запізнимося, квіти не забудь… і цукерки.
Вони завантажили цілий багажник повітряних кульок, квітів і цукерок. Заїхали до школи за Галиною.
Потім, по дорозі, забрали дівчину Костика Оксану і попрямували в пологовий будинок за Мариною і Василиною.
Тепер у них на двох був цілий жіночий загін, а на порозі стояв Новий щасливий рік…
Спеціально для сайту Stories
