— Ніно! Принеси мені молока та пиріг! — крикнув Борис. Ніна якраз закінчила готувати обід, і аромат пирогів заповнив двокімнатну квартиру, розбуджуючи апетит.
— Приходь на кухню, Боря, — відповіла Ніна. Їй не подобалося, що чоловік дедалі частіше лежав на дивані й майже не виходив із кімнати.
— Принеси, кажу, сюди! Ти ж знаєш, що в мене болить поперек!
— Поболить — пройде.
— Гаразд… Буду лежати голодним з такою дружиною.
Ніна зітхнула. Вона взяла тарілку з гарячими пиріжками, налила в кухоль молока й віднесла чоловікові.
— Ось це інша справа, — потягнувшись, сказав Борис. — З чим пиріжки?
— З картоплею та капустою.
— А з м’ясом?
— На м’ясо треба заробити. А ти третій тиждень вдома сидиш!
— Я, взагалі-то, не з власної волі сиджу, сама знаєш, що я захворів.
— Іди до лікаря, лікуйся… а не лежи на дивані.
— Знову за своє. Ну ти й зануда, Ніно. Гаразд, давай сюди пиріг, і з картоплею зійде. А чого не досолено? Чи сіль теж дорога нині? — скривився Борис.
— Не хочеш, не їж, — Ніна потягнулася за тарілкою, щоб забрати, але чоловік шльопнув її по руці.
— Залиш! Куди потягла?
Їй довелося повернути тарілку й піти. Ніна була жінкою неконфліктною, їй було простіше промовчати. Але останнім часом мовчати ставало дедалі важче.
З Борисом вони одружилися чотири роки тому після того, як син Ніни поїхав на заробітки до великого міста.
Ніні було самотньо, та й чоловік у домі завжди потрібен. Тому вона не стала відмовляти Борису, сусідові з першого поверху. Він і раніше виявляв інтерес до пишної вдови, а тепер, коли вона залишилася сама у двокімнатній квартирі, почав активні дії.
— Я не проти, мамо. Якщо кохаєте — живіть, — дав добро Костик, син Ніни. Сама ж Ніна подумала, що жити разом недобре. Тому вони з Борисом офіційно оформили стосунки. Тепер Ніна з чистою совістю доглядала за чоловіком, а Борис офіційно перебував на її житловій площі на правах чоловіка.
Кілька днів на тиждень Борис працював у таксі, а щоб його квартира не простоювала, було вирішено її здати.
Грошей вистачало, і Ніна вирішила вийти на пенсію, як тільки з’явилася така можливість. Вона знаходила радість у домашніх справах — пекла пироги й тортики, вишивала, робила ляльок ручної роботи й навіть продавала свої вироби знайомим. Загалом, здавалося, що все добре і краще бути не може… але з часом Борис почав змінюватися.
«Кохання минуло, помідори зів’яли», — подумала Ніна, коли її чоловік заявив, що пора б жити в різних кімнатах.
— Мені хочеться більше особистого простору. Ти до ночі сидиш за своїми вишивками, а мені хочеться подивитися телевізор. Та й спати я лягаю раніше, мені зранку «таксувати». Давай я переїду до вітальні, а ти залишайся в спальні, — сказав він.
Ніні заважав телевізор, а йому не подобалося яскраве світло вечорами. Він волів засинати під голоси акторів серіалів.
Спочатку Борис просто йшов, а потім переніс із спальні подушку, ковдру і навіть подумав поділити матрац.
— Ні, Боря. Якщо тобі треба, купи новий. Цей матрац я тобі не віддам, — заперечила Ніна. Борису довелося спати так. Але він пристосувався і до цього.
А взимку, часто виходячи на вулицю із прогрітого салону автомобіля, Борис застудився. У нього почалися проблеми зі здоров’ям, зокрема з попереком.
Він постійно скаржився на біль і зайняв диван назавжди. Тепер Ніні було заборонено підходити до дивана, а улюблений серіал їй доводилося дивитися або на табуретці, або на кухні, куди вона пристосувалася ставити телефон. Він був хоч і з невеликим екраном, але свій, особистий «міні-телевізор».
— Поїси, принеси тарілку. І взагалі, треба б прибрати в квартирі. Син із невісткою приїжджає, — пробурмотіла Ніна. Кухня та її спальня виблискували. Чистота була у жінки «в крові».
— Ось, тримай, — Борис все ж підняв п’яту точку з дивана. Він поставив тарілку в мийку, а сам пішов у вбиральню.
Ніна ж побігла в кімнату, щоб встигнути навести порядок, поки чоловік знову не «заліг на віки».
З переїздом Бориса у вітальні поступово почав накопичуватися мотлох. Жінка відсунула журнальний столик і виявила на підлозі шкарпетки, які він складав під диваном, фантики від цукерок, крихти, банки з-під напоїв і носові хустки.
— Ти чого тут забула? — невдоволено запитав Борис.
— Треба навести порядок! У свині в хліві чистіше, ніж тут! Подивися, невже тобі важко все це донести до сміттєвого відра?!
— Не починай, Ніно. Бачиш, я не в настрої?
— Бери пилосос і чисти килим.
— Ні. Я не зможу. У мене все болить.
— Якщо лежати цілими днями, то не тільки заболить, але й відсохне! Руками й ногами треба користуватися, Боря!
— Ти хочеш посваритися?
— Я хочу, щоб ти виконував хоч якусь роботу по дому!
— Що я тобі, домробітниця? Я чоловік!
— Тоді збирайся й іди на роботу! Негайно!
Борис щось пробурмотів, натягнув куртку поверх майки й взув черевики, які дивно виглядали з домашніми штанами. Завершила образ кепка. Ніна лише похитала головою.
Змушувати Бориса переодягнутися не було ні сил, ні бажання. Вона була рада навіть тому, що ніхто не заважав їй як слід прибрати кімнату до приїзду гостей.
Костик і Настя приїжджали рідко. Син працював, а невістка при надії намагалася не виходити з дому на пізньому терміні без зайвої потреби. Але цими вихідними був привід — День народження сина.
Спочатку Ніна хотіла поїхати до сина сама, але у подружжя була невелика квартира і зупинитися їй було ніде, а на готель зайвих грошей не було, все відкладалося на появу первістка.
— Ми вирішили приїхати. Давно не були у вас, — сказав Костя, зателефонувавши.
— А Настя?
— Начебто в змозі доїхати. Народжувати їй ще не завтра, тож не хвилюйся, — пожартував син.
Ніна, звісно ж, зраділа. Напекла пирогів, поставила холодець. Нарізала улюблений салат сина. Загалом, з нетерпінням чекала вихідних. Залишалося тільки навести чистоту. І ось така можливість настала.
Ніна ретельно вимила підлогу, протерла пил, витрусила килимок, зібрала все сміття і почистила дзеркала. Кімната перетворилася.
«Борису скажу, щоб спав сьогодні в спальні. А кімнату ми залишимо гостям», — подумала Ніна і пішла накривати стіл до вечері.
А Борис написав повідомлення, що працюватиме вночі. Ніна здивувалася, але вирішила, що так навіть краще, і з чистою совістю лягла спати в чистій квартирі.
Син із дружиною приїхали з самого ранку.
— Привіт, мамо! — Костик вручив матері тюльпани. З прийдешнім 8 Березня!
— Дякую, синку… — жінка розплакалася. Вона любила сина і дуже сумувала за ним. — Ну, заходьте, Насте, дай куртку.
— А де Борис?
— Ще не повернувся. Працює таксистом… приїде скоро.
— Зрозуміло.
— Чаю? Чи відразу поснідаєте?
— Дочекаємося Бориса.
— Ну, влаштовуйтеся. Я вам кімнату підготувала. Все чисто. Затишно.
— Дякую, матусю.
Син з дружиною пішли. Настя хотіла прилягти, але не встигла. Повернувся «господар» квартири.
— Голодний як лев! Втомлений як собака! Накладай, дружино! А я піду приляжу… — голосно пробурмотів він, скидаючи черевики й поширюючи аромат шкарпеток.
— Борис, у нас гості. Іди в душ. А вже потім до столу, — тихо сказала Ніна.
— Я нікуди не піду. Я ж сказав, що втомився! І їстиму я в кімнаті.
Ніна дивилася на Бориса і не знала, що сказати. Їй було ніяково перед сином. Він бачив, що відбувається, і чекав, щоб привітатися. Але Борис був так роздратований, що навіть не помітив його.
— Вітаю, — голосно сказав Костик і простягнув руку.
— О, привіт. Може, до вечора вийду. Чарочку випити, — потиснувши руку Кості, сказав Борис і пішов до вітальні.
— Боря! Там Настя відпочиває. Я кімнату дітям віддала.
— Як віддала?! А мене запитати забула?! Нумо, Насте, перенеси речі звідси! — почервонів Борис.
— Мамо, у чому справа? — Коли питання стосувалося дружини, Костянтин ставав захисником.
— Та нічого, Борисе, залиш Настю. Іди спати в спальню на ліжко.
— А ти вночі де будеш спати? На підлозі?! Ні, я нікому не дозволяв займати свій диван. Мені потрібен комфорт. У мене болить спина.
— Боря! — знову сказала Ніна. На лобі виступив піт. Їй стало дуже соромно за це шоу.
— Що, Боря? Забула, хто в домі господар?! Я свій диван не поступлюся, нехай на підлозі лягають, раз приїхали! — сказав свекор невістці й потягнувся до сумки, щоб винести речі гостей із його вітальні.
— Так, схоже, хтось забув, що в домі не господар. Насте, ти йди, з мамою на кухні посидь… я зараз, — Костя делікатно випровадив дружину з вітальні й зачинив двері, залишившись з Борисом наодинці.
— Що ти? Га? — Борис отямився. Його пузо і хворий поперек проти молодого підтягнутого тіла Костянтина завідомо програвали.
— Не дозволю матір ображати. Я у себе вдома, а ось ви, Борисе, загостилися. Відправляйтеся до себе, поживіть у комфорті.
— Це моя квартира, я живу в ній на правах чоловіка!
— Це можна вирішити. Зараз я відвезу маму, і вона подасть на розлучення.
— Гаразд, я тебе зрозумів. Піду спати в спальню, — Борис якось змарнів і, опустивши голову, поплентався в дальню кімнату.
— Все нормально? — з тривогою запитала Ніна.
— Так.
— Треба б йому їжі… Віднести, — пролепетала вона.
— Сядь, мамо! Ти сама його таким зробила, а тепер скаржишся, — Костя знав, що у матері в родині не все гладко. Ніна часто говорила про те, що Борис розлінувався, що навіть чайник не може поставити на плиту.
— Гаразд…
— Захоче їсти — прийде. А ти, якщо він тобі набридає, завжди можеш його послати… назад на перший поверх.
Ніна не відповіла. Вона вважала, що з часом усе владнається. Очевидним було одне: поки Костя гостював у матері, Борис поводився ввічливо. Ніна помітила зміни й спробувала зробити висновки.
— Ну що, я пішов на своє законне місце? — запитав Борис, коли Костя з Настею поїхали.
— На перший поверх? — сухо запитала Ніна.
— Ні… на диван.
— Диван для гостей, а гості — тільки на три дні. Далі — додому. Або залишайся тут, або йди жити до себе.
— Але… як ми уживемося? У нас різний графік!
— Як раніше. Я не буду вишивати вечорами й заважати тобі спати. Раз ми з тобою чоловік і дружина, а не співмешканці, давай будемо сім’єю. До речі, сьогодні твоя черга мити посуд.
— А ти?
— А в мене серіал почався, — вона взяла чашку з чаєм і пішла, залишивши чоловіка наодинці з кухонними справами.
Нічого, що потім довелося перемивати, головне, Борис почав робити хоч щось. А це вже було великим прогресом.
Спеціально для сайту Stories
