– Що це ви сьогодні з Дариною як не рідні? – запитав Іван, до якого брат із дружиною прийшли на день народження, – наче чорна кішка між вами пробігла.
– Пробігла, братику, – похмуро відповів Микита, – я вчора таке дізнався…
– Невже загуляла дружина?
– Начебто ні. Хоча… Тепер я і в цьому не впевнений…
– Ну, ти даєш! – здивувався Іван, – і ти так спокійно про це говориш?
– Тому й спокійно, що не знаю… Тут інше. Розумієш, вона мені бреше. І давно. Учора з’ясувалося.
– Не тягни, розповідай, – зажадав брат.
– Розповідати? Ну, слухай…
* * *
Микита одружився з Дариною п’ять років тому. На той час він уже міцно стояв на ногах, добре заробляв.
Дар’я тільки-тільки закінчила навчання в університеті, почала працювати.
Зрозуміло, що зарплата в неї, як у молодого фахівця, була втричі меншою, ніж у Микити. Чоловіка це не напружувало, навпаки: він був гордий, що забезпечувати сім’ю буде він.
З перших днів Микита домовився з дружиною: він оплачує комуналку (у них була однокімнатна квартира), щотижня закуповує продукти, бензин – теж на ньому, ну, і накопичення.
– Треба ж якось розширюватися. Як думаєш? – усміхаючись, запитав він у Дарини, – майбутньому спадкоємцю своя кімната знадобитися.
– Звичайно, – зніяковіло відгукнулася тоді молода дружина.
– Ну, а твоя зарплата – на колготки, та шпильки. Якщо потрібно буде щось велике купити, скажеш. Домовилися?
– Домовилися! – кивнула Дарина.
Саме так вони й жили кілька років. І ось, зовсім недавно, Микита перейнявся тим, куди Дарина витрачає свої гроші. Спочатку він гнав від себе ці думки, вважав, що вони негідні чоловіка.
А потім задумався всерйоз.
Причиною такого інтересу став автомобіль, який Микита подарував дружині півроку тому.
Дарина їздила на ньому досить часто, але жодного разу не заправила машину за свої гроші. Ну хоча б разок витратилася! Так ні: щоразу вона просила гроші в Микити.
– Даринко, я, звичайно, пам’ятаю, що обіцяв платити за бензин, але мав на увазі нашу спільну машину. Тепер у тебе своя, ти катаєшся куди хочеш, найчастіше у своїх справах, чому ж ти сама її не заправляєш?
– Я просто не думала про це, – відповіла дружина, помітно зніяковівши, – ось це збентеження і насторожило Микиту.
“Таке відчуття, що вона щось приховує”, – подумав чоловік і, прислухавшись до своєї інтуїції, задумався.
“Цікаво, – міркував він, – куди взагалі Дарина діває гроші? Так, отримує вона не так уже й багато, але й на сім’ю ж не витрачається. Не пригадаю, щоб вона купила собі якусь дрібницю за свої. Ось ця кофтинка, колготки, браслетик – я оплачував. Вона навіть у перукарню за мій рахунок ходить. Може, щось смачненьке купує? Так ні: все з моєї картки оплачується. Я ж бачу. Хоч би булку хліба купила за свої. Дивно… З такими “витратами” вона вже мала зібрати пристойну суму. Гаразд, перевіримо”.
Через кілька днів Микита попросив у дружини грошей у борг. Сказав, що забув портмоне на роботі, а йому ось просто зараз потрібні три тисячі гривень.
Дарина розгубилася. Зблідла. І… відмовила. Сказала, що грошей у неї немає.
– Як? – здивувався Микита, – ти ж сьогодні зарплату отримала.
– А я…, – залепетала дружина, – я подрузі позичила.
– Що, всю зарплату? – недовірливо запитав чоловік.
– Так, усю. Ніна сказала, що за кілька днів поверне.
– Ясно, – Микита зробив вигляд, що повірив у цю версію, – доведеться на роботу їхати. Я скоро повернуся.
– Добре, – відповіла дружина і Микита чітко зафіксував, що вона буквально видихнула від полегшення…
Ще за кілька днів Микита підловив момент, коли дружина була чимось зайнята на кухні, і зазирнув у її телефон. Неприємно було, але він твердо вирішив з’ясувати, що Дарина приховує.
Його цікавила виключно зарплатна картка дружини. Код банкінгу він прекрасно знав: сам встановлював додаток.
Побачивши платежі, Микита ахнув. Дарина виплачувала два кредити! І не маленьких!
“Що ж таке? – гарячково думав він, – навіщо вона влізла в ці кредити? Та ще й потайки! Я ж повністю її забезпечую! А, може, з Дариною щось сталося? Ні, я цього так не залишу. Зараз же все з’ясую!”
До кімнати увійшла дружина.
– Дарино, – не даючи їй ані найменшого шансу підготуватися, почав Микита, – на які такі потреби ти взяла два кредити? Навіть не думай відпиратися!
Дар’я злякалася – це було очевидно і дуже прикро.
“Я ж жодного разу на неї голосу не підвищив, – з досадою подумав Микита, – чому вона боїться?”
А Дарина все ще мовчала…
– Ну?! – жорстко кинув Микита, – я чекаю відповіді.
Дарина розплакалася.
І почала розповідати.
– Перший кредит я взяла, щоб борг віддати.
– Який ще борг?
– Ну, у мене був борг, ще до заміжжя. Великий. Той чоловік поїхав за кордон. Я думала назавжди. А він повернувся і почав вимагати гроші. Ось я і…
– Чому ти мені нічого не сказала?
– Не знаю. Я побоялася…
– Гаразд. Проїхали. А другий?
– Пам’ятаєш, ми з Ніною на два тижні в Єгипет їздили?
– Пам’ятаю, звісно.
– Ось на поїздку і взяла.
– Ти ж казала, що путівку ти від неї в подарунок отримала!
– Микита, ну хто робить такі подарунки?
– Так, але я ж тобі повірив! Мені на думку не спало, що ти можеш так безсовісно брехати!
– Я дуже хотіла туди з’їздити, розумієш? А ти б мені путівку не купив. Ти ж на квартиру збираєш. Ось я і знайшла вихід.
– Нічого собі вихід! Кредит! Чим ти думала?
– А я не думала! – вигукнула Дарина, – їй чоловік зробив подарунок, і мені було так прикро, що мені такого подарунка ніхто не зробить. Я і їй набрехала, що це ти мені відпочинок організував.
– Ясно. І дуже шкода.
– Чого шкода?
– Того, що я більше ніколи не зможу тобі довіряти.
– Але я ж зізналася!
– Коли я припер тебе до стінки? Цікаво, як довго ти збиралася все це приховувати? Виходить, ти брехала мені щодня!
– Це неправда! Я просто не хотіла, щоб ти знав…
– А це не одне й те саме?
– Звісно, ні! Я ж оплачую кредити! Сама! У тебе грошей не беру! Чим ти незадоволений?
– Це ще гірше…
– Що?
– Що ти навіть не розумієш, що обдурила мою довіру.
– Не драматизуй. Подумаєш, не сказала. Просто не хотіла, щоб ти нервував.
– Говори що завгодно, – похмуро кинув Микита, – я не вірю жодному твоєму слову. До речі, ти хоч пам’ятаєш, що завтра ми йдемо на день народження до Івана?
– Пам’ятаю, – Дарина надула губки, намагаючись зобразити образу, – я не піду.
– Підеш. А я поки подумаю, як ми будемо жити далі. І чи будемо…
– Навіть так? – в очах дружини промайнули здивування, страх, злість, і ще щось таке… чуже…
– Так, – твердо сказав Микита і вийшов із кімнати, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
* * *
Іван із недовірою дивився на Микиту.
– І через це ти збираєшся з нею розлучитися?
– Не знаю. Треба думати. Подивлюся, що буде далі, як вона себе поведе.
– Микитосе, всі дружини щось приховують від своїх чоловіків! – засміявся брат, – яких тільки історій чоловіки не розповідають! А тут – усього лише гроші!Спеціально для сайту Stories
– Ось! І ти туди ж! – спалахнув Микита, – справа ж не в грошах! Вона мене обдурила! Розумієш?! Значить, не довіряє! А значить – не любить! Усе дуже просто! І дуже серйозно! І я, чесно кажучи, не знаю, чи хочу так жити…
Кредити дружини Микита погасив. Її машину – продав. Сімейний бюджет розділив повністю.
Так і сказав.
– Живи на свої. Квартиру будемо оплачувати навпіл.
А ще він купив собі односпальну тахту і тепер спить окремо.
Думає… Спеціально для сайту Stories
