Зоя не могла знайти собі місця від хвилювання. Зустріч з батьком, яку вона призначила на завтрашній вечір, викликала у неї майже благоговійний трепет. Їй хотілося вірити, що батько, з яким вони не бачилися 14 років, теж з нетерпінням чекає цієї зустрічі.
Матері вона не сказала про свої плани, припускаючи, що та буде не в захваті від того, що дочка вирішила зустрітися з «цим зрадником».
Зої було 6 років, коли батько, по-тихому зібравши свої пожитки, пішов з сім’ї. Зоя не розуміла, що сталося, чому улюблений татко раптом зник з її життя? Але постійне невдоволення матері, виражене в грубих словах, що стосувалися невірного чоловіка, не давало відповіді на її питання.
Ну, мама лає когось, але ж це не про тата! Такі неприємні слова не можуть стосуватися татка, який її носив на плечах і купував іграшки. Вже потім вона усвідомила, що батько більше ніколи не повернеться.
У своїй дитячій уяві вона уявляла, що він поїхав далеко-далеко, може навіть на край світу, з дуже важливою місією – врятувати світ від чогось небезпечного. Потім, навчаючись у школі, вона розповідала всім, що її тато герой усього світу.
Вона говорила про це так впевнено і щиро, що їй усі вірили беззастережно, а багато дітей навіть заздрили. Звичайно, їхні батьки звичайні люди, а у Зої батько-герой.
Вона і сама вірила в те, що придумала колись. До тих пір, поки випадково не натрапила в соцмережі на людину з таким самим прізвищем і ім’ям, як у батька.
Спочатку вона пирхнула і перегорнула сторінку, тому що на фото був якийсь чужий, абсолютно непрезентабельний чоловічок.
Але раптом щось кольнуло в грудях, і вона побігла до кімнати матері і витягла захований в комоді альбом зі старими фотографіями.
Сидячи на підлозі, вона витягала одну за одною фото батька і уважно розглядала. З чого це вона почала уявляти батька в образі супермена, коли ось він: той, кого вона любила, кого чекала довгі роки, живий і справжній. Вона повернулася до комп’ютера і написала повідомлення:
“Привіт, тату. Я хочу з тобою зустрітися”.
Батько прочитав повідомлення, але довго не відповідав. Зоя змучилася, щодня після інституту поспішала додому, щоб перевірити, чи не прийшла відповідь.
Вона злилася на матір, що та не додала їй грошей на новий смартфон з хорошою пам’яттю. У старому нічого зайвого не вміщалося, тому доводилося бігти додому, щоб перевірити пошту. Через два тижні, коли вона була готова написати нове повідомлення, батько відповів.
Зоя прийшла на зустріч раніше, на цілих півгодини. Їй було нестерпно перебувати вдома, а розпитування матері виводили її з рівноваги. Зараз, стоячи біля фонтану, вона дивилася по сторонах, боячись пропустити момент появи батька. Вона впізнала його здалеку і кинулася назустріч. Батько трохи здивувався такому гарячому прояву почуттів і навіть трохи відсторонився.
– Тату, тату, – шепотіла Зоя, ковтаючи сльози, – як же я за тобою сумувала. Чому ти не приходив до мене?
– Ну… так вийшло, – пробурмотів батько, озираючись на всі боки. Йому було незручно, що ця чужа молода жінка притискається до нього. Він насилу відірвав Зою від себе і повів до найближчого кафе, де замовив дві чашки кави без цукру.
– Я не зрозумів, – сказав він, коли офіціант відійшов від їхнього столика, – що ти хочеш?
Зоя ошелешилася. Холодний тон, яким були сказані ці слова, скував її тіло.
– Просто… просто… хотіла тебе побачити.
– У твоєї матері ніяких претензій до мене бути не може. Аліменти я платив справно. І не моя вина, що їй завжди всього було мало. Не розумію, навіщо вона зараз тебе підіслала? Ще грошей хоче?
– Ні, тату, ні! – почала поспішно говорити дівчина, щоб встигнути сказати все те, що вона заздалегідь підготувала. Їй здалося, що батько готовий встати і піти. – Мама навіть не знає, що я з тобою зустрічаюся.
– Тоді в чому справа?
– Я сама… Я так хотіла тебе побачити…
Збиваючись і белькочучи, Зоя розповіла батькові про те, як чекала його, як плакала, бо він не приходив, як думала, що він героїчно заги нув. А потім раптом виявила його живим і здоровим. Батько вислухав і, помовчавши трохи, відповів:
– Знаєш, Зоя, не я винен, що так вийшло. Твоя мати спочатку мені життя псувала своїми причіпками, а коли я не витримав і пішов, то, мабуть, зі злісності, розлучила нас з тобою. Я хотів з тобою зустрічатися, але вона не дозволила. Так що це вона винна, що ми стали чужими людьми. В одну річку, як то кажуть, двічі не ввійдеш. Не думаю, що зможу ставитися до тебе як до дочки тепер, занадто багато часу минуло, та й спогади про минуле не з приємних.
– Тато, але я ж все одно твоя дочка! – крізь сльози вигукнула Зоя і стукнула по столу так, що кава з недоторканих чашок виплеснулася на стіл.
– Вся в матір, – пробурмотів батько, недобро дивлячись на Зою, – така ж… Відразу видно, її виховання. Сподіваюся, ти в курсі, що у мене є ще діти? – Зоя, не відриваючи погляду від батька, похитала головою, – Сашко і Оленка.
Так що, сама розумієш, мені нудьгувати не доводиться. От якби твоя мати не була така стерво, то все могло бути інакше. А тепер пізно вже щось змінювати.
Батько встав, кинув на стіл гроші і, не обертаючись, вийшов.
Зоя сиділа, дивлячись в одну точку. Значить мати в усьому винна! Довела батька. Не дарма вона постійно про батька гидоти говорила. Ось же не повірила їй Зоя, і була права. Тато хотів з нею спілкуватися, а мати з вредності не дозволила!
Зоя повернулася додому похмура і роздратована. Образа захльостувала її так, що вона готова була прямо з порога накинутися на матір з обвинуваченнями.
– Ти сьогодні якась не така. Що сталося? – запитала мати.
– Я все знаю! Це ти розлучила мене з татом! Він мені все розповів. Чому ти не дозволила йому зі мною спілкуватися?
– Так він сам не хотів.
– Ти брешеш! Він хотів! Це ти не дозволила! Я ненавиджу тебе! Завтра ж я поїду до бабусі. А ти живи одна! Раз вигнала тата з дому, то і я з тобою жити не буду.
Мати намагалася щось сказати, але Зоя затулила вуха і зачинилася у своїй кімнаті. Наступного дня вона, зібравши речі і відштовхнувши матір, пішла з дому.
Мати опустилася на ліжко і притиснула подушку Зої до грудей. Як пояснити дочці, що батько пішов сам? До його відходу вона навіть не припускала, що у нього була інша сім’я, де народилася вже друга дитина. Він так і сказав дружині:
“Там двоє, а ти з однією і сама впораєшся”.
І вона як могла справлялася. Він, звичайно, платив якісь аліменти, яких вистачало хіба що на бантики і шпильки для дочки. Зараз, як і 14 років тому, біль і образа палили її серце.
Дуже хотілося розповісти дочці, як вона благала її батька хоч іноді відвідувати дитину, яка його любила і чекала. Що він сказав тоді?
“Нема часу. Ти ж повинна розуміти, з ким живеш – ті діти і рідні. А для Зої підшукай іншого батька, я не буду проти”.
Мати схлипнула:
«Чому ж я раніше всього цього не розповіла дочці?»
Спеціально для сайту Stories
