– Донечко, ми з татом завтра приїдемо! — радісно повідомила зранку доньці Христина Захарівна. — Дуже сильно за всіма скучили, особливо за онуками!
Інна, здавалося, була зовсім не готова до несподіваного приїзду батьків. Точніше, сама вона була не проти їхнього приїзду, але її чоловік не виявляв бажання бачити тестя з тещею.
Костянтин займав керівну посаду в великій компанії і дуже сильно втомлювався.
До того ж, сам по собі чоловік був тихим і спокійним, і час після роботи любив проводити вдома перед телевізором або за читанням хорошої книги.
– Загалом, ми тебе попередили! — не дочекавшись відповіді від дочки, знову промовила Христина Захарівна і, попрощавшись, поклала слухавку.
Інна з задумливим обличчям дивилася на мовчазний телефон. Вона думала про те, як повідомити Кості, що батьки знову приїдуть в гості.
Дочекавшись чоловіка з роботи, жінка зустріла його на порозі з схвильованим виглядом.
– Костю, завтра мама з татом приїдуть до нас в гості, — нервово посміхнулася Інна.
– Знову? Вони ж були минулого тижня. Три дні простирчали. Навіщо їхати? — обурений чоловік зірвав з шиї махровий шарф. — Ніякого спокою немає у власному домі.
– Мама сказала, що вони скучили і хочуть бачити онуків. Хіба це погано? — розгублено промовила жінка.
– Ні, це не погано, а ось тягатися до нас, як до себе додому, — вже якийсь перебір! — огризнувся Костянтин.
— Слів немає… після їхнього від’їзду не встигли до тями прийти, і знову! Хіба ти не можеш поговорити з ними і дати зрозуміти, що не варто так часто до нас їздити? Вони взагалі не розуміють, що своїми візитами набридають нам?
Інна зблідла, зчепила руки в замок і, відвівши погляд убік, промовила:
– Що я зроблю, якщо мої батьки люблять онуків і хочуть їх бачити, а твої — ні?! Я б дітей сама до них відпускала, але де вони там будуть спати? У моїх скромна однокімнатна… У нас все-таки місця побільше буде…
– Інно, я втомлююся! Мені потрібен відпочинок! Ти це хоча б розумієш? — процідив крізь зуби Костянтин.
Дивлячись на нього знизу вгору, Інна зрозуміла, що цього разу візит батьків не пройде гладко.
Жінка прекрасно розуміла, що чоловік правий. Сама Інна не працювала, а виключно займалася домом.
Зарплата Костянтина дозволяла їм так жити, тому жінка відчувала незручність з приводу того, що її батьки не дають чоловікові відпочивати.
– Ти ж знаєш, що я не люблю всіх цих гостей… — розсерджено пробурмотів чоловік.
– Потерпи, будь ласка, ще один раз, а потім я щось обов’язково придумаю, — запевнила чоловіка Інна, хоча й сама не знала, як це зробить.
– Це останній раз! — холодно промовив Костянтин і пішов у спальню переодягатися.
Наступного дня в квартиру до подружжя приїхали тесть з тещею. З собою вони, як завжди, привезли гостинці.
Інна зустріла їх з посмішкою на обличчі і показала кімнату, в якій вони будуть ночувати.
– Де мій зять? — поцікавився Анатолій Геннадійович, озираючись по сторонах. — Я приїхав не з порожніми руками! — з гордістю додав він і витягнув із сумки пляшку.
– Костя таке не буде, — натягнуто посміхнулася Інна. — Та він взагалі майже не вживає. Посада не дозволяє.
– Нічого, зі мною буде! Він ще на роботі? — знову перепитав у дочки батько.
– Так, — коротко відповіла жінка, розуміючи, що якщо батько почне чіплятися з міцним до Костянтина, той не витримає і зірветься з котушок.
Чоловік, знаючи про те, що в квартирі знаходяться незвані гості, додому особливо не поспішав.
Єдиними, хто зрадів приїзду бабусі з дідусем, були діти Інни і Костянтина.
Чоловік повернувся додому пізно ввечері. Ледве він увійшов до квартири, як назустріч йому в домашніх штанях вийшов захмелілий тесть.
– Привіт, зятю! — Анатолій Геннадійович простягнув спітнілу руку Костянтину.
Той неохоче відповів на його рукостискання, і тесть не міг не помітити його нахмурених брів.
– Ти нам не радий чи що? — уїдливо посміхнувся літній чоловік, починаючи напружуватися.
– Ви якось зачастили до нас, — сухо відповів Костянтин. — Гості на те і гості, що так часто не приїжджають…
– Христино, ти чула, що сказав зять?! Нам тут, виявляється, зовсім не раді, — голосно покликав дружину Анатолій Геннадійович.
Стурбована Христина Захарівна виглянула в передпокій. По обличчях чоловіка і зятя вона зрозуміла, що назрівав конфлікт.
– Толю, лягай спати. Тобі вже достатньо, — жінка схопила чоловіка під лікоть.
– Не хочу я спати! Ти чула, нам тут не раді? — Анатолій Геннадійович відштовхнув дружину вбік. — Чого прилипла? Дістала вже…
На крики з кухні вискочила Інна з дітьми. Трійця завмерла в дверному отворі, намагаючись зрозуміти, що сталося.
– Ось, називається, вдячність! Ми приїхали з дітьми погратися, довше побути, а нами з порога вже незадоволені… — насупився Анатолій Геннадійович.
– Треба ж, завадили… може, ми вас об’їдаємо? Так ми ніколи з порожніми руками не приїжджали… Я цього разу навіть настоянку прихопив, хотів поділитися…
– Раз вже ви самі завели розмову на цю тему, тоді давайте поговоримо начистоту! — рішуче промовив Костянтин. — Я працюю практично без вихідних. Повертаюся додому пізно. Хочу відпочити, а тут ваші постійні візити!
Кожне слово, сказане чоловіком, викликало подив на обличчях літньої пари.
– Не потрібно так часто до нас приїжджати! — підсумував Костянтин. — Досить і разу на місяць!
– А що, якщо ми хочемо бачити онуків частіше? — підхопив тесть, голосно відкашлявшись. — Бог дав зятя… забороняє з рідними онуками бачитися, ось справи!
– Я не забороняю, а прошу бувати у нас поменше. Не буду ходити навкруги, скажу чесно: відтепер всі ваші ночівлі тільки в готелях за ваш рахунок, — холодно промовив Костянтин.
– Або раз на місяць, — вирішила втрутитися в розмову Інна.
Від несподіваних слів зятя і дочки Христині Захарівні стало прикро. Вона не змогла стримати сліз.
– Ні, раз на місяць ми їздити не будемо, а на готелі у нас немає грошей. Краще вже ми взагалі не будемо до вас приїжджати. Нехай діти ростуть без бабусі і дідуся, — з надривом у голосі промовила жінка.
Діставши з кишені носовичок, Христина Захарівна гарячково почала витирати сльози.
– Навіщо ти пив, Толю? Ми б прямо зараз поїхали додому.
– Звідки я знав, що так вийде?! — розвів руками чоловік. — Я більше не буду. Як остаточно стемніє, поїдемо потихеньку додому. Я тут і не залишуся після таких слів.
Христина Захарівна ще раз надривно схлипнула і пішла в відведену для них кімнату.
Слідом за нею пішов Анатолій Геннадійович. Інна дивилася на батьків і не могла знайти собі місця.
Вона прекрасно розуміла почуття батьків. Але чоловіка розуміла ще більше. Жінці теж не дуже подобалося в дні приїздів батьків не відходити від плити.
Вночі батьки Інни додому не поїхали. Вони зібралися тільки вранці. Мовчки подружжя зібрало свої речі і, попрощавшись з онуками, покинуло квартиру.
– Мамо, тату, до побачення! — Інна кинулася до вхідних дверей.
Однак батьки навіть не обернулися у відповідь. Було очевидно, що вони дуже ображені на дочку за те, що вона не захистила їх від чоловіка і не стала на їхній бік.
По поверненні додому Христина Захарівна не зателефонувала Інні, як це робила зазвичай.
Не витримавши, жінка набрала номер матері сама. Однак та хоч і не відповіла на її дзвінок, але натомість надіслала холодне повідомлення про те, що відтепер не хоче більше з нею спілкуватися.
Батьки не хотіли входити в становище Інни і задовольнятися візитом в один день на місяць.
Після останнього візиту їхні стосунки зійшли нанівець.
Минув місяць після інциденту, але на дзвінки та смс від Інни ,батьки не відповіли.
Костянтина начебто заспокоїла відсутність постійних відвідувань батьків дружини, проте спокій був поверхневим.
Іноді, спостерігаючи за засмученою дружиною, він відчував свою провину за жорстку позицію.
Дітям теж важко давалася відсутність спілкування з бабусею і дідусем, яких вони дуже любили.
– Костю, я бачу, як страждають наші діти, позбавлені бабусиної турботи і дідової любові. Потрібно виправити ситуацію. Інакше я не зможу жити спокійно, — звернулася до чоловіка Інна.
– Напевно, я був занадто різким. Однак все одно я проти того, щоб вони стільки часу сиділи в нашій квартирі, — парирував чоловік. — Я не проти налагодити з ними спілкування, але воно повинно бути в міру.
Інна кивнула і вирішила ще раз зателефонувати матері. На подив жінки, цього разу Христина Захарівна відповіла на її дзвінок.
Вони довго розмовляли, а потім дійшли висновку, що потрібно спільними зусиллями придбати будиночок у передмісті, де її батьки і могли б частіше бачитися з онуками.
Костя підтримав ідею дружини і тещі, і незабаром у сім’ї з’явився заміський будинок.
Мир одразу повернувся у відносини дочки з батьками. На зятя у подружжя ще була образа, проте вони намагалися не показувати її.
Спеціально для сайту Stories
