— Діаночко, ти записуєш?
Голос свекрухи з динаміка телефону звучав до нудоти солодко, але з явними нотками командирського тону. Діана застебнула ґудзик на манжеті блузки й підтягнула до себе блокнот.
— Слухаю вас, Софіє Прокопівно.
— Наш хлопчик учора отримав таку посаду! Комерційний директор — це не жарти. Я вже зателефонувала Варварі, та й Уляну з чоловіком покликала. Вони до шостої вечора підтягнуться. Ти там меню добре продумай. Ми маємо показати, що в родині достаток.
Влад тим часом метушився по спальні в одних штанях. Він шукав чисту сорочку. Почувши голос матері, чоловік підскочив до телефону, що лежав на комоді, і нахилився над мікрофоном.
— Мамо, я ще своїх хлопців із відділу покличу!
— Кого саме, синочку? — одразу ж пожвавішала Софія Прокопівна.
— Ну, людей п’ять точно зберу. Нехай бачать, як ми вміємо відзначати підвищення. Статус тепер зобов’язує.
— Ось і правильно! — зраділа свекруха. — Діаночко, отже, так. Обов’язково запечи м’ясо по-французьки. Варвара його дуже поважає. Салати — чотири різних, щоб стіл не виглядав бідним. Рибку червону малосольну візьми. Ну і нарізки всякі, рулетики кручені. Для родини треба постаратися!
— Я все записала.
Діана підійшла до дзеркала. Вона відчувала, як всередині наростає глухе роздратування, але намагалася дихати рівно. Ранок і так видався метушливим.
— І, заради Бога, — додала свекруха, — дістань нормальний сервіз, а не ці твої повсякденні тарілки. У комерційного директора все має бути на найвищому рівні. Я приїду раніше, десь о п’ятій, допоможу тобі з нарізками.
Дзвінок обірвався. Влад нарешті знайшов краватку. Він став перед дзеркалом, відсунувши дружину вбік, і почав зав’язувати вузол.
— Чула, маму? Після роботи зайди до супермаркету. Стіл має ломитися від їжі.
Діана взяла з полиці маленьку оксамитову сумочку. Переклала в неї помаду та пудреницю.
— Влад, ти мені гроші на продукти перекажеш?
— Що ти маєш на увазі? — чоловік перестав поправляти комір.
— У прямому сенсі. На таку компанію закупівля обійдеться в чималу суму. Одні рибні нарізки та м’ясо чого варті.
Чоловік скривився, відвернувшись від дзеркала.
— Розплатися своєю кредитною карткою. У мене зараз немає грошей. Ось новий костюм взяв, туфлі. З першої зарплати директора тобі все компенсую.
— Влад, ми це вже обговорювали.
— Та що ми обговорювали? — він почав розпалюватися. — Я тебе прошу хоч раз у житті накрити нормальний стіл! У мене свято чи ні?
— Свято. Тільки у мене сьогодні прем’єра вистави. Я два місяці тому внесла цю подію в наш спільний електронний календар. І квитки вже давно лежать у тумбочці.
Влад махнув рукою, підхоплюючи свою шкіряну папку.
— Ой, та до біса ця вистава. Сходиш іншим разом. До мене прийдуть хлопці, буде незручно, якщо дружини вдома немає. Все, я побіг. Буду о шостій. Не ганьби мене!
У передпокої стихли поспішні кроки. Діана спокійно поклала клатч назад на полицю. Вона підібрала яскравий рекламний флаєр ресторану з доставкою, що валявся біля взуття й залишила на видному місці на тумбі.
Сперечатися з самого ранку не було ніякого сенсу. Вона викликала таксі й поїхала на роботу.
Ближче до другої години дня Діана сиділа в перукарському кріслі. Майстриня чаклувала над високою зачіскою, акуратно закріплюючи пасма. Телефон на столику наполегливо завібрував. На екрані з’явилося ім’я чоловіка.
Діана неохоче відповіла на дзвінок.
— Діано, плани змінюються! — Влад говорив уривчасто, перекрикуючи вуличний галас.
— Що сталося?
— Я запросив генерального директора. І його заступника. Вони погодилися!
Діана прикрила очі.
— Врахую.
— Ти не розумієш! Це зовсім інший рівень.
— Я розумію, Влад.
— Купи ікру. І напій візьми пристойний, найкращий, щоб мені не було соромно перед керівництвом. Зрозуміла?
— Я тебе почула.
— Гаразд, я йду на нараду. Стіл має бути ідеальним!
Дзвінок обірвався. Майстриня запитально поглянула на неї через дзеркало, тримаючи в руках лак для волосся. Діана коротко кивнула, даючи дозвіл продовжувати роботу. Настрій був остаточно зіпсований, але змінювати свої плани вона не збиралася.
О п’ятій у передпокої пролунали впевнені кроки. Софія Прокопівна завжди приходила заздалегідь, щоб встигнути роздати важливі вказівки до приходу гостей і проконтролювати процес.
Вона повісила плащ на гачок. Поправила кардиган гірчичного кольору.
— Господине, ти де? Я принесла фартух!
Свекруха рішуче пройшла на кухню. Зупинилася. Окинула поглядом ідеальну глянцеву поверхню обіднього столу. На плиті не стояло жодної каструлі. У повітрі пахло лише цитрусовим освіжувачем. Ніякого м’яса по-французьки не було.
— Діана! — голос Софії Прокопівни пролунав, наче півнячий крик.
— Я тут, — долинуло з глибини квартири.
— Чому на кухні нічого немає? Де продукти?
Свекруха кинулася на голос. І застигла на порозі спальні.
Діана стояла перед дзеркалом у повний зріст. Темно-зелена сукня до підлоги. Волосся було бездоганно укладене. На ногах красувалися туфлі на шпильках. Вона неквапливо застібала срібний браслет на зап’ясті.
— Що це за маскарад? — Софія Прокопівна притиснула долоні до щік. — Гості будуть через годину! Варвара вже виїхала!
— Я йду в театр, Софіє Прокопівно.
— Який театр?! — вискнула свекруха.
— Звичайний, драматичний. Сьогодні прем’єра.
Діана взяла з полиці свій оксамитовий клатч.
— Не соромно тобі! — голос свекрухи перервався на крик. — У чоловіка така подія! Свято в родині! Що скажуть родичі? Що подумають люди?
— У Влада свято, нехай Влад і метушиться.
— Ти зовсім з глузду з’їхала?
— Я впевнена, ви щось придумаєте. Ви ж у нас головний організатор усіх заходів.
У коридорі знову пролунали поспішні кроки. Влад влетів у квартиру з величезним букетом, явно купленим, щоб справити враження на генерального директора. Він заглянув у порожню кухню. Почув голоси. Кинувся до спальні.
Побачив дружину в усій красі. Окинув поглядом її сукню, зачіску, макіяж.
— Мамо, чому стіл порожній? Діано, що ти замислила?
— Я йду, Владе.
— Куди?! — чоловік почервонів від гніву. — До мене має прийти керівництво! Генеральний директор їде! Ти вирішила мене зганьбити перед усією компанією?
— А я нікого не ганьблю.
Діана повернулася до нього. Їй було важко й неприємно витримувати цей скандал, але відступати вона не збиралася.
— Це твоя ідея, твої гості, твій бюджет. Точніше, мій бюджет, раз ти запропонував мені розплатитися моєю кредитною карткою за твоє свято.
— Я сказав, що віддам із зарплати! — гримнув Влад, кидаючи букет на ліжко. — Швидко переодягайся й нарізай бутерброди! Хоч щось на стіл організуй!
— Влад, послухай мене.
Вона говорила спокійно, але твердо.
— Я все організувала. На тумбочці у передпокої лежить листівка ресторану. У них чудова служба доставки та великий вибір гарячих страв. Можете скинутися з Софією Прокопівною й замовити все, що душа забажає. Ікру, напої, салати.
Вона обійшла розгубленого чоловіка. Накинула світле пальто.
— Діано, якщо ти зараз переступиш поріг, можеш і не повертатися! — крикнув Влад їй у спину.
— Квартира моя, Владе. Куплена до шлюбу. Повертатися мені сюди чи ні — вирішуватиму тільки я.
Діана вийшла на сходову площадку й викликала ліфт. У квартирі за її спиною наростала паніка. Два голоси перебивали одне одного, відчайдушно намагаючись вирішити нерозв’язну задачу за тридцять хвилин до приходу гостей.
Вистава виявилася чудовою. Постановка була свіжою, гра акторів тримала в напрузі аж до самого фіналу. Діана повернулася додому далеко за північ, відчуваючи приємну легкість.
У вітальні горіло приглушене світло. Звідти долинало хропіння чоловіка.
Діана пройшла на кухню. На глянцевому столі громоздилися картонні коробки від піци та пластикові підноси зі слідами засохлих ролів. Біля раковини самотньо тулилися порожні пляшки з-під дешевого напо.. Софії Прокопівни не було.
Вранці Діана заварила каву. Сіла на край столу, відсунувши порожню коробку з залишками пепероні. Влад з’явився на порозі кухні пом’ятий, з болем у голові. Окинув дружину похмурим поглядом.
— Ти мене зганьбила перед шефом.
Він важко опустився на табурет.
— Довелося годувати генерального піцою.
— Піца — чудовий варіант для спонтанної вечірки.
— Ти ж вчора вранці сказала «домовилися» і «я зафіксувала»!
— Я справді все зафіксувала, Владе.
Вона зробила невеликий ковток кави.
— І ми домовилися, що я не буду оплачувати твої банкети своєю кредитною карткою. Просто ти слухав лише себе.
Влад налив склянку води. Випив залпом, скривився.
— Мама сказала, що більше в цей дім не прийде. У неї підскочив тиск від сорому перед.
— Ось бачиш. Життя налагоджується.
Діана скупо посміхнулася.
— Забери коробки, коли підеш на роботу.
Вона взяла свою чашку й пішла до кімнати. Сперечатися було абсолютно нема про що. Людина, яка вважає чужий час і гроші своїм ресурсом, все одно нічого не зрозуміє. А обслуговувати чужі амбіції на шкоду собі вона більше не збиралася.
