– Іди сюди безсоромна, подивись, що ти наробила.
Алевтина кричала, як потерпіла. Маленька, худенька, з нерозчесаним волоссям, дівчинка забилася в будку до Батона.
Пес дуже любив дівчинку. І, напевно, вважав її своєю. Коли зла мати намагалася витягнути її з будки, пес сміливо ставав на її захист і гарчав на Алевтину.
– Ну і сидіть обидва голодні.
Жінка пішла, махнувши на них рукою. Батон був ланцюзі. Голод для нього був знайомий не з чуток. Господиня часто забувала його погодувати. І тільки дівчинка завжди ділилася з ним своєю мізерною вечерею.
Вони були не просто друзями. Вони були родиною. Іноді мати зачиняла двері на ключ, і дівчинка залишалася на всю ніч на вулиці. Таке бувало і взимку, тоді Батон грів дівчинку всю ніч своїм тілом.
Так було не завжди. Колись давно у дівчинки був тато. Та й мама була зовсім іншою. Тато не жив з ними, але дуже часто приїжджав у гості, але одного разу мама довго з кимось сварилася по телефону. Після цього до будинку під’їхала красива машина, з неї вийшла одягнена в шубу жінка. Мама довго лаялася. Потім машина поїхала, забираючи з собою даму в шубі.
Того вечора мама вперше приклалася до чарки, закрила будинок зсередини і Оля залишилася на вулиці. Була пізня осінь.
Дівчинка замерзла. Вона інтуїтивно притиснулася до собаки. Потім перебралася до нього в будку. Там і проспала до ранку.
На ранок мати навіть не згадала про дочку. Вона відкрила двері і кудись швидко пішла. Повернулася через пару годин напідпитку і з пляшкою під пахвою.
З тих пір так і повелося. Мати вживали безперервно. Сьогодні дівчинка ненавмисно перевернула пляшку з залишками якоїсь каламутної рідини. За що і була покарана.
Рятуючись від матері, вона сховалася у Батона в будці. Після порожніх погроз мати зайшла в будинок і, як завжди, замкнула двері. Оля зрозуміла, що їй знову доведеться спати на вулиці.
Оля прокинулася від яскравого світла і раптового попелу. Спочатку дівчинка не зрозуміла, що відбувається. Вона виглянула з будки.
Будинок був охоплений полум’ям. Збіглися сусіди, вила сирена пожежної машини, навколо метушилися люди, вони кричали, деякі голосили. Сусідська бабуся плакала і примовляла.
– Там маленька дівчинка, врятуйте її.
Ну, на будку до цього часу ніхто не звертав уваги. Потім хтось сказав.
– Треба собаку відв’язати, а то згорить. До Батона потягнулися чужі руки. Він попереджувально загарчав.
– Ну і чорт з тобою,- відповів рятівник, потім все-таки повернувся і відчепив ланцюг від гака, вбитого в землю.
Будинок загасили. Дівчинку в будинку не знайшли. Ніхто навіть подумати не міг, що вона весь цей час сиділа в будці з собакою.
Вночі Оля вилізла з будки. Спробувала увійти в будинок, але двері забили. Вікна теж були забиті. Вона не знайшла нічого кращого, як залізти до сусідки, тітки Каті, в літню кухню.
Взяла зі столу сухий хліб, який приготували для курей, і пару яєць. Цим вони з Батоном і поснідали. Тітка Катя вранці здивувалася зникненню. Подумала, що треба щурів потруїти, зовсім знахабніли.
Алевтину поховали. І тільки на третю добу помітили, що у дворі згорілого будинку ходить дівчинка. Сусідка сказала, що у неї є телефон її батька. Треба йому повідомити про те, що сталося.
Олю до себе поки взяла тітка Катя. Батон сам перебрався до сусідки і став сторожити її курник з власної ініціативи. За це господиня годувала його недоїдками зі столу, чому пес був невимовно радий.
Батько дівчинки приїхав через тиждень Вони довго розмовляли в опікунській раді. Так, у свідоцтві про народження він був вписаний. Але брати дівчинку в свою сім’ю він не мав можливості.
Дружина не допустить, щоб нагуляна дитина стала жити з ними в одному будинку. Ну що ж, на тому й вирішили. Оля їде в дитячий будинок. А батько буде платити аліменти.
А в цей час, коли в кабінеті вирішувалася доля дівчинки,під дверима сиділа тітка Катя. Вона була ще дуже навіть молода. Їй було приблизно 36 років.
Доля розпорядилася так, що дітей у неї не могло бути. І вона від цього дуже сильно страждала. Чоловік пішов від неї, як тільки дізнався, що вона не зможе народити.
Вона несміливо постукала у двері і, не чекаючи дозволу, увійшла до кабінету.
– А можна не віддавати Оленьку до дитячого будинку. Нехай вона краще у мене житиме. Адже шкода дівчинку. Їй і так у житті не пощастило.
У кабінеті запала тяжка тиша.
– За законом це не дозволено. Ви не заміжня, а дітей на усиновлення віддають тільки в повні сім’ї.
Голова опікунської ради замислилася
– Ну, може, якщо тільки батько найме вас як няньку і не відмовиться від дитини. І буде добровільно платити вам аліменти на дитину.
Всі подивилися на батька дівчинки.
– Я не проти, я б і сам її забрав, але дружина, вона не дозволить.
Ось так вирішилася доля маленької Олі.
Отже, Батон і Оля знайшли собі новий дім. Тітка Катя була дуже добра. Вона ласкаво почала називати Олю — донечко.
Оля ніяк не могла звикнути до нового життя і часто Катя знаходила її в будці у Батона. Але поступово дівчинка звикала до звичайного життя. Батько намагався якомога частіше приїжджати до них і привозити подарунки.
Гроші він переказував їм через пошту, оскільки опікунська рада вимагала звітності.
Час минав, Оленька підростала. Її вже було не впізнати. З незграбного підлітка вона почала перетворюватися на красуню. Але як би добре їй не жилося з Катериною, мамою вона її так і не стала називати.
Батон постарів і все частіше спав у своїй будці, лише зрідка виходив з неї за потреби. Оля з сумом дивилася на свого друга. Вона приходила до нього, гладила по голові і розповідала йому свої найпотаємніші секрети.
Одного разу Батон не прокинувся. Оля довго плакала над охололим, схудлим тілом вірного друга. Потім вони з Катериною закопали його біля паркану під вишнею.
Олі вже виповнилося 16 років і у неї з’явився перший залицяльник. Рудий Василь з паралельного класу. Оля прийшла під вишню і довго розповідала Батону, який він хороший.
З Катериною у неї були хороші стосунки, але любов була однобічною. Катя обожнювала дівчинку. Оля ж ставилася до неї з повагою, не більше.
У свої секрети не посвячувала. Але слухалася Катю беззастережно. У короткі зустрічі з батьком вони втрьох сиділи за столом, діловито обговорюючи потреби Олі. Потім сухо прощалися, навіть не обіймалися.
Перше кохання накрило дівчинку, як снігова лавина. Вона все частіше стала приходити до вишні і розповідати Батону про свої почуття. Катя помітила зміну в настрої донечки і вирішила обережно дізнатися, що ж з нею відбувається. Вона знала про її візити до вишні. Тихенько сховалася за кущами малини і чекала приходу Олі.
Біда! Не вберегла донечку. Що ж робити? Після того як вона почула зізнання донечки під вишнею, Катерина вирішила, що одна вона з цією бідою не впорається.
Зателефонувала батькові дівчинки і домовилася зустрітися з ним поза домом. Зустрілися вони над річкою. Подалі від сторонніх вух.
– Не вберегла я донечку, вже не знаю, як і сталося. Дитинка у неї буде. А хлопчик одружуватися не хоче. Та й яке весілля, діти ж зовсім.
Катя розплакалася. Батько Олі стояв розгублений. Сам не розумів, що робити. До закінчення школи залишилося півтора місяця.
– Може, поговорити з батьками хлопця.
– Я не впевнена, що це хороша ідея. Якщо тільки з самим хлопцем. Я знаю його, і де він живе.
Вони попрямували до селища. Але тут їм пощастило, як то кажуть, на ловця і звір біжить. На велосипеді назустріч їм їхав рудий Василь.
Батько Олі помахав йому рукою, пропонуючи зупинитися. Хлопчина послухався. Після короткої розмови стало зрозуміло, що толку не буде. Малий був наляканий. Але при цьому чітко тримав оборону. Він ще занадто молодий, щоб заводити сім’ю.
І Катя, і Іван зрозуміли, що розхльобувати цю кашу їм доведеться самим. Раптом Катерина запропонувала несподіваний вихід із ситуації, що склалася.
– А що якщо Оленьку відправити відразу після іспитів у далеке село до моєї родички. Нехай вона там народить, а дитину запишемо на мене. Мені що, хто на мене пальцем тикне, я вмить відкушу.
А дівчинку від ганьби врятуємо. У мене якраз родичка акушеркою в тому селі працює, все і влаштує. На тому й вирішили.
Повернулися додому. Якраз Оля прийшла зі школи. Катя накрила на стіл і покликала донечку вечеряти. Попереду була дуже довга і складна розмова. Оля спочатку все заперечувала. Але зрозумівши, що батьки хочуть їй тільки добра, все їм розповіла.
Після іспитів Олю відправили на заслання. Слідом за нею поїхала і Катерина.
Але їхньому плану не судилося збутися. Тому були раптові події, які змінили життя всіх наших героїв.
Катя з донькою оселилися у своєї родички. Марія прийняла їх привітно. Літо було в розпалі, город у Марії був величезний, нудьгувати не довелося, всім знайшлася робота.
Оля із задоволенням копалася на грядках. Особливо їй подобалося поливати город.
Увечері вони втрьох ходили прогулятися на річку. Вона була не глибока, але на бистрині було з головою. Одного разу Катя і Марія сиділи на березі і обговорювали поточні справи. А Оля вирішила скупатися.
Жінки відволіклись на хвилинку, а коли спробували знайти очима Олю, зрозуміли, що її підхопила течія і понесла.
Дівчина періодично зникала під водою. Потім знову з’являлася на поверхні. Жінки побігли вздовж берега, щоб перехопити Олю до порогів. Раптом почувся плескіт води, ніби хтось стрибнув у воду. Коли вони добігли до звивини річки перед самими порогами, то побачили, що Оля лежала на березі, а поруч з нею сидів рудий Василь.
Як він дізнався, куди поїхала Оля, було таємницею. Але те, що він приїхав, говорило багато про що.
Потім він розповів про те, як усвідомив після від’їзду Олі, що жити без неї не може. І розповів все своїм батькам.
Мати, звичайно, кричала на нього, а батько, на подив, був спокійний і сказав, щоб він їхав хоч на край світу, знайшов дівчину і без неї не повертався.
Ось так він опинився тут та ще й так вчасно. Оля плакала на плечі Василя. Вони ще трохи посиділи на березі, почекали, поки Оля заспокоїться, і пішли додому. Вдома на них чекав ще один сюрприз. На лавочці біля будинку сидів Іван, батько Олі.
– Катерино, мені треба з вами поговорити.
– Добре, ходімо в сад.
Вони пішли в сад, Іван довго не міг почати розмову. Катя намагалася розрядити обстановку і розповіла про події, що сталися на річці. Про те, що, швидше за все, їхню донечку чекає заміжжя, і їх так добре розроблений план вже не знадобиться.
Іван раптом взяв Катю за плечі і, дивлячись їй прямо в очі, заговорив швидко, ніби боявся не встигнути.
– Катерино, я вже давно зрозумів, що все моє життя до зустрічі з тобою було нікчемним і порожнім. Я розлучився з дружиною і приїхав до тебе. Не проганяй мене. Я хочу решту життя прожити біля тебе і своєї дочки.
На сімейній раді вирішили, що обидва весілля відбудуться в один день. Після весілля Василь приніс додому цуценя.
За забарвленням воно було дуже схоже на Батона. Його так і назвали. Зробили йому гарну будку. Але на ланцюг садити не стали.
Перед новим роком Оля народила дівчинку. Назвали її Світланою. Вона як дві крапельки була схожа на Василя, така ж руда!
Життя текло розмірено і без пригод, якщо не брати до уваги те, що, підростаючи, Свєта часто гралася з Батоном у його будці. І навіть траплялося, що вдень засинала поруч із собакою.
Ще одна подія потрясла все селище. Катя ходила при надії ,а пізніше народила донечку. Бабусі пліткували, це ж треба в 45 років!
Щастя не вибирає, коли постукати в двері, воно просто приходить!
Спеціально для сайту Stories
