— Чи можете ви повторити причину розлучення? – перепитала суддя.
— Там у вас написано все! – невдоволено кинув Андрій. – Я не хочу мати з цією жінкою нічого спільного! Просто розлучіть нас і все!
— Так, розведіть нас нарешті! – Підтримала дружина Валентина. – Бачити його більше не можу!
— У мене тут написано… – суддя не змогла стримати посмішки.
– Це була остання крапля! – вигукнув Андрій. – Знали б ви, скільки я від неї натерпівся за час шлюбу!
— Хто це ще натерпівся?! – Вигукнула Валентина. – «Дякую» хоч би сказав, що я тебе не посадила!
— Це хто ще кого посадити мав! – крикнув Андрій. – Ні розуму, ні фантазії, а все туди ж, за качалку хапатися!
— А що мені було робити, коли ти пішов на мене зі сковорідкою? Чекати, доки ти мене відсмажиш?
Судді довелося закликати до ладу.
— Чи не рано ви прийшли до суду розлучатися? – Запитала суддя. – Ви, як мені здається, ще не лаялися.
– Вибачте, – сказав Андрій. – Це нервове!
– Звичайно! Ти ж у нас неврастеник! На рідну дружину та за що? – вигукнула Валентина.
– Ви серйозно? – суддя порушила протокол із справи. – Це реальна причина розлучення?
— Там же написано, – опустивши погляд, промовив Андрій.
Суддя прикрила рота долонею, щоб не розсміятися в голос.
– А що ви можете сказати по суті? – Запитала суддя, стримуючись з останніх сил.
– Розлучіть нас і все! – сказав Андрій.
— Хвилинку, – суддя виклала з папки ще два документи. – Тут два вироки суду на примусову роботу на чотири місяці за хуліганство. Це має якесь відношення до причини розлучення?
— Безпосереднє, – промовив Андрій і замовк.
— І ви вже місяць відпрацювали? – Вирішила уточнити суддя.
– Так! – Вигукнула Валентина. – Нас призначають на роботи разом, а я його бачити вже не можу! Ще три місяці поруч із ним я просто не витримаю!
— Я хотіла б заслухати свідчення вашого дільничного щодо цих вироків, – заявила суддя.
Капітан Петров увійшов до зали, сяючи щасливою усмішкою.
— Поясніть суду обставини винесення вироків щодо цих громадян!
Капітан Петров намагався бути серйозним, але посмішку зігнати з лиця було важко:
— Виклик надійшов о пів на дванадцяту ночі, – почав він розповідь, – сусідка просигналізувала, що у громадян відбувається скандал…
***
– Валю! Що ти робиш? – з жахом заревів Андрій, увійшовши на кухню.
— Чого ти репетуєш? – Підстрибнула Валя на місці. – Ось вирішила огірків перед сном поїсти. Дієтична їжа! Вічно ти мені говориш, що я зайвого набрала!
— Але ж це… – Андрій тремтячою рукою показував на банку в руках дружини.
– Так, мамині! Ті самі! Мариновані!
– Валю, віддай! – попросив Андрій. – Я про них четвертий день мрію!
— Ось так новина, четвертий день стоїть у холодильнику – нікому не треба! А тільки я взяла, то тобі відразу знадобилося!
– Валю! У неділю ми від тещі її тільки привезли, а вона годує на забій! У понеділок ми пиріжки доїдали. У вівторок – салати. У середу я на роботі замахався до непритомності, а сьогодні – четвер! Валю, віддай!
– Ага, зараз! – Валя прикрила банку тілом. – Найменше!
Андрій дивився на півлітрову банку в обіймах дружини:
– Валюша, я тебе так кохаю! – облизнувшись, сказав Андрій. – Віддай по-хорошому!
— Дівчатам треба поступатися! – заявила Валентина із найсерйознішим виразом на обличчі.
— Коли ти була дівчинкою? – хмикнув Андрій, стежачи за банкою. – За царя Гороха?
– Так! Іди, куди йшов! – Крикнула Валентина. – Хто перший, того й банка!
— А я по огірки йшов! – промовив Андрій. – Віддавай банку!
— Якщо добре попросиш, то дам один! – Валентина посміхнулася. – Маленький!
— Валю, не скупися! – прикрикнув Андрій.
– Ах, ти смієш на мене кричати? Тоді нічого не дам! – і Валентина відкрила кришку з оглушливим звуком.
— Валю, віддай банку! – закричав Андрій. – Я тільки цією ідеєю і жив, що прийду додому та поїм моїх улюблених тещіних огірків! А ти!
— А що, одразу я? Я може також тільки про них мріяла!
Перепалка йшла вже не на підвищених тонах, а на повний голос із криками та вересками.
— Андрію, а я ж тобі казала, що бери більше! Тебе моя мама в льох пустила! Чого ти там мигдальничав?
— То я помідори на стіл діставав, а ще набирав капусту! Компот! Та я на тих сходах мало ноги не переламав! Сама б лізла! А цю банку я здобув! Віддай!
– Не віддам! Вона моя! Можеш їхати до моєї мами хоч зараз! Вона ще не спить! І там хоч об’їжся цими огірками! – Валя кинула кришкою від банки в чоловіка. – А це моє!
– Валю! – заревів Андрій. – Віддай огірки! Гірше буде!
– А-а-а! – заголосила Валентина, бо Андрій схопив із плити сковороду.
– Банку! Віддай! – ревів Андрій.
– А ти відбери! – і Валентина вихопила з кухонного ящика півметрову качалку. – Ага! Не чекав! Ось я тебе зараз!
Андрій з розмаху тріснув сковорідкою по столу, намагаючись налякати дружину, а та, злякавшись, ударила в корпус Андрія. Він перехилився навпіл, влучивши головою Валентині в обличчя.
Валентина від удару не заціпеніла, а продовжила відстоювати свою думку. Андрій, що впав, штовхнув Валентину так, що та впала на стіл. Ніжки підламалися, і вона приєдналася до чоловіка на підлозі. І тут поліція винесла двері!
– Я тебе вб’ю! – пообіцяв Андрій, лежачи на уламках банки.
— Я сама тебе вб’ю, – крізь зуби промовила Валентина, бачачи, як огірки тиснуть доблесні служителі правопорядку.
— Піднімайте їх і везіть до відділка, – сказав дільничний. – І лікаря викличте, треба побої зняти.
— Ви розумієте, що на підставі медичного висновку вам обом світить до трьох років? – спитав слідчий, дивлячись на затриманих бешкетників.
— Пане слідчий, у нас вийшов акт нерозуміння один одного, – промовив Андрій тихо.
— Ми вже помирилися, поки сиділи в камері, – підтримала Валентина.
— Ну, ви помирилися, а в мене тут написано, – слідчий кивнув на папери, – перелом носа, – кивнув на Валентину, – два зламані ребра, – кивок у бік Андрія. – І множинні гематоми.
— Це чистої води випадковість, – вигукнув Андрій і скривився від болю.
– Дуже цікаво! – Слідчий зчепив руки в замок. – А можна докладніше!
— Ну, ніс Валентині я зламав, коли вона мене в черево тицьнула качалкою. Ну, в сенсі, вона тицьнула, я зігнувся. Різко зігнувся. І головою їй по носі!
— Так-так, – закивала Валентина. – Так було. Спеціально він мене не бив! Не треба його садити!
– А ребра?
— Так, це Валентина об мене затнулась, впала на стіл, а він не витримав її фігури… Коротше, Валентина зі столом просто на мене!
— А побилися ви через… – запитання передбачало відповідь, яка негайно надійшла.
– Банку огірків! – відповіло подружжя в унісон.
– Серйозно? – Слідчий почухав голову. – Виклопотати до трьох років через якісь огірки?
— Вони дуже смачні, а вона хотіла їх нишком ув’язнити! – пробурчав Андрій.
— А ти не скупився б, – відповіла Валентина з наїздом, – я б поділилася!
— Можна нас якось не садити, пане слідчий? – Запитав Андрій. – Ні мене, ні Валентину. У нас син є неповнолітній. Він зараз у бабусі, правда.
– Огірки тріскає! – із заздрістю промовила Валентина.
Слідчий плакав від сміху.
– Так, виклик був, папери є, але я напишу, що ви просто похуліганили. Виправні роботи будуть вам карою!
А суд на підставі отриманої шкоди здоров’ю вліпив чотири місяці виправних робіт, але й тут не пішло гладко. Валентина була бухгалтером, Андрій інженером, а направили їх мести вулиці та підбирати папірці.
Звісно, це викликало шквал невдоволення. Так ще їх, як сім’ю, ставили в пару. І під час, так би мовити, відбування покарання, лаялися вони безперервно. Внаслідок чого і вирішили розлучитися.
***
У залі суду не плакали від сміху лише Андрій та Валентина. Їм смішно не було. А ось сміх оточуючих дещо дратував.
— Нічого смішного тут не бачу! – крикнула Валентина. – Розлучіть нас швидше!
– Так! – крикнув Андрій.
Із зали хтось крикнув:
– Куди тобі розлучатися? А хто тобі огірки даватиме?
У новому вибуху сміху суддя не почула відповіді Андрія, а той тягнув на неповагу до суду. І лише після перерви суддя змогла винести рішення:
— Суд вважає причину для розлучення несуттєвою, бо вона походить з однієї єдиної розбіжності.
Тому суд дає подружжю можливість обміркувати своє рішення. Через три місяці, якщо бажання розірвати шлюб у вас не зникне, шлюб буде розірвано. Рішення суду зрозуміле?
– Як три місяці? – Валентина схопилася за серце. – Мені з ним ще три місяці вулиці прибирати? Разом?
– Я протестую! – закричав Андрій. – Негайно нас розлучіть! А якщо ми помиримося, то краще потім знову одружимося!
— Ви вже зараз визнаєте можливість примирення, – усміхнулась суддя і вдарила молоточком.
– Засідання закінчено, залиште зал! – промовив пристав.
Андрій із Валентиною через три місяці розлучатися не прийшли, а от огірки наразі катали великими банками і завжди вдома мали стратегічний запас. Ну, щоб вдома був мир та тиша.
