Я завжди виховувала сина без будь-якого тиску. Підтримувала його у всіх починаннях, намагалася бути поряд і оточувати його турботою. Коли Андрій знайомив мене зі своїми дівчатами, я завжди з усмішкою приймала їх, бо шанувала його вибір. Хоча, зізнаюся, не завжди мені подобалися його пасії.
Так само сталося і з Настею, з якою Андрій захотів одружитися. Було в ній щось відразливе, те, чого я не розуміла. Але жодного разу я не лаялася з дівчиною сина, жодного разу їй кривого слова не сказала. Ми спілкувалися не дуже часто, завжди трималися одна від одної на відстані. Мабуть, у цьому й була моя помилка.
Коли син одружився і переїхав з Настею на орендовану квартиру, наш зв’язок розірвався. Андрій став рідше приходити в гості і практично не дзвонив. Ініціатором завжди була я. Але, коли невістка чекала на первістка, в мені оселилася надія, що все зміниться і ми якось станемо ближче.
Я давно мріяла про онуків і була готова стати бабусею. Останні кілька років офіційно я не працюю. Але займаюся в’язанням на замовлення. Люди радо купують речі, зроблені моїми руками. Це і светри, і покривала, і шкарпетки.
Пам’ятаю, як подарувала Андрію та Насті найкрасивіший комплект декоративних подушок до їх нової квартири. Мені здавалося, що вони їм сподобалися. Але насправді все виявилося трохи інакше.
Коли народилася моя онука, я допомагала невістці всім, чим могла. Найчастіше це, звісно, були гроші. Якось Настя заїкнулася про те, що хоче зробити для малюка фотосесію. І я одразу вирішила, що зв’яжу для Златочки ошатну сукенку і шапочку. Купила найкращі нитки, розрахувала все за часом, щоб встигнути вчасно. Колір вибрала помаранчевий, бо моя онучка — руденька. Справжнє сонечко!
Зв’язавши малечі її яскраве вбрання, я на радостях прийшла до рідних без попередження. І Настя влаштувала істерику просто на порозі. Мовляв, чому це я вирішила, що можу приходити тоді, коли мені заманеться. Я здивувалася, бо не чекала такої грубості у свій бік. Почала пояснювати, що принесла Златі подарунок.
Дістаючи зі своєї сумки дбайливо складену в коробку сукню та шапочку, я була впевнена, що Настя розтане від розчулення і пробачить мені. Але все було точно навпаки. Вона з огидою глянула на мій подарунок і сказала:
«Ви серйозно думаєте, що я одягну на свою доньку ось ЦЕ?»
В мене слів не було. Я не розуміла, що зробила не так, і чому дружина мого сина так реагує. А потім вона продовжила:
«Світлано Василівно, я, звичайно, все розумію. Але бабусина любов до онучки має виявлятися в іншому. Замість того, щоб в’язати Ані на фотосесію непотрібну сукню, краще б допомогли її оплатити!»
Мені стало ясно. Рідним від мене потрібні лише гроші. Хоча ще зовсім недавно Настя говорила, що вони нічого не потребують!
Найбільше мене поранило навіть не це, а те, що мій син цілком підтримує дружину. Каже, що мої ганчірки нікому не потрібні. Мовляв, це хобі і не більше. Я дуже ображена на Андрія, адже я думала, що він підтримає мене. Не знаю, як тепер спілкуватись з ними!
