Марія Сергіївна сиділа у своєму улюбленому кріслі, в’язала чергову рожеву шкарпетку для онучки Ганнусі і з насолодою ловила рідкісні хвилини тиші. Тиша розбилася об дзвінок у двері – різкий, нетерплячий.
— Мамо, відчини! — голос дочки Інни прозвучав звично напружено, навіть крізь двері.
Марія Сергіївна зітхнула, відклала клубок і пішла відчиняти. На порозі стояла Інна, засмагла, в легкій літній сукні і з величезним солом’яним капелюхом на голові.
На руках вона тримала дочку Ганнусю. За спиною дружини маячив зять Юрій, з двома величезними валізами на коліщатках. Обличчя у нього було злегка винуватим.
— Заходьте, заходьте, — промовила Марія Сергіївна, відступаючи. — Валізи-то які… Прямо у відпустку зібралися…
Інна стрімко увійшла, окинувши квартиру побіжним поглядом, ніби перевіряючи чистоту.
— Мамо, ти ж у курсі! Ми ж говорили! Туреччина, все включено! Нарешті вибралися! — Інна поклала капелюх на комод і тут же сунула Ганнусю, яка мирно спала, в руки матері.
— О, спить наша принцеса! Чудово, поки що, значить, не буде вередувати.
Марія Сергіївна відчула занепокоєння. Дочка і зять не послухалися її і вирішили поїхати у відпустку, повісивши на неї онуку.
— Інночка, але я ж казала… Я останнім часом погано себе почуваю. Тиск скаче, спина… Няньчити цілий тиждень… Я просто не впораюся фізично…
Інна махнула рукою, ніби відмахувалася від неї, як від настирливої мухи, і почала ритися у величезній сумці.
— Мамо, ну що ти таке кажеш! Вип’єш свої таблеточки, і все буде окей. Ось, — вона витягла аптечку, упаковану в прозорий файл.
— Ось Ганнусі про всяк випадок ліки, список прийому приклеїла прямо на кришку. Сироп від температури, краплі в носик — все тут.
Юрій поставив валізи біля стіни і невпевнено посміхнувся:
— Маріє Сергіївна, ми дуже цінуємо. Без вас нікуди. Всього тиждень. Інна так мріяла про цей відпочинок…
— Мріяла! — підхопила Інна, дістаючи пачку підгузок і дитячого харчування. — Цілий рік працювали без вихідних! Юра проект закрив, я премію отримала — ось і вирішили себе порадувати. Ганнуся тебе обожнює, з тобою їй краще, ніж з будь-якою нянею!
Марія Сергіївна мовчки дивилася на те, як дочка розкладає на її столі дитячі речі: пляшечки, іграшки, пакет з печивом.
– Інна, – тихо почала вона, – а якщо мені стане зле? Раптом тиск? Хто допоможе? Ганнуся маленька, вона не зрозуміє…
– Мамо, не драматизуй! – Інна різко обернулася, її голос задзвенів. – Ти завжди така! Ми тобі довіряємо найдорожче – нашу дочку! А ти ниєш! Сусідка Галина Петрівна поруч, телефон завжди під рукою. Номер швидкої пам’ятаєш? Лікарі приїдуть!
— Інно… — спробував втрутитися Юрій, але дружина його не почула.
— Ось розклад: каша о 8, прогулянка о 10, обід о 13… Все написано! Іграшки нові купили, мультики на планшеті закачали. Вона буде ангелом! – дочка сунула Марії Сергіївні в руки аркуш з щільним графіком.
– А ми… ми так втомилися, мамо. Нам потрібне перезавантаження. Ти ж хочеш, щоб ми відпочили? Щоб я не зривалася через дурниці?
Марія Сергіївна подивилася на дочку – на її новий манікюр, на дорогі сонцезахисні окуляри, що стирчали з кишеньки сумки, на обличчя, повне передчуття відпочинку, але не втоми.
Потім вона перевела погляд на Юрія, який уникав зустрічатися з нею очима, переминаючись з ноги на ногу.
Літня жінка відчула, як старий біль у спині міцно стиснув поперек лещатами.
— Звичайно, хочу, щоб ви відпочили, — прошепотіла Марія Сергіївна, опускаючи очі на розклад. — Тільки…
— Ось і чудово! Так і знала, що ти нас зрозумієш! — Інна засяяла, підбігла до дивана поцілувала сплячу Ганнусі в чоло. — Будь розумницею, сонечко, слухайся бабусю! Ми скоро! Сфотографую море!
Потім Інна обійняла швидко матір.
– Таксі вже чекає! Дуже дякую тобі, мамо! Ти найкраща! – дочка схопила капелюх і потягнула Юрія до дверей. – Не проводжай, не треба! Ліки не забувай! Дзвони, якщо щось, але тільки терміново!
Двері зачинилися. Гуркіт валіз по сходовій клітці швидко стих. У квартирі запанувала тиша, яку порушувало тільки рівне дихання Ганнусі.
Марія Сергіївна стояла посеред кімнати, стискаючи в руці аркуш з розкладом. На столі лежала аптечка з ліками для онуки.
Жінка повільно підійшла до вікна. Внизу, біля під’їзду, стояло таксі. Інна весело махала рукою, завантажуючи валізи, Юрій щось говорив водієві.
Вони виглядали такими молодими, легкими, сповненими очікування щастя, але чужими.
Марія Сергіївна поглянула на сплячу онуку. Ніжність до малятка хвилею накрила її, змішана з гострим жалем.
«Бідна крихітка, її теж просто привезли і залишили», – подумала вона.
Потім її погляд впав на телефон. Вона підійшла, взяла трубку, набрала знайомий номер.
— Галино Петрівно? Це Марія Сергіївна. Вибач за турботу… У мене велике прохання…
Жінка говорила тихо, чітко, пояснюючи ситуацію. Сусідка на тому кінці спочатку дивувалася, потім обурювалася, потім погоджувалася, сповнена співчуття.
— Звичайно, Маріє Сергіївна! Зараз же прийду! Не переживай! І правильно зробила! Дочка зовсім з глузду з’їхала!
Марія Сергіївна поклала слухавку. Вона підійшла до комода, висунула шухляду. Дістала свою стару, але міцну сумку.
Склала туди найнеобхідніше: ліки, паспорт, теплу кофту, зубну щітку.
Вона діяла спокійно, методично, ніби готувалася до цього моменту роками.
Гострий біль у спині, здавалося, притупився, поступившись місцем дивному, крижаному спокою.
Вона накрила Ганнусю легкою пелюшкою, поправила іграшку поруч. Малятко солодко сопіло. На кухні вона залишила записку, притиснувши її дитячою пляшкою: «Інна, Юрій, я не можу. Вибачте. Я їду до бабусі Олени в село відпочити. Телефон брати не буду. Не шукайте. Мама».
У двері обережно постукали. Марія Сергіївна відчинила. На порозі стояла захекана Галина Петрівна, її обличчя виражало готовність до битви і безмежне співчуття.
— Ну, я тоді їм дзвоню, поки далеко не поїхали? Навіщо ти їх взагалі випустила з дому? — запитала сусідка, заглядаючи в кімнату до Ганни.
— Я хотіла, — тихо сказала Марія Сергіївна, піднімаючи свою сумку. — Дякую тобі, Галю.
— Та кинь! Іди, іди! Я тут все владнаю. Відпочинь ти нарешті! — Галина Петрівна міцно обійняла її.
Марія Сергіївна вийшла на сходовий майданчик. За спиною тихо зачинилися двері в її квартиру, де залишився розписаний по годинах графік, дитяче харчування і спляча онука, про яку пару годин подбає добра сусідка.
Вона спустилася сходами і вийшла на вулицю. Десь далеко вже мчало таксі, яке везло її дочку і зятя назад.
Принаймні, так думала Марія Сергіївна. Вона зловила погляд водія, що стояв неподалік.
– На вокзал їдемо? – запитав чоловік.
— На вокзал, — відповіла Марія Сергіївна, сідаючи на заднє сидіння.
Однак насправді все склалося не так, як очікувала жінка. Після того, як сусідка зателефонувала Інні і повідомила про те, що Марія Сергіївна поїхала і їм потрібно повернутися, молода мати відмовилася.
— Ні, ні, ми не можемо! Ось мама — зрадниця! Взяла і кинула онуку. Галино Петрівно, може, ви доглянете за нашою Ганнусею? Ми приїдемо і заплатимо. Нам всього тиждень потрібен… — благала Інна.
— Якщо ми повернемося, квитки згорять, гроші пропадуть…
— Інночко, ну як же так?! Про що ти думала, коли матері без попередження привезла маленьку доньку? — почала зітхати сусідка.
Однак пропозиція підробити зацікавила Галину Петрівну, і вона погодилася.
Тиждень жінка няньчила Ганнусю, а потім з Туреччини прилетіли Інна і Юрій.
— Дякую, що допомогли, — подякувала їй молода мати і простягнула десять тисяч гривень. — Мало?
— Досить, мені тільки в радість було. Вона спокійна, — посміхнулася Галина Петрівна, взявши гроші.
— Шкода, що мама так не думала, — пробурчала Інна, беручи дочку на руки. — Підвела нас…
— Ти на неї не злись, — заступилася за сусідку Галина Петрівна. — Марія сильно втомилася, їй все-таки не п’ятдесят ,а вже шістдесят… їй потрібен відпочинок…
— Розберемося! — Інна сунула чоловікові в руки дочку і взяла валізу. — Дякую, що виручили.
Через пару хвилин сім’я з трьох осіб пішла геть. Галина Петрівна оглянула квартиру і закрила її до повернення власниці.
Марія Сергіївна приїхала з села через пару днів, засмагла і відпочила.
Від сусідки вона дізналася про все, що сталося, в тому числі і про те, що жінка весь тиждень няньчилася з її онукою.
— Напевно, Інна на мене сильно образилася… — з досадою зітхнула Марія Сергіївна.
Жінка виявилася права. Дочка затаїла на неї образу і злість. Вона вважала, що мати її зрадила.
Спеціально для сайту Stories
