Ліля завжди трепітно ставилася до сімейних стосунків. Сім’я для неї – все. І щастя, і кохання, і радість, і впевненість, і багато — багато хорошого, теплого. А найголовніше, діти та коханий чоловік .
Проживши з чоловіком трохи більше двадцяти років. Ліля жодного разу не пошкодувала, що вийшла заміж за Михайла.
У молодості вони зустрічалися довго, перед закінченням інституту одружилися, і поїхали до Вінниці молодими фахівцями. Життя сімейне розпочали з нуля, у Михайла батьків немає давно, виховувала його бабуся, вчителька української мови та літератури. Виховала в своєму дусі, інтелігентним і добропорядним, а далі він уже сам пробивав собі дорогу.
Михайлу пощастило з дружиною, Ліля вихована та скромна, у студентські роки одразу привернула його увагу, як тільки побачив її. Але вона не звертала уваги на молодого хлопця, і лише наприкінці третього курсу в них спалахнуло кохання.
Обидва педагоги, Ліля працює у коледжі, викладає економіку, а Михайло – директор однієї зі шкіл міста.
Дві доньки, старша Ольга за два роки закінчує медичний, а молодша Аліна закінчує школу.
Квартира у них велика та світла з панорамними вікнами, купили у новобудові років вісім тому, раніше у них була невелика двокімнатна. Є за містом дача, невелика, жити можна цілий рік у будинку, але бувають там лише на вихідні.
Новорічні канікули також проводять на дачі. Сім’я міцна, багато хто заздрить по доброму їхнім стосункам, особливо друзі та знайомі. Якось підібралися Михайло з Лілею за інтересами та вихованням.
Ліля вродлива жінка, особливо зараз після сорока років просто розцвіла, одягається стильно, зі смаком, яскравий макіяж не любить, і зовсім не скандальна. Михайло це знає, ніколи не провокує, оберігає її і своїх дівчат.
Михайло теж видний чоловік, спортивного типу, щоправда, спортом не займається, але мабуть від батьків дісталася генетика. Жінки його не обділяють увагою, дехто його провокує, натякають відкритим текстом, але Михайло дорожить своїми сімейними стосунками.
Є такі жінки, які люблять влізти в чужу сім’ю, внести розлад, і навіть дзвонили Лілі та доповідали, що її чоловік не проти повеселитися на боці.
Вона переживала, нервувала, але чоловікові виду не подавала, обидва працюють у жіночих колективах, і чого тільки не наслухаєшся.
Якось Михайло сказав дружині:
— Лілю, у мене до тебе серйозна розмова, я тут подумав і вирішив, що нам треба взяти паузу в наших сімейних стосунках.
Це прозвучало для Лілі як грім серед ясного неба. Вона здивовано дивилася на нього, думала, чоловік, мабуть, жартує. Але очі його були сумні, він був трохи блідий, і серйозний. Вона знає, якщо чоловік заговорив про паузу в сімейному житті, це, швидше за все, означає розлучення.
Ліля присіла на диван:
– Михайло, у тебе інша жінка? Ти закохався? Я нічого не помічала за тобою такого.
— Ні, я не маю іншої жінки, я люблю тебе, і ти це знаєш, але нам треба взяти паузу.
— Ну, що ти залагодив, паузу, паузу. Поясні мені, чому паузу? Яка потреба тебе змушує це зробити? Я вважаю, що тільки інша жінка. А якщо інша, значить я тебе не тримаю, я не буду скандалити, проживу без тебе. Я теж собі знаю ціну.
Ліля пішла до іншої кімнати, зачинила двері. Вона плакала, вона собі такого навіть уявити не могла, що її чоловік так з нею може вчинити. Ну що ж, у житті буває все, якось переживе, не вона перша залишається без чоловіка.
Михайлу важко вдавалося стримувати себе, але інакше він вчинити не міг. У нього серйозні проблеми зі здоров’ям, він став неважливо себе останнім часом почувати, пройшов обстеження, виявили страшне захворювання, і йому треба лягати до лікарні, а дружині не може зізнатися.
Він знає, вона кинеться в паніку, і сама себе зсередини з’їдатиме. Тому краще так, нехай думає, що в нього інша, перепереживає і все пройде.
Михайло здоровий чоловік, не хотів, щоб Ліля бачила його хворим та слабким. Він уже домовився з другом Артемом, той йому поступився своєю маленькою квартирою-студією, а сам із дружиною живе в будинку за містом.
Михайло суворо заборонив Артему видавати його секрет дружині, щоб вона не змогла зателефонувати Лілі. Артем близький його друг, про хворобу знає лише він один.
Доньки теж образилися на батька, але телефонний зв’язок підтримували. Намагалися зустрітись, але він не захотів.
Минуло півроку, Ліля замкнулася у собі, робота, дім, діти. Подруги не могли її нікуди витягти.
Михайло пройшов курс лікування, але почував себе не дуже, намагався більше працювати, заповнювати вільний час.
Лікар його попередив:
— Михайле, треба лягти на операцію, це єдиний вихід, є надія, ти вчасно звернувся, а потім інтенсивно проводитиме лікування та реабілітацію.
Він звичайно не сподівався, розумів і думав, що всі лікарі так кажуть, але Артем наполягає, тим більше, що лікар його однокласник, і він йому вірить. А ось Михайло не хоче боротися.
Якось Михайло зіткнувся з Лілею в управлінні освітою, обидва по роботі були там. Він кивнув головою їй і відвернувся, вона була така ж красива, тільки очі сумні.
А Ліля, побачивши чоловіка, неприємно здивувалася, дуже блідо і нездорово виглядає. Але він кудись швидко вийшов, вона його більше не бачила. Минуло вже близько року, як вони розлучилися.
А дружина Артема навіщось приїхала до міської квартири, і побачивши там чужі речі, зателефонувала чоловікові:
— Артеме, це чиї речі у нас у квартирі? Ти що здав комусь квартиру? Ти ж знаєш, я проти і не люблю, коли чужі люди живуть у нас.
Артем розгубився, він не думав, що дружині щось знадобиться там:
– Нікому не здав, це мої речі.
— Не бреши мені, я твої речі знаю, це ти можеш не знати мої, а я знаю, сама купую.
Вона відключила телефон, таки довелося зізнатися Артему, що речі Михайла. Він узяв із дружини слово, що вона Лілі нічого не скаже. Але жіноча душа вона жаліслива, довго терпіла дружина Артема, а потім поїхала до Ліли та видала їй усе.
— Ліля, твій Михайло після операції у лікарні, у нього все серйозно. Невже ти не відчуваєш, як йому погано?
— Я це відчувала, але він навіть із доньками не хоче зустрічатися, тож ми всі в образі. А образа, знаєш сама, вона все застилає.
Ліля плакала, дружина Артема її заспокоювала, як могла, і розповіла, в якій лікарні Михайло.
Коли Ліля з’явилась у палаті Михайла, він не повірив своїм очам, він мовчки дивився на неї. А Ліля боролася зі сльозами, ком стояв в горлі, так і дивилися вони один на одного, поки не ввійшов лікар.
– Це у нас хто? — дивлячись на Лілю, спитав він. – Я його дружина, Ліля, – нарешті промовила вона.
– Як дружина? Михайло сказав, що він один.
Лікар був у курсі зі слів Артема, що Михайло пішов від дружини, і приховує свою хворобу. Але лікар не підтримав, він казав, що навпаки, підтримка рідних дуже багато важить у боротьбі з цією хворобою.
Ліля до вечора сиділа у Михайла:
— Коханий, ну як же так? Чому ти мені відразу нічого не сказав? Удвох легше переносити всі труднощі, дівчата теж у образі. Я розумію, ти не хотів, щоб я тебе бачила у такому вигляді, але це життя. З кожним із нас може таке статися, не можна відмовлятися від допомоги близьких.
Через місяць Михайла виписали, він проходить лікування, приїжджає на прийом до лікаря. Ліля з доньками оточили такою турботою та любов’ю Михайла, що він уже й забув, що хворий.
На прийом до лікаря Ліля привезла Михайла машиною, коли він побачив дружину за кермом, дуже здивувався, раніше вона не хотіла вчитися і здавати на права, боялася. Але життя навчило її жити без чоловіка.
Лікар перебував у хорошому настрої, він дивився знімки Михайла, і побачив величезний прогрес. Хвороба зупинилася. Коли Михайло з Лілею увійшли до нього в кабінет, він потирав руки і щось бурмотів собі під ніс.
– Добрий, добрий день. Так-так значить, бач, як світишся Михайло поруч із дружиною. У мене для вас дуже хороші новини, я радий, що ти впорався, Михайле. І ще скажи спасибі дружині, це вона вдихнула в тебе свіжий потік надії та здоров’я. Кохання лікує, кохання робить дива, я це точно знаю.
Увечері вся родина відзначала добру новину. Михайло поруч зі своїми дівчатами світився, випромінював позитив, а вони очей не зводили зі свого єдиного та улюбленого батька та чоловіка!
