Коли Дмитро вручив їй ключі від своєї квартири, Єва зрозуміла: Бастилія взята. Жоден Ді Капріо так не чекав на Оскар, як Єва чекала на свого Дмитра, до того ж із власним куренем.
Зневірена, тридцятип’ятирічна, вона все частіше кидала співчутливі погляди в бік вуличних котів і на вітрини «Все для рукоділля».
А тут він — самотній, який витратив молодість на кар’єру, правильне харчування, спортзал та іншу нісенітницю на кшталт пошуків себе в цьому світі, і до того ж бездітний.
Єва загадувала цей подарунок з двадцяти років, і мабуть, десь там на небесах, нарешті дійшло, що вона не жартувала.
— У мене останнє в цьому році відрядження, і я весь твій, — сказав Дмитро, вручаючи заповітні ключі. — Тільки не лякайся моєї барлоги. Я зазвичай приходжу додому виключно заради сплячки, — сказав він і полетів в інший часовий пояс на всі вихідні.
Єва взяла зубну щітку, крем і поїхала дивитися, що ж там за барлога. Проблеми виявилися вже на вході. Дмитро відразу попередив, що замок іноді заїдає, але Єва не думала, що настільки.
Вона брала двері штурмом сорок хвилин: штовхала, тягнула на себе, вставляла ключ до кінця, ввічливо заходила на пів зубчика, але двері явно не хотіли розкриватися перед новим мешканцем.
Єва почала тиснути психологічно, як вчили колись у шкільні роки однокласники за гаражами. На шум відчинилися сусідські двері.
— Ви чому в чужу квартиру ломитися? — запитав стурбований жіночий голос.
— Я не ломлюся, у мене ключі є, — кинула у відповідь розлючена Єва, витираючи піт з чола.
— А ви, власне, хто? Я вас раніше не бачила, — продовжувала лізти не в свою справу сусідка.
— Я його дівчина! — з викликом заявила Єва, повернувшись і впираючись руками в боки, але побачила тільки щілину, через яку з нею вели переговори.
— Ви? — щиро здивувалася жінка.
— Так, я. Якісь проблеми?
— Та ні, ніяких. Просто він ніколи сюди нікого не водив (у цей момент Єва ще більше полюбила Дмитра), а тут відразу така…
— Яка це така? — не зрозуміла Єва.
— Ви знаєте, це не моя справа. Вибачте, — закрила двері сусідка.
Розуміючи, що або вона, або її, Єва засунула ключ і так на нього натиснула з усім своїм бажанням увійти в цей курінь, що мало не провернула весь косяк по колу. Двері відчинилися.
Весь внутрішній світ Дмитра буквально постав перед дівчиною, і її душа вкрилася інеєм. Звичайно, самотній молодій людині властивий певний аскетизм, але це була справжня келія.
— Бідолашна, твоє серце давно забуло, а може, ніколи й не знало, що таке затишок, — зірвалося з вуст Єви, коли вона оглядала скромне житло, де їй відтепер доведеться часто бувати.
З іншого боку, вона була рада. Сусідка не обдурила: жіноча рука явно ніколи не торкалася цих стін, цієї підлоги, цієї кухні і цих сірих вікон. Єва тут перша.
Не в силах терпіти, дівчина взулася і вибігла в найближчий магазин за красивою шторкою і килимком для ванної, а заразом за прихватками і рушниками для кухні.
Зрозуміло, що в магазині на неї нахлинуло… До килимка і шторки приєдналися ароматизатори, мило ручної роботи, а ще зручні контейнери для косметики.
«Додати такі дрібниці в чужу квартиру — це зовсім не нахабство», — заспокоювала себе Єва, причіплюючи до першого візка з товарами другий.
Замок Єві більше не чинив опору. Насправді він взагалі більше не виконував своєї функції і нагадував хокейного воротаря, який забув надіти маску перед матчем.
Розуміючи, що накоїла, Єва за допомогою кухонних ножів до півночі викручувала старий замок, а вранці помчала в магазин за новим. Ножі, зрозуміло, теж потрібно було міняти. А ще — виделки, ложки, скатертину, обробні дошки і підставки під гаряче. Ну а там і до фіранок рукою подати.
У неділю в обід подзвонив Дмитро і сказав, що йому потрібно затриматися у відрядженні ще на пару днів.
— Я буду тільки радий, якщо ти привнесеш в мою квартиру трохи тепла і затишку, — посміхався він у трубку, коли Єва сказала, що дозволила собі деякі вольності в його інтер’єрі.
До речі, затишок у квартиру вона вже завозила вантажівками і розподіляла згідно з технічним планом і відповідною документацією. Стільки років все це накопичувалося всередині самотньої жінки, і зараз, коли їй розв’язали руки, вона не могла зупинитися.
До повернення Дмитра зі старої квартири залишився тільки павук біля вентиляції. Єва хотіла прогнати і його, але, побачивши і без того очманілі від раптових змін вісім очей, зрозуміла, що краще не чіпати бідну істоту і залишити як символ недоторканності до чужого майна.
Житло Дмитра відтепер виглядало так, ніби він уже вісім років був щасливий у шлюбі, потім розчарувався в ньому, а потім став щасливий вже всупереч.
Єва не тільки зайнялася квартирою, але й зробила все, щоб весь під’їзд знав про те, що вона нова господиня і всі питання тепер можна адресувати їй. Нехай обручки на пальці поки немає, але це суто технічний момент.
Сусіди спочатку дивилися з підозрою, але потім просто розводили руками: «Мовляв, як скажете, ми-то що. Нам все одно, справа ваша».
***
У день приїзду Дмитра Єва приготувала справжню домашню вечерю, запакувала свої ще пружні філейні частини в ошатну і вульгарну упаковку, розставила по кутах пахощі і, затемнивши новеньке освітлення, почала чекати.
Дмитро затримувався. Коли Єва почала відчувати, що упаковка боляче впивається їй в той кут, заради якого вона півроку присідала в спортзалі, в замок вставили ключ.
— Замок новий, просто штовхни, не зачинено! — трохи збентежено, але при цьому томно відгукнулася Єва. Вона не боялася осуду. Вона надто добре попрацювала з квартирою. Їй все пробачать.
У момент, коли двері відчинилися, Єві прийшло раптове СМС від Дмитра: «Ти де? Я вдома. Дивлюся, квартира анітрохи не змінилася. А друзі мене лякали, що ти все косметикою обставиш».
Правда, Єва все одно це повідомлення побачила набагато пізніше. А поки в квартиру увійшли абсолютно незнайомі люди в кількості п’яти осіб: двоє молодих людей, двоє зовсім юних школярів і один дуже старий дідусь, який, помітивши Єву, моментально випростався і пригладив залишки сивого волосся на голові.
— Нічого собі, тату, тебе зустрічають. І навіщо тобі цей санаторій був потрібен, якщо вдома такий «олл інклюзив»? — першим заговорив молодий чоловік і тут же отримав по шапці від своєї, мабуть, дружини, за те, що витріщається.
Єва стояла на порозі з двома повними келихами, не в силах зрушити з місця. Їй хотілося закричати, але вона не могла подолати ступор.
Десь у кутку захихикав радісний павук.
— Вибачте, а ви хто? — пропищала Єва.
— Власник місцевого куреня. А ви, я вважаю, з поліклініки, прийшли перев’язку робити? Так я ніби сказав, що сам впораюся, — відповів дідусь, дивлячись на наряд медсестри, в який була одягнена Єва.
— Ммм так, Адам Матвійович, у вас тут прямо затишок і благодать панують, — заглянула за спину Єві дружина молодого чоловіка. — Зовсім інша справа, а то як у склепі жили. А вас, дівчино, як звати? Чи не застарий для вас наш Адам Матвійович? Хоча, звичайно, чоловік поважний, зі своїм житлом…
— Є-є-ва…
— Ось як! Вдало ви, Адам Матвійович, людей підбираєте, нічого не скажеш!
Діду, судячи з блискучих очей, теж все це здавалося вдалим збігом обставин.
— А де Дмитро? — прошепотіла Єва. Від нервів вона махом осушила обидва келихи.
— Я Дмитро! — радісно підняв руку хлопчик років восьми.
— Почекай, тобі ще рано бути Дмитром, — мама відсунула його руку і відправила обох дітей з чоловіком у машину.
— П-п-перепрошую, я, здається, помилилася квартирою, — нарешті почала приходити до тями Єва, згадуючи знайомство з замком. — Це Бузкова, вісімнадцять, квартира двадцять шість?
— Ні, це Буковинська, вісімнадцять, — потирав руки дід, готовий вже почати розпаковувати свій несподіваний подарунок.
— Ну так, — зітхнула трагічно Єва, — переплутала. Заходьте, влаштовуйтеся, а я поки відійду, мені треба зателефонувати.
Вона схопила телефон і втекла у ванну, де, забарикадувавши двері, обернулася рушником. Тоді вона і прочитала СМС від Дмитра.
«Дмитре, я скоро буду, я просто в магазині затрималася», — відправила Єва відповідь.
«Добре, чекаю. Якщо не складно, захопи пляшку червоного», — наговорив голосове повідомлення Дмитро.
Червоне Єва збиралася принести, але вже в собі. Взявши під пахву килимок і знявши шторку, вона дочекалася, поки незнайомці пройдуть на кухню, і тільки після цього вирвалася з ванної.
Зібравши нашвидкуруч речі в пакет, вона вискочила з квартири.
***
— Розповім, але пізніше, — пояснила свій зовнішній вигляд Єва, коли молодий чоловік відчинив їй двері.
Пересуваючись як у тумані, вона пройшла повз нього, навіть не глянувши. Насамперед зайшла у ванну, замінила шторку і розгорнула килимок, а потім пройшла в кімнату, де впала на диван і проспала до ранку, поки весь стрес і червоне не випарувалися з неї.
Прокинувшись, Єва побачила, що перед нею незнайомий молодий чоловік, який чекає пояснень.
— Скажіть, а яка це адреса?..
— Бутова, вісімнадцять.
Спеціально для сайту Stories
