Все почалося вранці в середу. Редько відкрив очі і раптом усвідомив, що у нього все добре. Це було дивне і незвичне відчуття, тому воно навіть трохи налякало його.
Підвівшись з ліжка, він солодко потягнувся і з подивом виявив, що навіть звичний спазм спинних м’язів не скрутив його в китайський ієрогліф.
Запідозривши недобре, Редько попрямував на кухню, звідки долинали звуки готування. Дружина стояла біля плити і смажила яєчню. Помітивши чоловіка, вона посміхнулася і, дотягнувшись до його обличчя, чмокнула в щоку.
– Ти чого така радісна? – похмуро буркнув Редько.
– А чого сумувати? – грайливо відповіла дружина і почала накладати їжу в тарілки.
Після сніданку, який чомусь здався Редькові смачним, він почистив зуби, вмився, одягнувся і пішов на роботу. Навіть незважаючи на нічний мороз, машина завелася відразу, що ще більше насторожило Редька.
По дорозі на роботу його ніхто не підрізав і не показав жодного непристойного жесту, що наблизило стан Редька до панічного.
Від стоянки до офісу він пройшов крадькома, постійно озираючись і несподівано зупиняючись. А на вході його зустрів літній охоронець Роман Ілліч, який чомусь розповів Редькові анекдот. Цей обряд не здивував Редька – охоронець щоранку розповідав йому один анекдот. Дивним було те, що він вперше виявився смішним.
Підозріло поглянувши на Романа Ілліча, Редько піднявся до свого кабінету.
Після обіду він зайшов до кімнати відпочинку, де виявив Гуглю – колегу, з яким вони періодично ходили разом пити пінне і грати в більярд.
– Привіт, друже! – посміхнувся той і простягнув Редькові п’ятірню.
– Слухай, ти нічого дивного не помічаєш?
– У якому сенсі? – не зрозумів Гугля.
– Ну… Якось все… Все добре, розумієш?
Гугля подивився на свого друга з нерозуміючим поглядом.
– Ну і чого ти такий похмурий тоді?
– Це насторожує. Якось сьогодні з ранку все занадто гладко. Помітив, навіть начальник на зборах жодного разу не крикнув, що ми всі дурні? Та й взагалі… Все занадто добре, занадто. Я відчуваю небезпеку, вона десь поруч.
– Ну ти даєш, – засміявся Гугля, – вживав вчора?
– Та нічого я не вживав! – вибухнув Редько, – просто так не може бути! Щось готується! Щось недобре…
Гугля не став нічого відповідати, та й його друг не був налаштований на діалог. Він нервово, швидким кроком вимірював ширину кімнати від стіни до стіни, іноді підходячи до вікна і з побоюванням виглядаючи на вулицю.
До кінця робочого дня нервова система Редька так розхиталася, що колегам довелося викликати швидку, бо шкіра його стала блідою, руки тремтіли, а піт виступав на лобі великими краплями, які котилися по обличчю і падали на білосніжну сорочку.
Лікарі вкололи пацієнту заспокійливе і порекомендували кілька днів провести вдома. Редькові стало легше, але зовсім полегшало, коли його викликав до себе начальник.
Ось, думав Редько, ось де таїлася небезпека. Вперше за день він посміхнувся і, випивши для хоробрості склянку чаю, відправився на страту.
Керівник зустрів його похмурим поглядом і запропонував сісти, кивнувши на стілець, що стояв навпроти столу.
– Звіт здав? – запитав керівник, коли жертва зайняла своє законне місце.
– І за січень теж, – підтвердив Редько.
– Клієнтів обдзвонив?
– Всіх.
– Наталії Дмитрівні, головбуху, на день народження скинувся?
– Вчора ще.
– А що відбувається, Редько? – примружився начальник, намагаючись своїм поглядом проникнути прямо в мозок жертви, – працюєш, всі доручення виконуєш, не сваришся ні з ким, сьогодні, чув, ще й швидку тобі викликали. Перенапружився чи що? Втомився? Перепрацював?
– Та ні. Просто щось недобре себе почуваю. Але вже краще, вже набагато краще.
Кілька секунд начальник мовчки свердлив поглядом підлеглого, а потім його обличчя несподівано розпливлося в посмішці.
– Ну добре тобі, Редько. Злякався, так? Ти молодець. Виписав тобі премію, прямо зараз зайдеш в бухгалтерію і отримаєш. І до понеділка вдома побудь, відпочинь. Бачу, як ти працюєш – так не можна. Себе трохи берегти треба. Все, іди.
Редько знову зблід, пальці рук затремтіли, а перед очима все попливло. Він спробував встати, але ноги ослабли і він впав на підлогу.
Коли він прийшов до тями, то перше, що побачив – стурбовані обличчя своїх колег, які схилилися прямо над ним. Від цього знову стало не по собі.
Ще гірше стало, коли вони, не чекаючи кінця робочого дня, викликали йому таксі і відправили додому, побажавши здоров’я і гарного відпочинку.
Мовчазний водій не задавав дурних питань, а просто віз свого клієнта додому. Редько сидів на задньому сидінні, дивлячись бездумним поглядом у вікно. Вдома його зустріла дружина і накритий стіл з улюбленими стравами.
Голова Редька знову закрутилася і, пославшись на нездужання, він відразу пішов спати, випивши перед сном склянку води, принесену турботливою дружиною.
Всю ніч Редько крутився уві сні. Йому снилися усміхнені люди, добрі продавчині, ввічливі таксисти і розуміючі начальники.
Прокинувся Редько розбитим і спустошеним. Якось піднявшись з ліжка, він потягнувся, але тут же зігнувся навпіл через різкий біль, що пронизав поперек. Дійшовши до кухні, він, пихкаючи, сів на стілець.
– Проспав чи що? – запитала дружина, ставлячи перед ним тарілку з підгорілою яєчнею, – вже пів на дев’яту.
– А мені не потрібно сьогодні на роботу. Вихідний.
– Тоді полицю в спальні прибий вже, нарешті. Скоро на голову впаде.
– Так у мене спина…
– І у мене спина. У всіх спина.
Поснідавши, Редько дістався до ліжка, взяв у руки телефон і відкрив месенджер.
«У понеділок здати квартальний звіт», – писав начальник.
«Тут кажуть, що у тебе рак знайшли», – звітував Гугля.
«Вам нараховано новий штраф за неправильне паркування»,повідомлення в Дії.
– Ну ось так краще, так звичніше, – прошепотів Редько і відкинувся на спинку ліжка. Книжкова полиця над його головою застогнала і впала прямо на його маківку.
Ніколи ще Редько не відчував себе так погано. І це було добре, зрозуміло і звично. А не ось це все…
Спеціально для сайту Stories
