Мене звати Ніна і я прожила з Георгієм п’ятнадцять років. Зустрілися ми з ним уже людьми вже з життєвим досвідом – і я думала, що це мій перший і останній шлюб.
А тепер дивлюся інколи на самотніх жінок, таких самих, як я, і знаю – непросто це, йти додому і знати, що на тебе там ніхто не чекає! Шанувальники у мене завжди були, не так щоб дуже багато, але я подобалася.
А мені ніхто по-справжньому так і не подобався. Зараз іноді думаю – даремно я так багато вимагала, все моє книжкове виховання винне, хотіла чогось незвичайного.
Але, з іншого боку, серцю не накажеш. Коли я зустріла Георгія, то закохалася по-справжньому. Він був моїм однолітком – середнього зросту, кремезний, але з дуже чарівною посмішкою і якоюсь дитячою простодушністю в поведінці.
Через два місяці після знайомства він зробив мені пропозицію, яку я одразу ж прийняла. Ми одружилися і жили добре, тому що до розв’язання будь-якого питання ми підходили з позиції волі й розуму.
Я могла довго сперечатися з чоловіком, переконуючи його в перевагах того чи іншого виходу із ситуації. Гоша був абсолютно недосвідчений у життєвих справах, тому що до мене жив із мамою, і мені здавалися смішними його претензії на те, щоб диктувати мені сімейні правила і говорити, скільки грошей я маю витрачати на господарство. Оскільки я за характером досить уперта, то поступитися чоловікові здавалося мені справою неможливою і навіть принизливою.
Одного разу моя мама сказала, хитаючи головою:
– Даремно ти так поводишся, ось подивиться Гоша на твою поведінку і піде
– Я не можу інакше, мамо. Ти подивися, у життєвих питаннях чоловік поводиться як дитина. Йому потрібні доводи розуму, – відрізала я.
У той час я була впевнена в любові чоловіка і користувалася цією владою. Однак із роками моя краса почала тьмяніти, і, як наслідок, чоловік став проявляти більшу владність і впертість. Та все ж поступатися я й зараз не вважала за потрібне.
Якось ми разом із ним поїхали до друзів на дачу. Стояло бабине літо. На глухій станції нас зустрічала група з трьох дівчат і двох хлопців… У метушні я навіть не запам’ятала до пуття їхніх імен, але вони весело сміялися, поставилися до мене по-доброму і кумедно розповідали про якусь вчорашню «танцюльку», де Сашко приревнував Дашу, та образилася й пішла танцювати з Мішею. І все таке інше.
Я помітила, що інтереси Гошиних друзів дуже далекі від моїх, але людьми вони здавалися хорошими. Після шашлику всі розслабилися – навколо чувся шум, крики, регіт. У мене заболіла голова, і я вирішила збігати до річки освіжитися. Звернувши на стежку, раптово побачила
Гошу, який вельми інтимно обіймав дівчину з цієї компанії.
До речі, весь цей час я ловила на собі її уважні погляди і не знала, чим їх пояснити. Дівчина вивернулася з обіймів мого чоловіка і, єхидно засміявшись, пішла геть.
Я підійшла до чоловіка.
– І як мені це розуміти?!
– А як хочеш, так і розумій! – закричав він, – Захотілося розслабитися, що в цьому поганого? Ти мене вже дістала своєю правильністю, нудна ти! Мужик я чи не мужик?! У своєму власному будинку давно не почуваюся господарем!
Я залишилася одна біля річки. Чоловік продовжив відзначати свято, а я в цей момент стояла й аналізувала все, що було між нами. Мені поступово ставало зрозумілим, що наше кохання зникло і найкраще, що я можу зробити, – подати на розлучення. Можливо, все могло б бути інакше, якби я від самого початку по-іншому вибудувала свій діалог із чоловіком.
Якби спробувала дати йому можливість керувати і почуватися головним, чи не розуміла б/наскільки це важливо для чоловіка, хоч би яким тихим за натурою він був.
Ну а далі все пішло по накатаній. Незабаром Гоша пішов від мене і подав на розлучення.
Тепер я живу одна і рятує мене тільки улюблена робота. Вона/ мабуть/ і допомогла мені не зачерствіти зовсім. Знайомі чоловіки намагалися за мною залицятися, але мені вже все одно. І навіть не тому, що я так сильно кохала Гошу, а тому що я уявляю прекрасно, що в нових стосунках буде все те ж саме. Одного разу від нудьги я навіть інтрижку завела, але так гидко стало, що швидко з ним розлучилася.
Мабуть/ я за натурою холодна і взагалі занадто правильна, як висловився Гоша, жінка. І що тут поробиш?! Себе все одно не зміниш. Я, можливо, і хотіла б це зробити, але не можу…
Якби чоловік із самого початку взяв на себе рівну частку обов’язків по дому, то я могла б його поважати і, як наслідок, не пиляти. Однак, що було, те було…
