Так вже склалося у Валентини життя, що свого єдиного сина Юрка їй довелося виховувати самій…Чоловік пішов на риболовлю, поки Валя приводила на світ малюка, та так і не повернувся.
Валентині було важко самостійно виховувати сина, підприємства закривалися, багатьох скорочували. Заміж вона більше так і не вийшла, не зустріла свою людину.
Тому всю свою любов, турботу, ніжність вона віддавала Юрочці. Нічого, підняла і одна, навчила, на ноги поставила. Юрко влаштувався на хорошу роботу, а незабаром і наречену привів знайомитися.
Іра була приїжджою, доучувалася на останньому курсі інституту і жила в гуртожитку. Відіграли весілля. І Іра відразу сказала Юрі:
– Не хочу жити з твоєю мамою в одній квартирі (квартира була двокімнатною), чим далі невістка зі свекрухою одна від одної живуть, тим стосунки кращі.
Тож будемо орендувати квартиру і жити окремо.
Коли Юра передав ці слова матері, Валентині неприємно кольнуло всередині, але вона не показала цього.
– А й правильно, синку. Правильно Ірочка каже.
Ви молоді, вам і музику хочеться послухати голосніше, і друзів запросити, а мені вже тиші більше хочеться, та й у кожної господині на кухні свої порядки. Права Ірочка, так буде краще.
А до мене в гості будете заходити, коли захочете.
Спочатку Валентині було самотньо і порожньо на душі. Приходить з роботи і ходить по квартирі, як неприкаяна, ні з ким не перекинеться словом. А у вихідні така туга навалювалася, хоч вовком вий.
Діти приходили в гості, але рідко, це й зрозуміло, справа-то молода. Ну, коли вже приходили, Валентина готувала, як на весілля.
– Їжте, їжте, у вас же немає часу готувати, а мені що ще робити.
І з собою завжди пристойний запас давала. А потім, залишившись одна, перемивала посуд, витирала сльози, що набігали самі собою, і важко зітхала.
Одна зі співробітниць порадила Валентині завести собачку:
– Якраз у моєї знайомої є цуценята від коргі.
Вони не чистокровні.
Розумієш, прорила лаз під сіткою і втекла до сусідського дворняги. Знайома тепер цих метисів майже задарма роздає. Вони такі гарненькі, тобі яка різниця до їхнього родоводу, ти ж на виставку ходити не будеш.
Зате собачка невеликий, а вже друг який, з таким не занудьгуєш.
Валентина трохи засумнівалася, у неї ніколи не було ні котиків, ні собак, якось не до того їй було весь цей час. Боязко попросила, спочатку просто подивитися.
А коли побачила це коротконоге диво, що поважно гуляло по двору, то тільки й змогла, що сплеснути руками і сказати: «Ах!»
Так в її житті з’явився Тяпа. Чомусь ця проста і невигадлива кличка відразу сама по собі прийшла в голову.
З тих пір Валентина забула, що таке смуток і самотність. Адже вдома її віддано чекав Тяпа. А як він зустрічав! Їй здавалося, що навіть Юрочка, коли був маленьким, так не радів, коли вона забирала його з садочка.
Так минуло три роки.
Нове життя Валентини, в яке Тяпа вніс свої зміни, устоялося. Вперше за все своє самостійне життя жінка раптом відчула, як же це добре, коли в голові не крутяться постійні думки про те, чим нагодувати дитину, у що одягнути, де взяти гроші на навчання і т.д.
Валентина відчувала себе вільною і щасливою. Щасливою від відданих очей-намистин, від цієї непідробної радості, від неспішних прогулянок вулицями. Вона вже просто не уявляла собі іншого життя, особливо без Тяпи.
І раптом, Юрко з Ірою якось несподівано, без попередження, зайшли до неї в гості.
– З роботою зараз погано, – почав скаржитися син, – когось відправили на віддалену роботу, когось взагалі звільнили. Мене залишили в офісі, але преміальні зменшили так, що не уявляю, як ми з Ірою будемо далі викручуватися.
Тим більше що у тебе через шість місяців з’явиться онук або онука. Загалом, мамо, жити нам на орендованій квартирі тепер не по кишені.
Ну, що ж, діватися нікуди. Заселився син з дружиною в свою колишню кімнату.
– Ой, а можна він не буде до нас в кімнату заходити, – сказала Іра на третій день, гидливо вказуючи пальчиком на Тяпу.
– Звичайно, – спокійно відповіла Валентина, – двері в свою кімнату зачиняйте, і Тяпа в вашу кімнату не зайде.
На той момент це була єдина умова невістки, яка спочатку поводилася скромно і допомагала по господарству.
Вже на пізньому терміні Валентина сама відсторонила Іру від будь-якої домашньої роботи, розуміла, що важко, сама за всіма доглядала, хоч здоров’ям на той час вже не відрізнялася. Так і жили потихеньку до появи малечі.
Іра привела на світ здорову, міцну дівчинку. Валентина з сином дуже раділи. Поки Іра з малятком були в пологовому будинку, Валя вимила до блиску всю квартиру, перепрала штори, облаштувала куточок з дитячим ліжечком, накупила пелюшок, сорочечок.
Вона крутилася, як білка в колесі, радісно муркочучи собі під ніс веселу пісеньку. Разом з нею відчайдушно радів і Тяпа. Песик, звичайно, не розумів, у чому справа, але його улюблена господиня така щаслива, значить, щасливий і він, Тяпа.
Валентина метушилася на кухні, коли Юрко з загорнутою в ковдрочку дочкою на руках і Ірина з букетом червоних троянд зайшли в квартиру.
Ось тут-то все і почалося. Тяпа радісно вискочив їм назустріч, несамовито махаючи хвостиком.
– Заберіть від мене цього собаку! – скрикнула Ірина, відштовхуючи Тяпу ногою.
– Собаки – це джерело бруду і всякої зарази, а у нас маленька дитина!
Валентина, мовчки, взяла на руки переляканого Тяпу і закрила у себе в кімнаті. Тяпа жалібно скиглив і дряпав кігтями двері, будь-яке бажання трохи відсвяткувати повернення невістки з онукою у Валентини зникло.
Вона взяла Тяпу, і вони довго бродили вулицями міста, поки не стемніло. Прийшовши додому, Валя перемила брудний посуд і лягла спати.
Наступного дня, прийшовши з роботи, жінка почула:
– Не треба пускати собаку на кухню! Годуйте її у себе в кімнаті! У вас тепер в квартирі немовля, між іншим, ваша онука!
– Іро, – спокійно відповіла Валентина. – Тяпа – жива істота, він звик їсти на кухні, до того ж він не заходить в кімнату з дитиною, і тримати його, як полоненого, весь час в кімнаті, я не бачу сенсу.
Він товариський, звик весь час за мною ходити, йому буде погано.
Ірина тільки пирхнула, пробурмотіла щось собі під ніс і голосно грюкнула дверима у свою кімнату. А далі все пішло по наростаючій, як сніжний ком.
– Невже так важко зрозуміти, що дитина тільки заснула, а Ви тихо на роботу зібратися не можете, – вичитувала Ірина свекруху.
– А що я такого зробила? – дивувалася Валентина.
– Ви феном голову у себе в кімнаті сушили!
– А як я, на твою думку, повинна на роботу йти?
– Це ваші проблеми, думати треба, а не дзижчати з самого ранку!
Потім гірше.
– Ви можете тихіше посудом гриміти, коли його миєте?
– Ну, невже не можна вимикати звук на своєму мобільному, коли додому приходите? Вам зателефонували, дитина прокинулася, а мені її тепер знову вкладати.
– Де Ви взяли пилосос? Ваша онука злякається. А щоб не було собачої шерсті, собаку треба просто прибрати з квартири. А шерсть можна і щіткою позбирати.
Минав час. Валентина спіймала себе на думці, що їй не хочеться повертатися додому з роботи. Тяпа з завзятого і відчайдушного, перетворився на заляканого і понурого,з вічно нещасними очима.
Тепер вони мало гуляли на вулиці, тому що все готування, миття посуду, прибирання, прання і прасування лягали на Валентину.
Іра нічого не робила, адже у неї маленька дитина.
А значить, всі навколо неї повинні пурхати і славити її «великий» материнський подвиг.
«Цікаво», – думала Валентина, – «а як же я абсолютно одна, без бабусь і дідусів, навіть без чоловіка виростила Юру? І нічого.
Втомлювалася, звичайно, але примудрялася іноді навіть книгу почитати, коли Юрко спав».
Останнім часом Валентина почала відчувати дискомфорт з лівого боку грудей. Сходила до лікаря, який прописав серцеві краплі, спокій, свіже повітря і позитивні емоції. Розповіла про це синові.
– Мамо, донька така неспокійна, Ірочка так з нею втомлюється, зрозумій. Ти ж повинна її зрозуміти, потерпи, – відповів Юра.
«Гаразд», – думала Валентина, – «як це зараз модно називається? Здається, депресія? Мені ж не було коли про неї думати, часу не було…»
Минуло півроку. Ірина, як і раніше, нічим, крім самої дитини, не займалася. Валентина намагалася не дратувати невістку, тільки краплі серцеві все частіше і частіше пила, та Тяпу все міцніше до себе притискала.
З роботою у сина все якось не налагоджувалося, Іра, схоже, вже вирішила назавжди оселитися в її квартирі.
У онучки почали різатися зубки. Юра спав у своїй кімнаті, а Валентина прокинулася, чула, як невістка ходить по коридору, заколисуючи дитину. Встала, вийшла зі своєї кімнати:
– Іро, йди, відпочинь, давай я покачаю.
– Ідіть, – зло прошипіла Ірина, – до дитини зі своїми вічно брудними від собаки руками не лізьте.
Ніякого розуміння не маєте, що собаці не місце в будинку з дитиною, а ще бабуся!
Валентина тільки мовчки приклала руку до лівого боку грудей і пішла до своєї кімнати. Сльози безшумно струмували по щоках, скочуючись на подушку.
Тяпа тихо скулив і лизав її мокре обличчя своїм гарячим язиком.
На ранок Валентина тоном, що не терпить заперечень, сказала синові, подаючи сніданок:
– Юрій, важко вам чи ні, але я хочу, щоб через два тижні максимум вас тут не було.
Набридло! Ідіть на орендовану квартиру, нехай Ірина там командує. А ти шукай підробіток, міняй роботу, що хочеш, роби! Ти вже не хлопчик, тобі вже тридцять років.
А я хочу жити так, як я звикла, за своїми правилами і з Тяпою. Зрештою, це моя квартира, і я тут господиня!
– Як же так, як же ти так можеш?! – верещала в телефонну трубку свекруха з іншого міста. – Серця у тебе немає, ти ж сама мати! Невже у тебе душа за дітей не болить?! І за онуку, між іншим, рідну!
Валентина поклала телефон на стіл і прислухалася до себе: ні, не болить, нічого не болить.
«А завтра, коли від мене з’їдуть син з невісткою, взагалі все буде чудово…» – подумала жінка і подивилася на Тяпу.
– Так, Тяпочко?
– Гав-гав! – дзвінко відповів Тяпа, замахав хвостиком і весело подивився господині в очі.
Спеціально для сайту Stories
