Коли Петро познайомився з Ларисою, між ними не промайнула жодна іскра, вони не спалахнули взаємними почуттями і пізніше, побачивши одне одного, не відчували душевного трепету.
Просто одного разу так склалося, що Петро проводжав її з танців, не проводжати було незручно, всі розбилися на пари і так вийшло, що він залишився з Ларискою. Потім забігав до неї пару разів, просто поговорити.
Дівчина вона була зовні приємна і найголовніше душевна і спокійна. А потім друзі і близькі стали жартома питати: «Коли весілля?» А батьки серйозно радили Петру свататися.
Так вони і одружилися. Жили як всі в селах, багато працювали, про почуття один до одного розмірковувати не було часу. Їхній єдиний синочок Сергій тільки радував, спочатку навчанням у школі, потім в інституті, пізніше зустрів хорошу дівчину і почалися передвесільні клопоти.
Лариса вибір сина схвалила, Настя їй дуже сподобалася. Як і будь-яку матір, її хвилювало це питання і тепер вона могла нарешті з полегшенням видихнути.
Але біда прийшла звідки не чекали.
Весілля йшло повним ходом, зал ресторану був повний гостей, музика лунала з колонок, стіл ломився від їжі. Лариса сиділа абсолютно щаслива, розслаблена і злегка втомлена. Вона дивилася на ошатну юрбу, на дітей, що бігали за повітряними кульками, на веселу молодь і була щаслива.
На танцполі вона побачила свого чоловіка, той енергійно витанцьовував перед якоюсь фарбованою блондинкою, а та, випнувши груди, все норовила зачепити його, при цьому завзято посміхаючись.
«Ось же розстрибався старий…» — подумала вона.
Тут приглушили світло і заграла повільна композиція. Молоді закружляли в центрі залу і Лариса забула про все, промокаючи очі серветкою. Які ж вони красиві! Настя ніжна і тендітна, обіймає шию Сергія. Той майже на голову вищий за наречену, височить над нею немов скеля, дбайливо обіймаючи…
У цей момент, її погляд впіймав серед танцюючих Петра. Блондинка буквально повисла на ньому, вони повільно тупцювали на місці і вона щось жваво говорила йому на вухо, часом сміялася і картинно закидаючи голову, не забуваючи томно стріляти очима.
Поруч з Ларисою сиділа її родичка, вона вправно запихаючи в рот салат, одночасно видала відому інформацію:
-Це колега Насті з роботи, Мариною звуть, незаміжня, трохи молодша за тебе. Іди настукай їм по голові, що дивитися — то. Я підтримаю, якщо що!
– Годі тобі, — відгукнулася Лариса, — не псувати ж весілля Сергія цими чварами! А з Петриком я вдома поговоримо.
Настрій був зіпсований, весь вечір, що залишився, чоловік не відходив від Марини. А та явно не була проти, вона танцювала як заведена, скинувши туфлі і щохвилини витираючи піт з чола.
Лариса навіть позаздрила такій невгамовній енергії.
Вдома розмова була короткою.
– Ну, випив зайвого, подумаєш, — сказав Петро, — потанцював, що такого? Свято ж!
Але те, що сталося, залишило важкий осад у душі Лариси, чоловік їй відкрився з іншої сторони. Образ блондинки з прилиплим до вологого чола волоссям і кокетливою посмішкою все ще стояв перед очима.
Петро став турботливим батьком:
– Збери гостинці, відвезу дітям до міста, — часто говорив він.
– Ти їм вже набрид! Дай їм удвох побути! — відповідала Лариса. Але той збирав варення і соління і віз їх до міста, благо їхати було недалеко.
Коли Настя і Сергій були у них в гостях, Лариса ненароком запитала, чи не набрид їм батько своїми візитами.
– Не встиг, — відповів Сергій, — він гостинці завозить і навіть в будинок не заходить, їде далі по своїх справах!
Коли Лариса запитала чоловіка, які у нього «справи» в місті, той не став приховувати. Так, у нього з Мариною стосунки. Чому так склалося? Тому що вона жінка — феєрверк, свято, ураган! Між ними все іскриться, вони можуть посваритися і помиритися кілька разів за вечір, такого запалу пристрастей йому й не снилося. Таку жінку він шукав все життя, між ними літають флюїди і посуд!
Вона — чистий вогонь, а Лариса — стояча вода!
Він пішов від неї, звільнився з заводу, де пропрацював двадцять років, і поїхав до міста, до своєї Марини.
Ніби камінь поклали на груди Ларисі, так тиснула на неї образа. Скільки сліз було виплакано, скільки дум передумано. Благо Сергій і Настя постійно приїжджали підтримати її і допомогти по господарству. Вони були єдиною втіхою.
Ночами вона довго не могла заснути, дивлячись у темряву, задавала собі нескінченні питання. Що вона зробила не так? Чому раптом стала непотрібною? Чим краща ця жінка?
Виявляється, потрібно було поводитися інакше, бути темпераментною і емоційною. Кидати в чоловіка посуд, а потім гаряче миритися.
А вона – стояча вода, спокійна, поступлива і розсудлива. Іншою вона бути не може, вірніше може, але це буде удавання.
А нескінченно прикидатися не можна, значить не варто було взагалі пов’язувати своє життя з Петром. Але хто знав, що вони не підходять один одному? І не було б цього шлюбу, не було б і Сергія…
Питання роїлися в її мозку і врешті-решт вона провалювалася в рятівний сон.
Вона відкрила очі, коли було ще темно, на вулиці лив дощ упереміш зі снігом, було чутно, як краплі б’ються об залізний дах.
Сусід заводив свою стареньку машину, вона крекчучи і чхаючи ні в яку не хотіла їхати. Цей звук довгий час означав для неї початок нового дня, вона вставала і гріла сніданок, будила чоловіка.
Ось і зараз вона вибралася із затишного кокона ковдри і раптово завмерла. Їй не потрібно вставати, чоловіка немає, а вона у відпустці. З насолодою забравшись назад під теплу ковдру, вона вперше подумала:
«Як добре, що його немає…» І миттєво заснула.
Петро завжди боявся протягів, йому постійно здавалося, що з-під дверей дме, а від вікна віє холодом. Тому обідній стіл стояв у найбезпечнішому і найтемнішому кутку, де жоден протяг не міг дістатися до нього.
Лариса схопила край стільниці і потягнула, стіл з гуркотом поповз у бік вікна, лише чашки злякано дзвеніли, а ніжки протестуючи скрипіли.
Вона встановила стіл біля самого віконця і тепер за обідом насолоджувалася видом на сад. Правда, сад давно скинув своє листя і був сірим і непривітним, тільки вітер тряс кілька грон горобини, яскравою плямою розбавляючи похмурий пейзаж. Але Ларисі все подобалося.
«Як добре!» — думала вона, дивлячись, як сніжинки боязко лягають на гілки, немов прикрашаючи їх тонким мереживом.
Коли сніг покрив всю землю рівним і щільним шаром, Лариса дістала з горища запилені лижі. Вже багато років у неї не вистачало часу на це маленьке задоволення. Як приємно ковзати по білому полотну, давно забуте відчуття. Вона й забула, з яким звуком палиці впиваються в лід і як сніговий пил, виблискуючи, обсипається з ялинових лап.
Втомлена і задоволена, вона повернулася з прогулянки. Лариса щедро налила олії в сковорідку, вона розтеклася, шиплячи і потріскуючи. Петро ненавидів соняшникову олію, його нудило від одного її вигляду. Вона посміхнулася, насипаючи в сковорідку картопляні скибочки.
Приїхали Сергій і Настя, заставши матір за поїданням картоплі.
-Батько збирався приїхати…— сказав Сергій. Він здивувався, прочитавши в очах матері переляк і невдоволення. – За зимовими речами, — домовив він.
– Фух, налякав, — посміхнулася Лариса, — проходьте, приєднуйтесь! Така смакота!
Вона відправила підсмажену картопляну скибочку собі в рот і солодко заплющивши очі сказала:
– Добре — то як!
Спеціально для сайту Stories
