— Що я можу зробити?
— Зроби вже щось, — заявив чоловік.
— Вона мені допомагає. Що в цьому поганого? Ти багато допоміг? А вона цілий день крутиться!
— Це день. А ніч? Чому вона і вночі тут тепер «крутиться», прямо оселилася?
— Не знаю… — тихо відповіла Діана. — Знаєш. Я не можу. У неї такі сумні очі стають під вечір. Ніби її щось гризе. Ну як її вигнати? Цілий день весела, діяльна, а як до вечора… Питаю — не зізнається. Все нормально, каже. А в очах туга…
Тамара Яківна три роки тому овдовіла. У них була чудова сім’я: Діана, Геннадій і Тамарочка.
Батьки Діани все життя кохали одне одного. Жили дружно, не сварилися. І Діаночка росла дуже хорошою дівчинкою, розумною, слухняною. На відмінно закінчила школу, вступила сама, на бюджет. Батьки пишалися дочкою. І у ВНЗ вона вчилася добре, потім вдало влаштувалася на роботу, потім вийшла заміж.
Хлопець теж хороший їй трапився — Макар. Зустрічалися приблизно рік, а потім одружилися і стали жити окремо.
Макар молодець. Дуже працьовитий, серйозний, надійний. Тому і спокійні були батьки Діани за дочку, з легким серцем видали заміж, тільки сумували без неї дуже.
Але одне радувало — жили неподалік, в одному місті. Квартиру, в якій жили молоді, Макар придбав сам.
Від бабусі дісталася йому у спадок однокімнатна квартира. Він там жив, з тих пір, як після школи вступив до коледжу і став самостійним. А коли доучився, то друг його покликав працювати з ним у будівельній бригаді електриком.
Роботи було дуже багато, але платили добре. Потім йому запропонували відрядження, виникла необхідність деякий час працювати в іншому місті. Майже всі в їхній бригаді були сімейні, не погоджувалися на тривалі відрядження, а Макару — все одно.
Поїду, каже, чому не поїхати? Три місяці працював, а квартиру здавав. Потім в інше місто поїхав, там теж місяці чотири попрацював. У фірми об’єктів багато було, дуже цінувалися співробітники з особистим транспортом.
Ось повернувся з відрядження Макар і на права здав. Купив стару машину, став ще більше заробляти. А сам все відкладав, мріяв побільше квартиру купити.
Все у нього вийшло. Бабусину квартиру продав, своїх грошей додав і купив двокімнатну. Вона вимагала ремонту, але Макара це не зупинило, сам до ладу доводив, потихеньку облаштував.
Потім з Діаною їх доля звела. Ось і оселилася молода сім’я в цю квартиру. Стали жити, не тужити.
Макар з тієї фірми пішов, там стали платити менше, та й за машину доплачувати перестали, зате: відвези, привези, захопи когось або на склад відвези інструмент… Куди це годиться? Макар розлютився і пішов.
Тим більше що друзі у нього були всюди, кликали, то в одне місце, то в інше. А він виконавчий, працьовитий, не вживав, звичайно, кожен був би радий такому працівникові.
На іншому місці Макар спочатку теж зайнявся електрикою, а потім перекваліфікувався, став обслуговувати системи пожежогасіння.
Закінчив курси, не відриваючись від роботи. Начальнику він дуже сподобався і той дав йому можливість вчитися, та й то тільки заради папірця, тому що в системі він і сам відмінно розібрався. Словом — молодець хлопець.
А тим часом у Діани не стало тата. Мама дуже переживала, багато плакала і не знала, як жити далі без коханого чоловіка, тим більше що вона тільки-но вийшла на пенсію і їй було нестерпно важко перебувати вдома одній.
Діана чекала на дитину, первістка, була на шостому місяці. Звичайно, Тамара Яківна не турбувала дочку своїми переживаннями, не дзвонила і не обговорювала довго те, що сталося, вона і так боялася, що стрес від сумної звістки зашкодив їй. Але все обійшлося, і в строк народився здоровий малюк Сева.
Сева закрутив Діану у вихорі турбот, і їй не було коли сумувати. А Тамара Яківна все переживала, хворіла. Купа різних хвороб на неї навалилася, ходила по лікарях, а нічого особливого у неї не знаходили.
Лікували, призначали аналізи і дослідження, а одна дуже літня лікар-терапевт якось їй сказала, що це все від хандри. І потрібно брати себе в руки.
Порадила піти до психолога, навіть направлення дала.
Тамара Яківна пару разів туди сходила, але потім кинула. Ті банальні речі, які говорив психолог, вона і сама знала, що толку час витрачати?
Однак, мабуть, навіть це зіграло благодатну роль, тому що жінка, нарешті, змогла поговорити про свої проблеми з кимось просто і відкрито. Нехай нічого нового не дізналася, але зате виговорилася. Та й заспокійливі ліки, які порадив фахівець, теж подіяли.
Словом, мама Діани трохи піднялася духом.
А в родині дочки за цей час сталося нове поповнення: народився другий син. Не виходячи з декрету, Діана сіла в другий…
— Дуже тобі дякую, мамо! Твоя допомога мені дійсно не буде зайвою, — Діана обійняла Тамару Яківну і поцілувала в щоку.
— До цього я сама була нікчемна, по лікарях ходила, вибач, донечко, раніше допомогти не могла, — промовила мама і змахнула сльозу,
— А зараз бачу, що зашиваєшся зовсім. Думаю, треба допомагати. Як ти взагалі з двома-то справляєшся?
— Та ніяк, — посміхнулася Діана. — Нічого не встигаю. А тобі, правда, краще стало? Що лікар каже?
— Та нічого не каже! Я туди більше не ходжу. Набридло! Я вирішила — треба жити далі. Геночка б не схвалив моєї хандри. Він завжди оберігав мене, піклувався, а тут я зовсім розсипалася…
Так і стала приїжджати Тамара Яківна до дочки, допомагати. Спочатку на пару годин на день. Потім більше. То в поліклініку Діані з малюками треба, то ще кудись. Треба допомогти.
Сева і сам ще малюк, важко йому йти на далекі відстані. А дві коляски — Діана не впорається. Хотіли було одну купити, на двох дітей, та ліфта вантажного в їхньому будинку не було…
Так і крутилися разом. Мама з ранку, як на роботу, моталася до дочки. По дорозі в магазин забіжить, найнеобхідніше привезе. Потім до плити, дещо приготувати, поки Діана з малюками займалася. Потім попрасувати, прання закинути. Завжди вдома роботи повно. Потім стала затримуватися до вечора. Діана переживала:
— Як ти поїдеш? Вже темно! Ожеледь. Адже посковзнешся. Обережно, добре, мамо? Не треба так пізно їхати. Раніше треба тобі повертатися.
А мама невизначено знизувала плечима і нічого не відповідала. Посидить, подумає хвилинку і знову підскакує: ганчірку в руки і давай пил протирати.
Макар часто допізна затримувався на роботі. Якщо був потрібний терміновий монтаж, він інколи і вночі виходив. Одного разу потрібно було змонтувати систему там, де не можна було закрити приміщення на час проведення робіт.
Тому вийшов якось Макар з напарником і за дві ночі все зібрали і налаштували. За це хороші гроші отримали.
Одного разу Сева захворів, Макара викликали знову на монтаж, мама залишилася допомагати Діані. Сева плакав всю ніч безперервно, будив плачем братика Кирила, тому його потрібно було заспокоювати і колисати.
Мама дуже допомогла Діані. З того дня Тамара Яківна стала іноді залишатися і на ніч.
Макару це не подобалося. Він мовчав. Сопів. Не висловлювався. А потім завів з Діаною неприємну розмову.
Діана і так все бачила і розуміла. Намагалася натякнути мамі, що, мовляв, додому їй треба, що вона втомилася, що сама Діана впорається. Але мама зрозуміла по-своєму:
— Заважаю? — сумно запитала вона. — Бачу, що заважаю…
Діані стало так соромно, що не передати словами. Вона обійняла маму і гаряче запевнила, що вона не тільки не заважає, а дуже навіть допомагає.
***
— Діана. Ну як бути? Ти їй натякнула? — запитав Макар дружину ввечері, коли мама поїхала до себе додому.
— Ми поговорили. І знаєш, мені було дуже соромно перед нею. Від тебе, чесно кажучи, допомоги ніякої, а вона мені реально допомагає! І ще платити їй невдячністю, виганяти?!
— Від мене ніякого толку?! — образився чоловік. — Від мене?!
— Я не про це! Не толку, а допомоги!
— Я прекрасно зрозумів, про що ти! Прекрасно. Не треба пояснювати, — процідив крізь зуби Макар. Йому стало так прикро! Для чого він так горбатився, вночі виходив на роботу? Для себе чи що? Все про них думав. А Діана…
Вони сильно посварилися. Три дні не розмовляли. Такого між ними ще не було. Мама Діани, звичайно ж, помітила це. Дочка не зізнавалася, в чому причина скандалу. Важка тиша і напружена обстановка в будинку дітей дуже хвилювали матір.
Вона вирішила деякий час не приїжджати до них. «Нехай самі розберуться. А то раптом, скажу щось не те, і ще більше посваряться…» — вирішила Тамара Яківна.
***
— Мамо! Привіт! А ми до тебе в гості!
За порогом стояла Діана з дітьми і Макар. Вони тримали торт і ще два пакети, в яких виднілися різні ласощі.
Маленький передпокій швидко наповнився запахом морозу і снігу. На підлозі відразу утворилися калюжі від чобітків малюків. Звичайно ж, вони не упустили можливість поміряти глибину замету біля будинку Тамари Яківни, поки Макар і Діана вивантажували з багажника машини пакети.
Тамара Яківна почала метушитися на кухні, а малюки побігли мити ручки. Макар командував процесом, а Діана пройшла на кухню і обійняла маму. Обидві заплакали.
— Ти пробач нас, мамо. Ми дурні. Посварилися. А ти…
— Все добре, дівчинко, — промовила Тамара Яківна, змахуючи сльози, — Як діти? Не хворіють?
Тут на кухню увійшли всі троє з вимитими руками і сіли за стіл. У Тамари Яківни на кухні стояв кутовий диванчик, і малюки тут же влаштували на ньому метушню.
Поки Діана допомагала мамі розставляти тарілки, Макар сказав:
— Тамара Яківна! Ми тут подумали… Ми вирішили купити квартиру побільше. Хочемо трикімнатну. Майже поруч з нашим будинком будують будинок. Я дізнавався, якщо продати нашу двокімнатну, трохи додати те, що у нас є, то все чудово вийде. Ну, п’ять років іпотеку платити будемо, нічого.
— Молодці, діти! — похвалила Тамара Яківна.
— Це ще не все. Ми хочемо, щоб ви жили з нами. У трикімнатній нам не буде тісно. У вас буде своя кімната і…
Тамара Яківна заплакала. Вона сиділа і витирала сльози, які беззвучно котилися з її очей.
— Діти, я… я… я не знаю, що сказати…
— Мамо… — Діана знову обійняла і поцілувала Тамару Яківну.
Розмову про купівлю квартири розпочав сам Макар два тижні тому. Він бачив, що дружина переживає. Він розумів, що мама дійсно допомагала їй. А потім вони посварилися, і вона поїхала.
Які ж вони були байдужі і не зрозуміли, що важко їй було перебувати вдома одній після втрати коханого чоловіка, і в цій допомозі дочці вона і знайшла своє спасіння!
Так розсудила Діана і поділилася з чоловіком своїми припущеннями. Маму було страшенно шкода. Це вони молоді, і у них з двома малюками така метушня, що не було часу і думати про сумне, а мати? Як їй одній у чотирьох стінах? Ось і не хотіла вона повертатися до себе додому, все тягнула час. А вони не розуміли…
— Ночі — це найважчий для мене час. Вдень забуваюся ще сяк-так, а вночі не можу заснути. Встаю, буває, з ліжка, йду на кухню. Сиджу. Плачу… — Тамара Яківна знову змахнула сльози і рішуче вимовила:
— Мою квартиру здавати можна! Буде чим іпотеку платити! І потім підмога буде хороша. Малюки ростуть, гроші знадобляться, то туди, то сюди. А коли-небудь… коли-небудь можете і продати її потім… після мене…
— Мамо! Не будемо про таке! Будь ласка! — благала Діана, готова ось-ось розридатися.
— Все буде добре!
Настала незручна пауза. Кожен думав про своє. Малюк Кирило сопів, зосереджено намагаючись витягнути ниточки, що стирчали з обшарпаного краю диванчика, на якому вони сиділи.
— Бабуся, ріж швидше! — тишу порушив голосок Севи. — Я буду ось цей шматочок!
— Звичайно, зайчик мій, ріжу! — посміхнулася Тамара Яківна і взяла ніж.
А Макар і Діана переглянулися і посміхнулися один одному. Вони зрозуміли, що вчинили правильно…
Спеціально для сайту Stories
