Одного разу літня вчителька випадково виграла… ящик ігристого! Ящик! Випадково!
У супермаркеті, куди вона зазвичай ходила після уроків за покупками, проводили розіграш до Нового року. Вчителька, як людина прагматична, звичайно ж не вірила в жодні розіграші та лотереї. Але касирка її вмовила.
– Вам що, ігристе до свята не потрібно чи що?, – так і сказала касирка.
А вчителька важко зітхнула. Святкувати Новий рік їй було вже давно ні з ким. Чоловік пішов з життя багато років тому, дочка поїхала вчитися до Києва та так і оселилася там, зрідка дзвонячи матері і нарікаючи на те, що на роботі завал, у онуки – грип і приїхати ніяк не можна.
Учні любили її, звичайно, але у них були зовсім інші дитячі плани на всі канікули. Ось і доводилося вчительці коротати новорічну ніч в товаристві старої капронової ялинки, прикрашеної ще радянськими іграшками і кота Васьки.
– Ось тут пишіть своє прізвище і телефон, – обірвала невеселі думи вчительки касирка, а коли та виконала її прохання, опустила чек в урну для розіграшу. А вчителька, склавши в сумку свої нехитрі покупки, поплелася додому.
Сталося це за два тижні до Нового року. Уроки, контрольні, оцінки – вся ця буденна рутина закрутила вчительку так, що вона зовсім забула про розіграш.
31 грудня вдень вона пішла в супермаркет за котячим кормом для Васі, який їв за трьох. Вчителька бурмотіла собі під ніс про те, який Васька – ненажера став, коли входила в супермаркет, як раптом почула своє прізвище та ім’я по батькові.
Від несподіванки вона зупинилася і завмерла. Прямо перед нею стояла юрба, а на підвищенні чоловік у рупор оголошував переможців розіграшу новорічних подарунків.
– Гончаренко Римма Марківна!, – ще раз голосно пробасив чоловік, – Чи є серед нас Римма Марківна?
Вчителька втратила дар мови, як її учні біля дошки, але тут підскочила до неї касирка, підняла її руку вгору і прокричала:
– Є! Тут вона!
А потім потягнула за цю саму руку до постаменту з чоловіком.
Чоловік злегка здивувався від того, що ящик хорошого дорогого ігристого раптом виграла… літня жінка в старому пуховику з пошарпаним хутром на капюшоні і в поношених чоботях.
Він очікував побачити яскраву красуню в дорогій шубі, недбало накинутій поверх блискучої сукні. Навіть запросив оператора місцевого телеканалу зняти цей щасливий момент і показати у вечірньому випуску новин…
“Ех, нічого не поробиш, – важко зітхнув чоловік, – доведеться бабці ящик елітного напою віддати. Розіграш є розіграш”.
І подарунок урочисто вручили вчительці. Вивезли на красиво прикрашених санях, щоб вона змогла його додому довезти. Сфотографували, звичайно, але ці фото так і залишилися в телефоні чоловіка.
Розіграш продовжився. Адже були ще й інші призи. А збентежена несподіваним успіхом вчителька, покотила санки з ящиком до виходу.
“Ой, що ж це я, касирці навіть не подякувала, – подумала вона біля виходу, – а адже якби не вона, навряд чи б я взяла участь. ”
Вчителька залишила свій виграш охоронцеві, а сама, витягнувши з ящика пляшку, поспішила до торгового залу. Помітивши знайому вже касирку і прочитавши на бейджику “Світлана”, вона урочисто вручила їй заповітну пляшку і, подякувавши від душі, пішла.
Другу пляшку вона, не менш урочисто, вручила охоронцю. Треба ж людині віддячити за послугу. Охоронець відмовлявся, не хотів брати, але вчителька наполягла.
– І мені везти не так важко буде, – сказала вона. – Та й куди мені стільки?!
– Далеко живете?, – запитав охоронець.
– Поруч, у 22-му будинку, за рогом, у 302 квартирі, – відповіла вчителька.
Охоронець допоміг їй знести санки і ящик з ґанку, привітав з прийдешнім і ще довго стояв і дивився вслід дивній бабусі.
А вчителька накрила свій цінний вантаж пуховою хусткою і поспішила додому.
Завернувши за ріг супермаркету, вона зустріла сусідку.
Вони перекинулися парою чергових привітань, оскільки недолюблювали одна одну. Але ж Новий рік. А в це чудове свято всі стають трохи добрішими. І напевно тому вчителька витягла з ящика ще одну пляшку і вручила її шкідливій сусідці. Сусідка очманіла від несподіваного подарунка.
“Ось тобі і бідна вчителька?!, – подумала вона, – а таке дороге ігристе купує! ”
Вони розпрощалися. І санки вчительки стали помітно легшими.
Завернувши у двір, вона зустріла батьків одного зі своїх учнів. Батько ніс на плечі ялинку, мама – торт, попереду біг бешкетник із санками. Вони привіталися з вчителькою, привітали її з Новим роком і раптом… отримали несподіваний подарунок – пляшку ігристого.
– Ви – люди молоді! Відкрийте та випийте в Новорічну ніч із задоволенням!
– Але ж воно таке дороге, – журилися батьки учня.
– Даром мені дісталося. Я його виграла. Тільки що. У супермаркеті, – хвилюючись розповідала вчителька.
Всі разом пораділи несподівано приємним подіям і поспішили до своїх під’їздів.
Вчителька залишила санки біля під’їзду.
“Може хтось із дітей візьме покататися, – подумала вона, – мені вони ні до чого”.
Взяла дві пляшки елітного напою, все, що залишилося від ящика, і увійшла в під’їзд, сіла в ліфт. Як раптом… світло згасло. Ліфт зупинився. Що робити? Дякуючи тій самій шкідливій сусідці, яка якраз поверталася додому. Вона викликала ліфтера, який з’явився злий від того, що його турбують за кілька годин до свята.
“Чого цим бабусям вдома не сидиться?!, – бурмотів він, – тиняються туди-сюди. Ні мороз, ні сніг їм не перешкода”.
Визволивши вчительку, він раптом несподівано отримав презент – пляшку дорогого ігристого.
“Ось тобі і баця?!”, – присвиснув він. Ігристе взяв. Воно йому було дуже до речі. Зустрічати Новий рік він запросив до себе одну особу, на чию прихильність дуже розраховував. І елітне ігристе мало йому в цьому допомогти.
Додому, де на неї чекав голодний ображений Васька, вчителька потрапила вже під вечір. Втомлена, але задоволена.
– Ось така, Васька, зі мною трапилася історія, – завершувала свою розповідь Римма Марківна, – ігристе я виграла і поділилася своїм виграшем з хорошими людьми.
– Мяу, – невдоволено відповів кіт.
– Одна пляшка залишилася… Ех, шкода, що Новий рік ми з тобою за традицією зустрінемо удвох…
Минуло дві або три години.
Вчителька почала збирати на стіл. Дістала з холодильника дбайливо приготовані салати, нарізала трохи ковбаски для Васі.
Але тут у двері несподівано подзвонили.
Вчителька відкрила двері. На порозі стояла та сама касирка з охоронцем під руку і пакетом, що смачно пахнув.
– Ось вирішили Вас привітати, – сказав охоронець. І касирка Света простягнула вчительці пакет з ароматно пахнучою куркою гриль.
– Курочка найсвіжіша, – сказала вона, – кухня її особисто для Вас приготувала на моє прохання.
– Як приємно, – сплеснула руками вчителька, – ви роздягайтеся, проходьте.
Так з’явилися в будинку перші гості.
Через кілька хвилин у двері знову подзвонили. Цього разу на порозі стояли батьки учня, яких вчителька зустріла у дворі. Вони принесли торт.
– Ми до Вас ненадовго, вирішили хоч трохи вас розвеселити, – сказали вони.
Тільки сіли за стіл, як у двері знову подзвонили.
На порозі стояла шкідлива сусідка з яскравою барвистою коробкою в руках.
– Це Вам, – сказала вона.
– Подарунок!, – сплеснула руками вчителька, – справжній! Новорічний! Мені так давно ніхто не дарував подарунків. Дякую Вам величезне! Проходьте до столу.
Почалася весела передсвяткова метушня. Урочисто проводили Старий рік. А ближче до півночі гості розійшлися по своїх домівках, до своїх рідних і близьких. Адже Новий рік – сімейне свято.
Вчителька і Васька знову залишилися самі.
– Ох, а ігристе так і не відкрили, – зітхнула вчителька.
І тут у двері знову подзвонили.
На порозі стояли дочка, онука і зять. Найбажаніші і довгоочікувані гості.
– Мамо, – кинулася обіймати молода жінка літню, – ми так раді, що змогли приїхати до тебе!
– Вибачте, снігопад, – пробурмотів зять, – тягнулися, як черепахи. Навіть ігристе забули купити.
Спеціально для сайту Stories
