Міла спала дуже міцно, коли в двері хтось подзвонив.
-Господи. Кого принесло зрання?- буркнула дівчина і перевернулася на інший бік. Але дзвінок не припинявся.
-Та що вам потрібно від мене,- вже досить роздратовано сказала Міла і встала. Накинувши халат, вона підійшла до дверей і подивилася у вічко. За дверима стояла пом’ята старенька з великим котом на руках.
-Хто там, – грізно сказала Міла, звичайно, вона й не збиралася відкривати двері, чула про всяке, але раптом старенька застогнала.
Міла подивилася в вічко ще раз і побачила, як старенька повільно сповзає по стіні. Кіт випав з її рук і неспокійно бігав навколо неї.
-Та за що ж мені все це, – подумала дівчина і відкрила двері.
-Бабусю, вам погано? Зараз я швидку викличу. Все буде добре, потерпіть.
Вона підхопила стареньку під пахви і допомогла їй зробити кілька кроків у квартиру. Посадивши літню жінку на диванчик, вона кинулася викликати швидку.
Кіт сидів поруч зі старенькою і з цікавістю стежив за дівчиною.
-Все, швидка зараз буде, як вас звати, бабусю?
-Антоніна Семенівна, – прошепотіла старенька, – документи мої тут,-продовжила вона і показала рукою за спину.
Нахилившись і подивившись старенькій за спину. Міла виявила невеликий рюкзачок. Вона допомогла бабусі його зняти і дістала документи.
-Тільки донечко, в лікарню я не поїду. Піду я вже, мене онук чекає, я йому грошей повинна принести, а то вижене нас зовсім на вулицю, та й на кого я свого котика залишу?
-Ось лікар приїде і скаже, чи можна вам кудись йти в такому стані. А за вашим котиком я догляну. Чому саме ви йдете до онука з грошима, а не він до вас.
-Ой, не питай, донечко, тобі не потрібно це знати.
У цей момент у двері подзвонили, дівчина відчинила двері і увійшли лікар і медсестра.
Швидко оцінивши стан старенької, вони повернулися до Міли.
-Бабусю вашу ми забираємо в лікарню. Поїдемо в п’яту міську. Завтра можете принести передачу і захопіть кухоль, тарілку і змінну білизну.
-Я нікуди не поїду. – вперлася старенька.
-Їдьте, бабусю. Я завтра до вас прийду в гості. А за кота не переживайте. Я обожнюю котів, нам удвох буде добре.
Наступного дня Міла встала раніше з однією думкою: «Ну чому я завжди потрапляю в якісь історії, хоча, з іншого боку, бабуся дуже мила, може, ми зможемо подружитися».
Міла виросла в неблагополучній сім’ї і ніколи не була потрібна своїм батькам, тому з дитинства обожнювала стареньких у дворі.
Хтось погладить по голівці, хтось зав’яже бантик. А хтось навіть пиріжками нагодує. Ось і зараз ця старенька нагадала Мілі про її дитинство і їй стало сумно.
Батьків вже давно не було на цьому світі, вони отруїлися вогняною водою, коли дівчинці було всього 13.
І тільки завдяки сусідській бабусі Міла не відчувала себе в дитячому будинку так самотньо, як інші дітки.
Але в її 16 років не стало і сусідки. Марії Іллівни і Міла залишилася одна на білому світі.
У свої 23 роки Міла була розумною дівчиною. А дитячий будинок навчив її захищати себе самостійно, тому, коли вона вирішила сходити подивитися, що ж там за онук такий, страху у неї не було.
Адресу вона ще вчора подивилася в паспорті старенької, коли передавала документи медикам.
Йти було недалеко, і Міла швидко опинилася біля потрібного будинку.
Біля парадного входу стояла лавка, на якій сиділи дві старенькі, і дівчина вирішила розпитати їх, раптом вони щось знають.
Розмова зав’язалася швидко і вже через десять хвилин Міла знала всі подробиці життя своєї нової знайомої.
Виявляється, бабуся жила в цьому будинку вже багато років і одна виховувала онука, так як її дочка і зять залишили цей світ, коли хлопчикові було близько п’яти років. А потім онук виріс і зв’язався з поганою компанією.
Зараз йому було 18 років, але поводився він огидно. Виганяв бабусю з дому, якщо та не приносила йому гроші, змушував жебракувати, погрожуючи викинути її кота.
Йому дісталася квартира від батьків, яку він здавав. А сам перебрався туди, де тепліше і ситніше. Скільки разів старенька викликала поліцію, та вони не приїжджали, мовляв, сімейні розбірки. Самі, мовляв, розбирайтеся.
Міла немов збожеволіла. Швидким кроком вона піднялася по сходах і подзвонила у двері. Їй відкрив сонний молодий чоловік.
-Ах ти,негідник. Як ти посмів ображати свою бабусю, як тобі не соромно.
Міла йшла танком на хлопця, не даючи йому навіть слова вставити.
– Значить так, зараз ти збереш свої речі і поїдеш до себе додому, ти мене зрозумів?
Збентежений хлопець мовчки кивнув.
– І якщо я ще раз почую, що ти бабусю образив, я тебе своїми руками …
-Так, зрозумів, я зрозумів, відвали вже, ти взагалі хто така?
-Яка тобі різниця, хто я, ось не послухаєшся по-доброму, знайдуть у тебе цікавий пакетик і поїдеш ти далеко і надовго. – цю страшилку Міла чула ще в дитбудинку, хлопці розповідали.
Хвилин через 15 хлопець з великою сумкою вийшов з під’їзду, а Міла залишилася прибирати бабусину квартиру. Потрібно було швидко закінчити, ще Антоніну Семенівну відвідати, та в зоомагазин заскочити. Не одна вже тепер живе, а з котом.
Антоніна Семенівна дуже зраділа, побачивши Мілу. Дівчина відкрила сумку і почала діставати продукти.
-Це вам поїсти. І не хвилюйтеся. Кіт ваш ситий, ось тільки онука вашого я вигнала до нього на квартиру і не сперечайтеся. Не справа це стару людину на вулицю виганяти і кота ображати.
-Дякую тобі, донько, думала на вулиці так і залишуся, кому я потрібна стара.
-Мені ви потрібні і коту вашому. Все, відпочивайте, завтра я до вас знову приїду.
Через тиждень Міла забрала бабусю з лікарні і привезла її до себе додому.
-Ой, як чисто, донечко, як же мені тобі віддячити.
-А мені нічого не потрібно від вас. Можна я буду називати вас бабусею?
-Звичайно можна, моя хороша, що я б без тебе робила.
Кіт сидів задоволений і дивився на стареньку і дівчину. Його годували. Пестили і не тягали по холодній мокрій вулиці, що ще коту потрібно для щастя. А найголовніше в будинку не було цього мерзенного типа, який так і норовив штовхнути кота.
Так минув рік.
Міла настільки звикла, що Антоніна Семенівна їй як бабуся, що майже повірила в це сама, ось тільки онук періодично затьмарював їй настрій. Тому вони з бабусею прийняли рішення, що Міла переїде до старенької в квартиру, а свою крихітну однокімнатку здасть. Все ж гроші.
Міла відразу сказала, що всі гроші з оренди квартири буде віддавати старенькій. Що й робила справно, хоча та й опиралася.
-Бабусю, я і так у шикарній квартирі зараз живу безкоштовно, мені так совість не дозволить.
Через рік не стало онука старенької,догулявся…
Минуло ще два роки, коли Міла зустріла свого майбутнього чоловіка. Це сталося абсолютно банально. На дільниці в поліклініці змінився лікар і до них став приходити молодий хлопчина, не набагато старший за Мілу.
Він був такий уважний до бабусі і так добре призначав лікування, що бабуся прямо помолодшала, а Міла закохалася вперше. У своєму житті.
-Ох, дівчинко моя, хороший він хлопець, не пропусти. Такий уважний, ввічливий і порядний.
Коли Петро зробив Мілі пропозицію, вона розквітла і аж розплакалася. Стільки щастя у неї було. А коли через рік з’явився на світ їхній первісток, Міла була найщасливішою мамою на світі. А Антоніна Семенівна – найщасливішою прабабусею на світі.
Вони прожили разом ще 12 років, коли Антоніна Семенівна вночі тихо пішла в інший світ у віці 95 років.
Незважаючи на свій солідний вік, вона до останнього зберігала світлий розум і навіть намагалася допомагати Мілі.
Міла ридала навзрид. Після похорону довго не могла прийти до тями. І тільки підтримка Петра та її дітей допомогли їй змиритися з горем.
Вже давно не було з ними того кота. На його місце прийшов інший, підібрали на вулиці.
Минув місяць, потрібно було з’їжджати з квартири. Адже вона так і залишалася власністю бабусі. Міла не хотіла, щоб старенька віддавала їй квартиру, хоча та наполягала.
Розбираючи документи старенької, Міла несподівано знайшла лист.
«Міла, моя дівчинко! Якби ти знала, скільки щастя ти мені подарувала. Ти немов повернула мені мою донечку. Віку. Якби не ти, я б не прожила стільки щасливих років.
Дякую тобі і будь ласка. Візьми подарунок, він лежить у серванті під скриньками… Ти його заслужила, моя улюблена онучко!»
Міла голосно плакала. Антоніна Семенівна і за життя називала її онукою. Але ось слова «улюблена онучко» вразили жінку.
-Що сталося?
Міла простягнула чоловікові лист.
Петро дочитав його і підійшов до серванту. Витягнувши скриньки, він виявив схованку. У ній лежав якийсь папір формату А4, товстий згорток і записка.
«Онучко. Тут дарча на квартиру. Вона зроблена вже давно, тому сперечатися і відмовлятися безглуздо. А ось гроші в пакеті – це твої гроші від здачі квартири. Візьми їх. Я знаю, ти зумієш ними розпорядитися».
Міла і Петро проживуть довге і щасливе життя, оточені дітьми, онуками, а потім і правнуками.Спеціально для сайту Stories
