Мій батько пішов із сім’ї, коли мені було два роки.
А коли мені виповнилося чотири, моя мама вийшла вдруге заміж. За рік у мене з’явилася молодша сестричка Оля.
Мій вітчим мав двокімнатну квартиру, в якій ми жили вчотирьох. Про те, що вітчим мене недолюблює, до мене почало доходити, коли я почала ходити до школи.
На початку, коли сестричка була зовсім маленькою, це не кидалося у вічі. А потім порівнюючи, як він сюсюкається з моєю сестричкою і, як зневажливо спілкується зі мною, мені довелося зробити висновок, що я для нього чужа людина.
У шкільні роки на літні канікули мене завжди відправляли до села до бабусі.
Моїй молодшій сестричці батьки купували такі іграшки, які мені в дитинстві не снилися.
Коли Олі виповнилося десять років, її батько подарував їй крутий телефон, хоча в той час, у свої п’ятнадцять років, у мене був найдешевший.
Коли я навчалася в старших класах, (а вчилася я майже з усіх предметів на відмінно), вітчим зобов’язав мене займатися з Олею, тому що її успіхи в навчанні були явно гірші за мої.
Пам’ятаю, що мої заняття з сестрою лише трохи підвищили її успішність, за що вітчим неодноразово мене вичитував.
Після школи я вступила до інституту, розташованого у тридцяти кілометрах від нашого міста ,в обласному центрі, і одразу ж переїхала до гуртожитку.
Грошима мене батьки не балували, і мені доводилося економити на всьому, а також і підробляти.
Після закінчення університету вітчим мені сказав прямо, що в його квартирі я зайва.
Майже одразу я знайшла роботу і винайняла квартиру.
Моя зарплатня спочатку була невисокою, більше половини зароблених грошей йшло за оренду квартири. І знову я була змушена заощаджувати на всьому.
Незабаром на виробництві мені став надавати знаки уваги один із начальників дільниці.
Михайлу було тридцять років, і він був на цілих сім років старший за мене. Для мене на той час ця різниця у віці здавалася величезною, і я спочатку не відповідала йому взаємністю.
Незабаром Михайло пішов на підвищення, йому запропонували посаду у головному офісі.
Перед тим, як піти, він напросився проводити мене з роботи додому.
— Наташ, я сумуватиму за тобою, — сказав він, коли ми прощалися біля під’їзду.
Щось тронуло мене в цих словах, і я сама запропонувала йому зустрітися наступного вечора. Незабаром він зробив мені пропозицію, і я відповіла згодою.
Перед весіллям мені довелося познайомити Михайла зі своєю родиною.
Вітчим відверто був здивований моїм вибором і, напевно, ще більше здивувався тим, що на мене звернула увагу людина, яка займає високу посаду.
Після весілля я переїхала до Михайла. З цього дня мені не треба було економити ні на чому.
Ми мали простору квартиру. Мій гардероб миттєво поповнився дорогим вбранням . А вже на перший мій день народження, яке ми відзначали серед друзів, мій чоловік подарував мені машину.
Я, хоч і рідко, (не хотілося ще раз зустрічатися з вітчимом) але відвідувала свою маму.
Одного разу в один із таких візитів вітчим поскаржився мені, що його скоротили на роботі.
— Знайти в такому віці іншу роботу складно, — казав він, — а нам треба вносити плату за навчання Ольги.
Моя сестра Оля закінчувала останній рік навчання в університеті. На той час я мала власні накопичення. І всі їх я передала вітчиму.
Ось тільки цю допомогу, як мені здалося, ні вітчим, ні сестра не оцінили.
І незабаром сестра попросила мене віддати їй на час навчання мій автомобіль. Вона не хотіла добиратися до місця навчання на батьківському старому автомобілі. Я, звичайно, відмовила їй. І знову образа.
У моєї мами вже давно почали боліти ноги.
Мої вмовляння звернутися до лікаря вона до певного часу ігнорувала. А коли звернулася, то обстеження показало, що потрібна операція із заміни колінного суглоба.
Вона стала на чергу на проведення безкоштовної операції за квотою, але черга могла розтягнутися на роки. І мій чоловік, дізнавшись про цю проблему, передав мені потрібну суму.
Після того,як моя бабуся пішла з життя, з’ясувалося, що свій будинок у селі вона заповідала мені.
Як же обурювався вітчим, дізнавшись про це. Моя мати залишила роботу ще до операції. А тепер після операції її чекав тривалий період реабілітації.
Як тільки я вступила в права спадщини, то одразу продала будинок і всі отримані від продажу гроші передала матері.
Незабаром моя сестра закінчила інститут і вирішила, що працювати вона повинна в офісі, де працює мій чоловік.
Але мій чоловік не виявив жодної старанності у її працевлаштуванні. Справа в тому, що з подібними питаннями до нього вже неодноразово зверталися і його найближчі родичі. І він теж відмовив.
З того часу вітчим затаїв на мене страшну образу. Він був упевнений, що це мій вплив на чоловіка, що визначило його рішення.
Одного разу, коли ми з чоловіком відвідували мою маму, вітчим заявив, що вони досі втрьох туляться у двокімнатній квартирі, а нам немає жодного діла до цього.
Мій чоловік промовчав. У відповідь на це вітчим, підвищивши голос, сказав:
— Ну й навіщо нам така рідня! Загалом так, або вирішуєте наше житлове питання, або тут більше не з’являйтеся!
Мій чоловік добре заробляв, але він не був мільйонером, і не мав нагоди робити такі щедрі подарунки у вигляді квартир.
З того часу я перестала відвідувати матір. Тепер ми з нею тільки передзвонюємося. А з вітчимом я припинила всі стосунки. Я із задоволенням забрала б маму до себе, ось тільки вона не бажає цього переїзду.
Я розумію, що за мою сестру моя мати переживає набагато більше, ніж за мене. Але я не тримаю на неї за це образи. Адже таки вона моя мати. Але й на поводу у вітчима та сестри я більше ніколи не піду.
Чомусь їхні прохання у мене почали асоціюватися зі словом нахлібники.
Можливо, це слово з’явилося у моєму лексиконі через те, що я ніколи від своєї сім’ї не отримувала підтримки.
