– Що, знову? – здивовано запитала в Сергія дружина. – Ти ж тільки минулого тижня їздив!
– Ну а що я можу? – невесело відповів Сергій. – Це ж робота, Сонечко, тут уже не доводиться вибирати. І бажання нашого ніхто не питає. Хочеш працювати й отримувати грошенята – слухай начальство і виконуй усі його вимоги беззаперечно…
– Та до чого тут твоє чи моє бажання! Є ж якісь норми, правила. Чому тебе одного раз у раз посилають у ці відрядження? А твої колеги спокійнісінько сидять собі в затишних кабінетах, а після шостої їдуть додому. Де, скажи мені, справедливість? Ти теж сімейна людина! І в тебе повно своїх проблем і турбот! – Софія розпалювалася все більше.
Сьогодні вранці чоловік її засмутив, заявивши, що знову їде на кілька днів у відрядження в сусіднє місто.
– Нічого не поробиш, Соню. Таких фахівців, як я, мало. Я унікум у своїй справі, – не без гордості видав їй чоловік. – Тому доводиться терпіти деякі незручності.
– Ти звичайний програміст, яких тисячі. Нема чого дурниці нести. Чому я одна маю займатися домом і дітьми, поки ти роз’їжджаєш туди-сюди? Мені це набридло. Шукай іншу роботу! – невдоволено пробурчала Соня.
Настрій із ранку був ніякий. Молодший Дмитрик усю ніч вередував, учора із садочка прийшов хворий. Тепер і старша Ганнуся від нього заразиться. Доведеться знову брати лікарняний. А головна на роботі вже попередила її, що незадоволена цим.
Софія занадто часто бере лікарняний, і її роботу доводиться робити іншим. І це повне неподобство.
А тут ще Сергій заявив, що знову їде, і все тепер ляже на тендітні плечі дружини.
– Ну не переживай ти так, Сонечко. Ось скоро мене підвищать, зроблять начальником відділу, і тоді вже все, ніяких відряджень! Обіцяю тобі! – бачачи, як засмутилася дружина, пообіцяв Сергій.
– Я до цієї щасливої події не доживу, – похмуро промовила Софія.
– Ну що ти таке кажеш! Усе, давай, зберися. І не розкисай. Тобі ще дітей у садок вести, – чмокнувши дружину в щічку, втік Сергій.
– У садок ми сьогодні не підемо, – сказала сама собі Софія, коли чоловік пішов. – Доведеться знову брати лікарняний. А що робити?
Вона поміряла дітям температуру, зателефонувала в поліклініку і викликала додому дільничного педіатра. Потім приступила до неприємної процедури.
Треба було додзвонитися на роботу і сповістити головну, що вона знову йде на лікарняний.
Нагодувавши дітей сніданком і давши їм ліки, жінка вирішила з користю провести вимушене сидіння вдома.
Софія давно вже збиралася розібрати іграшки в кімнаті у дітей, половину викинути, решту відмити і привести в належний вигляд. Та й у шафі з одягом теж треба б навести лад. Ніяк руки до неї не доходять.
Пролунав дзвінок на мобільний. Телефонувала свекруха.
– Соня, ти на роботі? – запитала як завжди Лідія Михайлівна. – Привіт.
– Доброго дня. Ні, ми з дітьми вдома, Дмитро вчора затемпературив, я пішла на лікарняний, – знехотя відповіла Соня.
Вона знала, що мати чоловіка любить поговорити по телефону і не дасть їй зайнятися домашніми справами, якщо її вчасно не зупинити.
– Дмитрик захворів? Та ти що! А я хотіла дітей на вихідні до себе забрати, – промовила Лідія Михайлівна.
– Нічого, наступних вихідних заберете, – відповіла Соня, мріючи скоріше відключитися.
– Та ні, на наступних вихідних не вийде. Я піду на день народження до колеги. У Віри Ігорівни ювілей – п’ятдесят п’ять виповнюється. Ну гаразд, передай моєму онукові – нехай одужує, – бадьоро видала жінка.
– Передам, – Софія вже збиралася відключитися, але тут почула, що свекруха ще щось має намір їй сказати.
– Так, і передай, будь ласка, Сергію, нехай він сьогодні після роботи завезе мою мікрохвильовку. Нехай не забуде! Я його просила в ремонт її звозити минулого тижня. Дуже незручно мені зараз без неї.
– Ні, Сергій не зможе, він знову у відрядженні, – з досадою вимовила Софія, згадавши про те, що чоловік поїхав.
– У відрядженні? – розгубилася Лідія Михайлівна. – Ні, ти щось плутаєш, Сонечко. Буквально вчора ввечері син пообіцяв, що завезе мені піч завтра. І ні про яку поїздку нічого мені не казав. Я просто хотіла, щоб ти зайвий раз йому про це нагадала. Він такий розсіяний став.
– Я не знаю, що він вам пообіцяв, а тільки мені сказав зранку, що їде на два дні. І ще про те, що він такий незамінний, що й висловити неможливо!
Соня нервувала, і свекруха це відчула, тому вважала за краще швиденько завершити розмову.
“Якась нісенітниця відбувається, – подумала Софія. – Чомусь мені здається, що Сергій мене обманює. А навіщо? Сенс який у цьому? Невже він вирішив гульнути?”
Соня займалася домашніми справами, а сама все думала про розмову зі свекрухою. І ніяк не могла позбутися думки, що чоловік із нею нечесний.
Трохи повагавшись, вона вирішила набрати номер Сергія. Поговорити і постаратися хоч щось з’ясувати.
– Алло, Сергію, а ти де?
– У сенсі – де? На роботі.
– А ти ж мені сказав, що у відрядження поїдеш, – продовжувала Соня, а сама уважно слухала, намагаючись уловити хоч якісь сторонні звуки.
– Ну, сказав… Так я вже там. Тобто, тут… Приїхав ось тільки-но й одразу почав працювати. А тобі що потрібно-то? Ти сама де? – голос чоловіка звучав невпевнено і водночас із досадою.
– Я вдома, Дмитрик же захворів, вирішила піти на лікарняний. Ось бачиш, ти з дому, а в мене проблем знову купа. Може, повернешся? Причина-то поважна, – продовжувала Софія, не бажаючи відключатися.
– Ні, ну як ти собі це уявляєш? Повернешся! Це ж не жарти, – нервово промовив Сергій.
– А мама твоя сказала, що ти до неї сьогодні обіцяв заїхати. Як це розуміти, любий?
– Я помилився. І вона мене неправильно зрозуміла. Як повернуся, так і заїду. Все, давай. Мені ніколи з тобою базікати, роботи повно.
Сергій відключився. А відчуття недомовленості й обману залишилося. І навіть посилилося.
– Ні, тут щось не так! – сказала Софія. – Я виведу тебе на чисту воду, мій дорогий чоловіче!
Вона і вивела б, що-небудь би придумала таке, що Сергій обов’язково проколовся. Але буквально через кілька годин сталася подія, яка остаточно розкрила всю правду про її чоловіка.
*****
– Ви припините біситися чи ні? І кричати досить уже! Нічого ж не чути через вас! – Софія спробувала заспокоїти дітей, які розпустувалися. – Давайте прибирайте іграшки, скоро будемо митися і спати!
День видався довгим і важким, і Софія була рада тому, що скоро ніч.
У цей вечірній час вона як завжди розмовляла телефоном зі своєю мамою. І крізь шум і вереск дітей ледь почула дзвінок у двері.
– Зараз, мамо, почекай, у двері хтось дзвонить. Це, напевно, сусідка. Вона обіцяла до мене спуститися по олію, – сказала в слухавку Софія і попрямувала в передпокій.
Не дивлячись у вічко, бо чужих у їхньому під’їзді ніколи не було, однією рукою Соня повернула замок, в іншій водночас тримала мобільний.
А коли відчинила двері, то ледь дар мови не втратила. А потім, ошелешено роздивляючись того, хто стояв за дверима, здивовано промовила:
– Ось так справи! Ну і ну! Кого я бачу!
У дверях стояв її чоловік Сергій, власною персоною. І Соні слід було б зрадіти і кинутися в обійми свого коханого і дорогого чоловіка, який кинув усі справи і примчав назад, додому – до дружини і хворих дітей.
Але вся курйозність ситуації полягала в тому, що Сергій зовсім і не збирався повертатися ні з якого “відрядження”. І зараз стояв біля дверей своєї рідної квартири помилково.
Він помилився! На автоматі прийшов туди, де жив. Ноги самі його привели сюди з двору. Чоловік навіть не з першої секунди це зрозумів. І тільки побачивши обличчя Соні, зблід, ойкнув і впустив із рук… порожнє відро для сміття.
Чоловік, який поїхав у відрядження і обіцяв повернутися тільки за два дні, стояв зараз перед нею в домашніх штанях і капцях. І нерозумно кліпав очима.
– Вітаю! – не знаючи, реготати чи плакати їй зараз, голосно сказала Софія. – А вам кого, чоловіче?
– Сонь, я це… тут…
– Повернувся? – підказала вона, уважно роздивляючись чоловіка.
– Так. Приїхав.
– А що ж додому не зайшов? А відразу туди? – продовжувала Софія, не впускаючи у квартиру Сергія.
– Сонь, дай я зайду. Я все поясню, – він м’явся біля дверей, чуже відро для сміття стояло поруч.
– Ні. Не дам. Іди туди, звідки ти в такому вигляді прийшов. Тебе там, напевно, вже чекають. Стіл накрили, постіль розібрали, так? Ти до речі до мами-то заїжджав, мікрохвильовку відвіз? А то свекруха дуже хвилювалася з цього приводу.
Так переживала, що навіть твою таємницю мені видала. Про те, що ні в яке відрядження ти сьогодні і не збирався. Я грішним ділом подумала, що вона помиляється. А тепер бачу – ні. Матуся твоя права була. На всі сто!
– Соню, прошу тебе, дай мені увійти. Я поясню все…
Сергій навіть спробував відсунути дружину, щоб протиснутися всередину. Але вона стояла як стіна – і звідки тільки сили взялися?
– Іди звідси! Я зараз ще й речі твої зберу, виставлю на майданчик. Зможеш забрати пізніше. Ти, виявляється, давно мене дуриш із цими вигаданими поїздками по роботі, так?
Дивлюся, і одягом, і домашнім взуттям уже розжився на новому місці. Ти подивися, яка турботлива попалася! А ти в якій квартирці тепер живеш, не поділишся? А то хіба мало що потрібно буде, все-таки тут у тебе діти ростуть, – продовжувала Софія в саркастичному тоні.
Насправді її трясло. І вона розуміла, що такої підлості своєму чоловікові ніколи не пробачить. І що, ймовірно, на них чекає розлучення і поділ майна. Тому за іронією і удаваним спокоєм намагалася приховати свою образу і біль.
Раптом Соня відчула, що зараз розридається. Вона різко зачинила двері й зачинила їх на внутрішній замок, щоб чоловік не зміг увійти. Та в нього, найімовірніше, і ключів-то зараз із собою не було. Адже він планував повернутися зовсім в іншу квартиру, а прийшов сюди. Ось іронія долі! По-іншому й не скажеш!
Софія зателефонувала своїй сусідці Риті й попросила її спуститися до неї.
– Рито, мені терміново потрібне заспокійливе, – сказала вона, щойно сусідка переступила поріг квартири.
– А що сталося? Господи, та на тобі обличчя немає! – здивувалася Рита.
– Проходь, зараз усе розповім, – проводжаючи подругу на кухню, промовила вона. – Діти вже сплять. Ледве вклала їх, якщо чесно. Трясе мене досі, ніколи не думала, що зі мною таке може трапитися.
Жінки випили по келиху, і Соня в подробицях розповіла про кумедну ситуацію, що сталася годину тому. Так, це було б смішно, якби не було так сумно.
– Ти розумієш, він мене обманює вже давно! Адже вся ця історія з відрядженнями вже не перший місяць триває. Який негідник! Я навіть собі уявити не могла, що можна опуститися до такого. Ну кохаєш ти іншу – йди. Живи з нею відкрито, не ховайся від дружини і дітей! – обурювалася Соня, яка нарешті змогла дати волю почуттям.
– Слухай, а я, здається, здогадуюся, з ким зустрічается твій Сергій. Я їх якось бачила удвох. Це Даринка з першого під’їзду. Ну пам’ятаєш, така світленька, худенька? У неї ще донька років п’яти.
Вони вдвох із нею після розлучення живуть. Твій-то Сергій якось їх із дівчиськом підвозив і пакети допоміг у під’їзд занести. Я ще тоді подумала – який турботливий! І підвіз, і сумки у квартиру заніс. А воно ось що, виявляється! Оце так справи…
– Рито, як жити після зради, га? – витираючи сльози, запитала Соня.
– Ох, якби я тільки знала! Нічого, не ти перша. Навчишся, ми, жінки, – сильний народ.
Софія і Сергій розлучилися. Він не став ділити квартиру, яку вони купили в шлюбі. Сказав, що свою частку подарує дітям. Дарина, з якою Сергій у таємниці від дружини крутив кохання кілька місяців, його чомусь не прийняла після розлучення.
Сказала, що мріє про іншого чоловіка, що такий – із боргами й аліментами, їй не потрібен. У неї самої боргів і проблем вище даху.
Після розлучення Сергію довелося оселитися в матері. Він знову в пошуку, відвідує сайти знайомств, але поки один. Охочих на розлученого чоловіка з аліментами і без квартири чомусь майже немає.
А який був час золотий зовсім недавно! Стільки любові й уваги було йому від жінок, які живуть в одній звичайній п’ятиповерхівці, в одному звичайному місті.
За двома зайцями поженешся, жодного не зловиш. І в результаті ні з чим залишишся. Як Сергій.Спеціально для сайту Stories
