Ольга Олексіївна вийшла на пенсію. Дивилася в дзеркало і не бачила там пенсіонерку. Нічого, що волосся стало рідким і сивим, мішки під очима, навислі повіки…
У душі вона залишалася молодою і красивою. А дзеркало бреше…
Роздуми були перервані телефонним дзвінком. Подруга Ліда.
— Олю, привіт! Ну як тобі нова роль пенсіонерки?
— Лідо, та яка я пенсіонерка, в душі я залишилася молодою і красивою! А якщо серйозно, ніколи замислюватися про пенсію.
Дочка з чоловіком дачу купили, просять привести її до ладу, городом зайнятися…
— Та я навіщо дзвоню-то. У нас на районі відкривають групу для плавання. Безкоштовно, з інструктором, підемо? Дуже корисно в нашому віці.
— Ні, Лідо, не можу. Зараз на дачу поїду, потім онуку треба буде на гуртки водити. На роботу тепер ходити не треба, буду дітям допомагати.
— Ну, дивись сама, надумаєш — дзвони.
Наступний місяць Ольга Олексіївна провела на дачі у дочки з зятем. Прибирала територію, доглядала за городом, збирала врожай і закривала на зиму банки.
— Мамо, а чому помідорів так мало? Павло їх дуже любить, побільше давай на зиму закрий. І варення б накрутити, пироги потім пектимеш.
І ще, мамо, ти не могла б допомогти нам з грошима, а то на цю дачу все пішло, ти ж знаєш…
Ольга Олексіївна ніколи не відмовляла дочці ні в чому. Все-таки єдина, хто, якщо не вона, допоможе. Чоловіка не було вже кілька років, не дожив до пенсії. Після нього залишився вклад у банку, відсотки знімала регулярно.
Настала осінь. Онучка Варечка пішла в 1-й клас. Школа, гуртки, обіди, вечері…
Ольга Олексіївна вже не пам’ятала, коли повноцінно відпочивала, весь час потрібно було кудись бігти і щось робити.
— Олю, привіт! Куди зникла? Ти там що — в рабстві у дочки?
— Лідо, ну що ти таке говориш… Хто, як не я, допоможе. Оленка працює з зятем, онучка на мені. У мене ж тепер повно часу.
— Ох, подруго, щось сумно все це звучить. Треба і про себе подумати. Пенсія — це не тільки діти і онуки.
*****
— У нас новина, я чекаю на дитину Ти станеш двічі бабусею!
— Вітаю, донечко, діти — це така радість!
— Так, мамо… Ми тут подумали з Павлом, треба б нам машину оновити, а то ця старенька вже, і тісна буде. Ти не могла б нам позичити? У тебе ж лежать в банку… Ми потім віддамо, як зможемо.
— Донечко, я не можу зняти ці гроші, та й не хочу. Це мені надбавка до пенсії, я і так майже все на вас витрачаю.
— Ой, та що ти там витрачаєш, копійки… Ну добре. Попросимо тоді у батьків Павла, сподіваюся, вони зрадіють і не відмовлять.
Весь вечір у Ольги Олексіївни боліло серце. Вона засмутилася після розмови з дочкою. Завжди допомагала їм, відмовляючи собі в багато чому, а тепер ось її дорікають.
До ночі стало зовсім погано, викликала швидку допомогу. Передінфарктний стан. Поклали в лікарню.
— Мамо, ну ти чого там захворіти надумала? Надовго тебе засунули? Нам же з Варею комусь треба займатися, гуртки, школа і все таке…
— Як випишуть, так відразу прийду до вас.
При виписці лікар сказав більше відпочивати, не нервувати, і бажано з’їздити в санаторій. Ольга Олексіївна пообіцяла, що все виконає.
— Який ще санаторій? Ти що, справді думаєш, що тобі там допоможуть? Та це ж викачування грошей, нікого там не лікують! Нам, значить, на машину не захотіла дати, а на санаторій не шкода?
— Ну не порівнюй машину і моє здоров’я! Я і так забула, коли востаннє їздила кудись або відпочивала!
— Можна подумати, ми кудись їздимо, а ми ж ще молоді, і нічого, не скаржимося!
Ользі Олексіївні було прикро слухати такі слова від дочки. Плювати їй, значить, на матір, головне машину купити…
Знявши потрібну суму грошей, Ольга Олексіївна купила путівку в санаторій. Це були найкращі три тижні її життя. Відчувала себе чудово, познайомилася з цікавими людьми.
Дочка жодного разу не подзвонила… Вирішила сама дізнатися, як у них справи.
— Олено, привіт. Як ви там?
— Привіт, мамо. Як ми? Просто чудово! Мама Павла займається Варечкою, все на ній. Я працюю, незважаючи на те,що погано себе почуваю. Я ж не можу собі дозволити санаторій, щоб відпочити…
І ще. Ми купили нову машину. Простору, як і хотіли. Дякуючи батькам Павла. Вони ще обіцяли допомогти з ремонтом у квартирі, щоб до появи дитини все було готово. А ти як там відпочила, вилікували тебе?
— Я рада за вас. Тільки не зрозуміло, чого ви самі досягли в цьому житті… Весь час вам хтось повинен допомагати.
Олена пирхнула в трубку і пролунали гудки…
— Алло, Лідо, я приїхала. Ну, я готова до походу в басейн, розповідай, що там, та як.
— Олю, привіт, ну нарешті! Давно вже треба було!
Після розмови з подругою, у Ольги Олексіївни піднявся настрій. Життя триває. І прожити його треба не на догоду комусь, адже воно таке коротке, і треба насолоджуватися всіма його можливостями.
А діти вже дорослі, нехай вчаться самі вирішувати свої проблеми.
Згодом, Олена заспокоїлася і перестала пред’являти мамі претензії.
Ольга Олексіївна проводила час з онукою, допомагала з новонародженим онуком, але навчилася виставляти особисті межі. І дочка з зятем прийняли це. І нічого страшного не сталося.
Головне, прислухатися один до одного і зважати на іншу думку.
Спеціально для сайту Stories
