У багатьох дітей у житті є тато, якого вони ніколи не бачили, космонавт, льотчик, капітан далекого плавання.
А в Каті та Іри цим персонажем була мама, вона розлучилася з їхнім батьком, коли дівчаткам виповнилося три і чотири роки. Пристрасно закохалася і поїхала у велике місто, де жила до шлюбу.
Про дітей і чоловіка не згадувала, давно оформила розлучення і вступила в нові стосунки.
Батько на недбайливу матусю на аліменти не подавав, він дуже сильно її кохав і жалів, незважаючи на всі закиди оточуючих.
– Ну що ти в мене за тютя, Миколо! – журилася його мати Дарина Єгорівна. – Адже один тягнеш дівчат з останніх сил. І за маму їм, і за тата. Давно б цю вертихвостку прав позбавив!
– Оля одного разу схаменеться і захоче спілкуватися з дівчатками, – упевнено відповідав їй Микола.
– Та й які аліменти з неї будуть, сміх один. Вона ж працювати не любить. І потім, у квартирі батьків Ольги у дівчаток після приватизації частки у власності. Чим не аліменти від матері?
– Добрий ти в мене занадто, – зітхала Дарина Єгорівна. – Ну одружився б повторно, чого собі серце рвати?
– Не хочу я мачуху дівчатам, – зітхнув Микола. – Самі впораємося. У них мати є.
І його тактика дала плоди. Коли молодшій доньці Каті виповнилося вісімнадцять, у їхньому будинку несподівано задзвонив телефон.
Владний і примхливий голос у слухавці належав матері дівчаток Ользі. Та поцікавилася, чи отримали доньки вже атестати, і покликала дівчаток до себе в місто вступати до інституту.
Батько, який завжди хотів для доньок кращого життя, зрадів, але старша Іра несподівано вперлася…
– Нічого мені там робити, он у райцентрі в коледжі чудово вчуся на перукаря, – заявила вона. – Та й тебе, тату, одного кидати не хочеться.
– Ех, ну силоміць я примушувати не стану, – посміхнувся їй батько. – Мені ж краще, але право вибору у вас усе одно має бути.
– А я поїду! – з палаючими очима сказала Катерина. – Хочу в театральне училище вступити. Та й із мамою поспілкуватися теж мрію. Все-таки я її взагалі не пам’ятаю. В Іри хоч якісь спогади є. А в мене взагалі нічого, порожньо.
– Ну що ж, я не тримаю, – усміхнувся батько. – За гроші не переживай, допомагатиму. Ставай артисткою, виконуй мрію.
– Татку, ти найкращий! – повисла в нього на шиї Катя. – Обіцяю, стану най-най відомою.
Батько і старша сестра мовчки переглянулися, вони обидва тривожилися за Катю і сподівалися, що вона зможе порозумітися з матір’ю.
А дівчина, сповнена райдужних надій, збирала валізу.
Ольга зустріла її на вокзалі, сердита, вродлива і поки що незнайома жінка виглядала молодшою за свої роки. Вона привезла доньку на красивій іномарці на подвір’я великого будинку, привела її до квартири і вказала на темну комору з розкладачкою всередині.
– Спати будеш там, вибач, але кімнати у мене всі зайняті, в одній вітальня, в іншій моя спальня, а тут ти нікому не завадиш, особливо якщо будуть гості.
– Ну добре, – кивнула Катя. – А в театральний інститут ще є набір?
– Ти в артистки, чи що, зібралася? – розреготалася її мати. – Ну насмішила! З такими даними тільки світ і підкорювати. Поживи рік, походи на курси підготовчі при інституті. Лоск міський знайди, а потім уже вступай. До того ж прийом документів начебто закінчено, але можеш сходити й уточнити.
– Гаразд, – засмутилася Катя. – А можна поїсти щось? Просто дуже зголодніла.
– Батько тобі грошей із собою дав? – хитро примруживши очі, поцікавилася Ольга. – Та напевно не відправив кровиночку просто так. Давай сюди гроші на господарство.
– Тримайте, – простягнула Катя купюри.
– Не розщедрився татусь ваш, так, – усміхнулася Ольга. – Завжди жмотом був. Що він вам там про мене наспівав, цікаво? І не клич на ви, якщо мамою складно, можна просто Ольгою.
– Тато ніколи про вас… Про тебе нічого поганого не говорив, – поспішно відповіла Катерина.
– Шляхетний, значить, Микола виявився, – розсміялася Ольга. – Ну просто лицар сумного образу і його прекрасна дама. Загалом, слухай мене, донечко. У мене бувають гості, чоловіки. У той час, поки вони тут, сидиш у коморі й носа не висовуєш. За проживання тут візьмеш на себе прання, прибирання і готування.
Катерина погодилася, запідозривши, що укладає якусь дуже невигідну для себе угоду, але відступати було пізно. На щастя, у театральному в той рік стався додатковий набір.
Щоправда, не на артистичне відділення, а на костюмерів, але дівчина була рада потрапити у світ мистецтва і не сперечалася. Вона вірила в те, що коли-небудь прокинеться знаменитою.
Ну а поки що у великому місті Катя була Попелюшкою. Вдома вона прибирала, прала, готувала, робила матері педикюр і слухала її розповіді про віроломних чоловіків, а решту часу бігала на лекції.
Через рік такого життя Катерина зрозуміла, що неймовірно втомилася. Вона звалилася з температурою, насилу викликала лікаря. Сердита жінка в білому халаті жахнулася:
– Вона у вас що, у цій кімнаті лежить навіть без світла і повітря?
– Ой, та годі вам, нормальні умови! – відмахнулася Ольга. – Ну що, заберете її в лікарню?
– Ні, нехай лікується вдома, призначення я вам напишу, – відповіла лікарка.
– І щоб ніяких дорогих ліків, – попередила її Ольга.
Лікарка окинула її багато обставлену квартиру поглядом і виразно хмикнула. А коли вона пішла, мати тут же увірвалася в комору до Каті і зажадала:
– Ну все, симулянтка, отримала свій лікарняний для інституту. Давай вставай. У мене ввечері гість буде. Потрібно прибрати, вимити підлогу.
– Мамо, у мене температура тридцять дев’ять, – прошепотіла Катя. – Про яке прибирання взагалі можна говорити. Дай мені хоча б жарознижувальне!
– Ти псуєш усі мої плани! – обурилася Ольга. – Ще й кашляєш. Напевно, краще перенесу побачення в ресторан, заразом й поїм. А ти все одно зроби прибирання.
– Я не служниця, а твоя донька, – прошепотіла Катя. – Ось тато завжди з нами возився, коли хворіли.
– Як і властиво всім батькам, а я – жінка-свято. І взагалі, ти не служниця, а утриманка, зобов’язана мені всім, – голос матері з кімнати гримів по всій квартирі.
– Давай мий підлогу і приготуй щось легке, салат, гаряче. Я напевно вночі повернуся, захочу їсти.
– Тут немає прислуги, мамо, – відгукнулася її донька. – Мені зараз потрібно просто побути в тиші й поспати.
– Невдячна нахлібниця й утриманка! Якщо щось не подобається – можеш їхати назад до батька в селище, – усміхнулася Ольга. – У цьому будинку я господиня.
Вона грюкнула дверима і пішла збиратися на своє побачення, а Катя залишилася в темній коморі.
Ліків їй так ніхто й не приніс, лише пізніше ввечері однокурсниці прибігли і принесли все необхідне. Катерина була їм дуже вдячна, а мати з’явилася додому вночі і все бурчала, що ніхто не приготував їй салат.
Катя не скаржилася батькові й сестрі на поведінку матері, вона щосили намагалася виправдати їхню довіру.
Але Іра одного разу вирішила відвідати молодшу сестричку, на канікулах вона приїхала до Каті з Ольгою додому. Мати, побачивши красуню-дочку, свою точну копію, розплилася в усмішці.
– Яка ти стала королева, відразу видно, моя порода! А Катька так, народжена служницею. До речі, прибирає будинок вона з рук геть погано. Розпестили ви її з батьком!
– Вона не прислуга, – заперечила Іра. – Катю, де твоя кімната? Тато сказав, телевізор тобі купити або ноутбук для навчання. Показуй хороми.
– Ось, – відчинила двері комори Катерина. – Тут я і живу.
– Де? У комірчині без вікон, де й одноногому буде не повернутися? – витріщила очі Іра. – А речі куди складаєш?
– Так у мене небагато, – зітхнула Катя, – грошей на нас двох ледь вистачає.
– Тобто, ти за неї прибираєш, готуєш, ще й годуєш на свої?! – обурилася Іра. – Відмінно наша матуся влаштувалася!
– Кому не подобається, може до батька в селище першим же автобусом їхати, – проспівала Ольга.
– Чудово, Катю, збирай валізу, поїдемо до тата! – скомандувала Іра. – Надивилася на життя у великому місті. Побачишся хоч із батьком, він зовсім збожеволів.
Катерина безпорадно дивилася на матір і сестру, болісно обираючи, а потім усе ж таки вирушила пакувати валізу.
Сестер зустрічав не тільки батько, а й їхня бабуся Дарина Єгорівна. Вона вислухала розповідь дівчат і посміхнулася:
– Але ж квартира не тільки її, а й ваша, дівчатка. Ось яка Ольга хитра, добре влаштувалася. Одна у двох кімнатах, та ще й прислугу собі безкоштовну роздобула. Я б на вашому місці її провчила.
– Як, бабусю? – зітхнула Катя. – Мені ще й із навчанням треба вирішувати. Жити-то тепер ніде.
– А тут є два шляхи, – посміхнулася Дарина Єгорівна. – Один – вселитися на правах власниць і матусю потіснити. Інший – попередити її про продаж. Не захоче ваші частки викуповувати, їй же гірше. Я в юриста консультувалася, сина сусідки моєї. Він усе розтлумачив докладно.
– Ну ти, бабусю, даєш! – захопилася Іра. – Чисто змовник, але мені подобається ця ідея. Усе краще, ніж у комірчині тулитися. Виставимо наші частки на продаж, а натомість купимо тобі, Катю, житло в місті. І вчися на здоров’я.
– Згодна, жити з матір’ю я точно більше не стану, – Катерина підійшла і міцно обійняла Іру. – Мій дім тут, із вами.
Сестри, заручившись підтримкою юриста, якого їм оплатила бабуся, почали процес оформлення часток, а потім відправили матері повідомлення про їхній продаж.
Ольга одразу ж кинулася дзвонити невдячній доньці, але ту було вже не налякати. Підтримка батька і сестри додавала Каті сміливості.
– Ти просто мені мстиш! – волала Ольга. – Напевно це ідея вашого недоумкуватого татуся!
– Батько тут ні до чого, – зітхнула Катя. – Просто ми теж маємо права на цю квартиру, у тебе там тільки третина, а займаєш усе приміщення. Це несправедливо.
– Це моя квартира! – верещала Ольга. – Явилася, нахлібниця, втерлася в довіру! А тепер ти плюнула мені в душу. Так і знай, ні краплі не шкодую, що вас обох кинула!
– Та ми й не сумніваємося, – забрала слухавку в сестри Іра. – Загалом, тебе сповіщено. Якщо не згодна продавати всю квартиру, чекай на підселення. На перегляди прийдемо з рієлтором і поліцією. Якщо вже нам це житло такою ціною дістається, то й ти пощади не чекай.
Незабаром у них з’явився покупець, глава сім’ї дуже засмучувався, що не можна купити всю квартиру відразу. Але варто було йому прийти на перегляд, як Ольга стала поступливою.
Оцінивши перспективи такого сусідства, вона тут же запропонувала додати і її частку до загальної суми. Покупець просяяв, призначили дату угоди.
Дочкам після перегляду Ольга заявила:
– Бачите, йду на поступки, але мені потрібна не третина грошей, на неї навіть кімнату не купиш! Як мінімум половина, інакше угода не відбудеться.
– Ти знову хочеш, щоб усі танцювали під твою дудку? – поцікавилася Іра. – Так точно не буде більше. Отримаєш рівно ту частку, якою володієш.
– Але це моя квартира, ви тут узагалі просто були прописані на момент приватизації! – обурилася Ольга. – Ні копійки не вклали в неї, але хочете отримати великий куш.
– А материнство – це взагалі завжди дорого, звикай, – байдуже відповіла Іра. – Час би уже пригадати, що за все треба платити, люба наша мамусю.
Ольга у відповідь лише пирхнула, вона була впевнена, що зможе схилити м’якшу Катерину на свій бік, але та виявила несподівану твердість. І навіть під час підписання договору в нотаріуса, коли їхня мати раптово вдала непритомність, а потім вибухнула риданнями, на обличчі дівчини не здригнувся жоден мускул.
Гроші сестри одразу ж вклали в купівлю студії неподалік від інституту Каті. Вони вже відзначали новосілля, коли на телефон молодшої доньки надійшов дзвінок. Ольга весело проспівала в слухавку:
– Ну що, ти вже купила квартиру? Давай клич на новосілля, а то мені поки що ніде жити. А по готелях стає дорого.
– Вибач, але в мене навіть комори немає, щоб тебе покласти, – відповіла їй Катя.
– Але я ж простягаю тобі руку дружби! – обурилася Ольга. – Перша йду на примирення після вашого некрасивого вчинку!
– Мені не потрібні такі жертви, мамо, – усміхнулася Катя і поклала слухавку.
