– Мамо, я все вирішила, збирай валізу. Для себе і бабусі. – Заявила Дарина, тільки-но увійшовши до квартири. Її мати, Ліда, у цей момент протирала пил і від здивування навіть не помітила, як знову стала водити ганчіркою там, де вже протерла.
– Що завмерла? Досить тут пил ганяти. Іди. Часу мало, завтра треба квартиру звільнити.
– Для початку привіт. – Сухо сказала Ліда. Квартира, в якій вони з донькою мешкали, належала саме Ліді, і на якій підставі донька вирішила виселити власну матір – було загадкою…
– Ой, мамо, ми вже віталися зранку!
– І що ж змінилося зранку? Що за нові думки у твоїй юній, але не завжди світлій голові?
– Я зустрілася з Тимою. Ми все обговорили, і він готовий одружитися зі мною.
– Так? У такому разі, де обручка? Хто оплатить весілля? Коли дата торжества?
– У цьому-то й річ. Тима зі мною одружиться, тільки якщо буде впевнений, що “гроші до грошей”. Іншими словами, йому не потрібна безприданниця. Він хоче бути впевненим, що я зможу робити внесок у сімейний бюджет. Так сказали його батьки.
– Отже, до його батьків ти вирішила прислухатися?- Ну так…
– А те, що скажу я тобі все одно?
– А що ти можеш сказати? Я – спадкоємиця, у квартирі мої частки є. Тобі невигідно зі мною стосунки псувати, я ж твоя єдина донька. Старість не за горами.
– Ось воно що? – Ліда дивилася на Дарину й не впізнавала в ній свою маленьку усміхнену й добру дівчинку. Звідки в ній усе це взялося? Ще рік тому, до зустрічі з Тимою вона була зовсім інша…
Тимофій був старший за Дарину на 5 років. Він був із забезпеченої сім’ї, той випадок, коли хлопець народився із золотою ложкою в роті.
Батьки Тими ні в чому не відмовляли синові: у свої 25 років він мав машину, квартиру, бізнес (який, щоправда, утримував його батько) і купу прихильниць. Чому мажор обрав відносно просту Даринк, ніхто з її подруг не розумів. Можливо, справа була в її великих очах і вмінню радіти подарункам, якими він перший час і задаровував дівчину.
– Сьогодні ми їдемо в найкращий ресторан! – говорив він, даруючи Дарині букет, який не влазив у машину. – А на вихідні в мене для тебе сюрприз!
– Який? – Дарина боялася моргнути – раптом її ідеальний наречений розчиниться як сон…
– Поїдемо на вихідні в Карпати! Будемо кататися на гірських лижах!
– Але я не вмію…
– Навчу!
Дівчина зовсім втратила голову. Майже перестала вчитися, весь час проводила за уроками макіяжу і стилю, щоб виглядати ідеально в очах коханого. За рік стосунків із тихого, скромного дівчиська Дарина стала справжньою стервою. Вона знала меню найкращих ресторанів міста напам’ять, розгубила всіх подруг і носила тільки брендові речі, які Тима купував їй на гроші свого батька.
Єдине, чого ніяк не могла домогтися Дарина – пропозиції. Вона буквально вбила собі в голову, що повинна стати дружиною Тими. А для цього вона була готова піти на все.
– Знаєш, Дарино, мій батько не дуже радий, що ми з тобою зустрічаємося, – раптово заявив хлопець, коли Дарина вкотре натякнула на те, що хоче каблучку.
– Тато? – повторила вона. – Але ж я з ним знайома, він мені посміхався…
– Мій батько багатьом посміхається. Але не всіх готовий прийняти в сім’ю.
– Але чому?! – на очах у дівчини промайнули сльози.
– Тільки не треба плакати! – Тима замахав руками. – Туш розмажеш!
– Скажи мені, чому?! – Дарина не слухала його, закривши обличчя руками.
– Він вважає, що потрібно примножувати капітал, а ти… Ти не з того соціального прошарку.
– Якого “не того?!” На що ти натякаєш?!
– Батько сказав, що дозволить одружитися, якщо зрозуміє, що ти не безприданниця. У нього скрізь є бізнес-план. Вкладення у весілля мають окупитися, так само як і шлюб.
– Але життя – це не бізнес-план! Це твоя доля! – спробувала заперечити Дарина, але Тима повністю поділяв точку зору батька.
– Я тебе, звісно, кохаю, але якщо хочеш, щоб мої батьки дали добро на весілля, треба їм довести, що ти маєш цінність. У тебе є тиждень, поки батько не почав підбирати мені вигідну партію. Він уже натякав…
– Але як?! Що мені робити?
– Батько сказав, що весілля оплачувати не буде. Та й грошей давати більше не стане. Ми маємо перейти на самозабезпечення. Ти казала, що в тебе дві квартири? Одну можна здавати, в іншій жити.
– А твоя квартира?
– У моїй квартирі тимчасово жити не можна.
– Чому?
– Там знайшли якийсь косяк в оздоблювальних матеріалах. Бачила у ванній цвіль?
– Так…
– Ось. А жити з цвіллю не можна. Треба ремонт, а на нього теж потрібні гроші.
Дарина нічого не розуміла ні в цвілі, ні в оздобленні приміщень, тому погодилася з Тимою і прийняла всі його умови.
– Я поговорю з мамою. Вона мене любить, тому зробить усе, що я скажу, – запевнила Дарина. – Ми зможемо накопичити на весілля. Не надто багате, але все ж… Головне, не кидай мене!
Тима поблажливо подивився на бліду Дарину: – Подзвониш. Скажеш, що вирішила.
Того ж дня Дарина приголомшила матір новинами.
– З’їжджай звідси. І бабусину квартиру звільняй. Я не можу втратити Тимофія! Це мій щасливий квиток! Зараз я покажу йому, що гідна, а далі дитина, і його сім’я не зможе від мене звільнитися! Їм доведеться рахуватися зі мною! – упевнено говорила Дарина, а Ліда лише зітхала.
– І де ж нам із бабусею жити?
– На дачі живіть.
– Але там навіть опалення немає.
– Поки літо, нормально. До зими придумаєте що-небудь, у бабусі пенсія, у тебе зарплата…
– Що ж… – мати Дарини відклала ганчірку і зняла фартух. Якщо ти все вирішила і твердо впевнена в собі, то будь по-твоєму.
– Правда? – чесно кажучи, Дарина не могла уявити, що вмовити матір буде так легко. Вона думала, що мама почне сварити, істерити і доведеться діяти якось по-іншому, можливо, через бабусю або піти на хитрість.
Дарині цього не хотілося, але заради Тими і весілля вона була готова на що завгодно. На щастя, мати піддалася легко. Вона швидко зібрала валізу, взявши найнеобхідніше і переодягнувшись, подивилася на доньку.
– Я залишу деякі речі в кімнаті. Вони вам не завадять.
– Звичайно. Ви навіть можете приходити в гості! – “великодушно” дозволила щаслива Дарина. Заради квартир вона була готова закрити очі на те, що мамині речі залишилися в шафі. Потім це питання якось само вирішиться.
– Бабусині ключі ти як передаси?
– А ось, бери. – Мати здивувала тим, що навіть не стала радитися з бабусею. Просто простягнула один ключ зі зв’язки.
– Ну спасибі. Ти там це… із бабусею сама поговори. Поясни їй, що за ситуація…
– Ага.
Мати накинула куртку і пішла, не обернувшись на доньку. У Дарини було дивне відчуття всередині. З одного боку, хотілося танцювати від радості, з іншого – щось обірвалося.
Фактично обидві квартири належали не їй, але це її мало хвилювало. Головне, що квадратні метри в їхньому з Тимою повному розпорядженні. А що буде далі – неважливо.
– Любий! Я вирішила питання… – Дарина не відкладаючи ,зателефонувала коханому.
– Та годі? Матуся з’їхала?! – Тима, здавалося, не повірив.
– Так! І ключ від бабусиної квартири дала! Але тільки їй треба зібратися…
– Ну що ж… Приїду, перевірю… Якщо обдурила, дивись у мене!
– Приїжджай! Замовимо в ресторані їжі, будемо святкувати.
– Ні, сьогодні не вийде. Коли бабця квартиру звільнить, тоді й подзвони. І це… Адресу скинь, я ріелтора напружу, нехай квартирантів шукає.
Дарина, звісно, засмутилася. Вона думала, що Тимофій примчиться з каблучкою тієї ж миті. Але цього не сталося. Тому Дарина стала надзвонювати мамі.
– Ну що? Ви поїхали?
– Збираємося, – відповіла мати наступного ранку.
– Давайте швидше. Там ріелтори…
– Ось що, Дарино… Бабуся готова з’їхати, але за умови, що квартирантів вона сама знайде.
– Вона буде вічно шукати! І взагалі, яке їй діло…
– Ця квартира її! І гроші ділитимемо навпіл. Частину вам із Тимою, частину нам. Інакше це виходить несправедливо, – мати говорила спокійно, тільки їй було відомо, що було в той момент усередині.
– Гаразд. Я запитаю, – Дарина відключила виклик.
Тима не став сперечатися. Йому було байдуже, хто заїде у квартиру, аби гроші платили. У підсумку бабуся з мамою і справді з’їхали, а через тиждень у квартирі бабусі вже жила далека родичка.
– Гроші переказуватимуть власнику, тобто бабусі, а вона вже ділитиме, – сказала мати. – І ще: крім фінансових питань ми ні в що не влазимо. Усе інше – на ваших із Тимою плечах. Ви вже дорослі, от і займайтеся.
– Та що там може трапитися? – хмикнула Дарина.
– Що б не сталося – усе ваша зона відповідальності. Ми живемо тепер далеко, щоразу в місто не наїздишся.
– Гаразд. Розберемося.
Перші два тижні Дарина жила як у раю. Тима знову став із нею колишнім, тільки подарунки перестав дарувати:
– Тепер мені грошей не дають, тож будемо жити скромніше. Хочеш нову сумочку – зароби, – сказав він.
– Нам, головне, на весілля накопичити, – погоджувалася Дарина.
Грошей у неї зовсім не було. Та й Тима був не надто щедрим після переїзду до неї. Спочатку урізали походи по ресторанах:
– Хочеш накопичити на весілля – готуй сама. Вдома.
– Добре… – Дарина зовсім не вміла готувати. Усі справи по дому зазвичай робила мама. У підсумку закохані харчувалися напівфабрикатами, що швидко набридло Тимофію. Він став їсти окремо, потайки від Дарини.
– Щось удома брудно, може, клінінг замовимо? – заїкнулася Дарина, помітивши, що пил не зникає з полиць. Мама ніколи не змушувала її прибирати. Усе робила сама.
– Клінінг? Добре, але тоді з весіллям доведеться почекати. Ось, порахуй… – хлопець написав на папірці таблицю з витратами і доходами. І Дарина взяла ганчірку в руки.
– На завтра мені сорочку потрібно. Приїде якийсь важливий інвестор, по бізнесу, – сказав Тима.
– У хімчистку… – тихо почала Дарина ,але тут же схаменулася і пішла по праску.
– Та що ти за безрука така?! – рявкнув Тима, побачивши на брендовій, дорогій сорочці слід від праски. Дарина неправильно вибрала режим і пропалила ніжну тканину…
– Вибач…
– Та ти навіть уявити собі не можеш, скільки вона коштує! – кричав Тима. Дарина вперше бачила його таким злим.
– У тебе є ще сорочки.
– Цю я з Мілану привіз! Тепер таких уже немає! Дурна баба!
– Тим… – Дарина розплакалася і втекла в кімнату.
Тима прийшов миритися тільки ближче до ночі.
Утім, Дарина його одразу ж пробачила.
– Я подумав, нехай твоя мати приходить прибирати. – Заявив він. – Раз у тебе не виходить господарство вести.
Дарина здивовано подивилася на хлопця, але нічого не відповіла.
– Подзвони їй завтра. Нехай приїжджає хоча б раз на тиждень. Інакше ми тут у багнюці заростемо.
Зателефонувати матері Дарина не встигла. Її телефон завібрував вхідним.
Телефонувала “Тітка Марія”, жінка, яка знімає квартиру бабусі.
– Дарино, вітаю. Тут у мене проблема, зливний бак потік.
– І що? – Дарина щиро не розуміла, який від неї толк. – Викликайте майстра.
– Бабуся сказала, що все з тобою вирішувати. В орендну плату входить обслуговування поломок, я майстра викличу, тобі доведеться заплатити. Тому й дзвоню, попереджаю. Може, твій наречений і сам зможе підтягнути? Там справ-то для рукатого чоловіка на п’ять хвилин…
– Тимофій?..
– Ну так.
– Не знаю, тітонько Марійко… – Дарина зітхнула.
Запитавши в Тима про бачок, вона отримала жорстку відповідь:
– Ти що? З дуба впала? Я в якому місці схожий на сантехніка? Ще я смердючі унітази не чіпав своїми руками.
– Що ж робити?
– Майстра кликати.
– А гроші?
– У рахунок орендної плати нехай мінусує.
Дарина знизала плечима і передала це тітці Марії.
– Добре. Із бачком зрозуміла. Це ще не все.
Як виявилося, у будинку не горить кілька лампочок, заїдає замок на дверях, не працює електрочайник…
– Тітонько Марійко, але я-то тут до чого?
– Як до чого? Ти майбутня господиня, вирішуй питання. І ще, вчора приходили з газової служби, сказали, що треба новий лічильник.
– О… Ні… Це не до мене.
– До тебе, люба. Бабуся твоя захворіла. Написала на тебе довіреність із побутових питань (Дарина була не сильна в юридичних тонкощах і не розуміла, що її водять за ніс). Тож тільки ти можеш мені допомогти. Якщо лічильник не встановити, то прийде штраф. А оскільки ти зараз відповідальна, то тебе й оштрафують. Але це не найстрашніше, через старе обладнання може бути вибух газу… І тоді може статися жахливе: постраждають люди, майно. Я чула, як одну жінку посадили за таке!
Дарина закрила обличчя руками. Тітка Марія говорила переконливо. Вона наговорила ще багато чого.
– Гаразд, ви все порахуйте, там якраз у вартість оренди можна вкластися, навіть ще залишиться.
– Добре. Бувай, Дарино. Тимі привіт.
З того дня телефон дівчини не замовкав. Дарина постійно вислуховувала про нові проблеми чи старі рішення. Їй було незвично щось вирішувати, але найбільше його здивувало те, що від суми оренди залишилося лише 3000.
– Це що? – ахнув Тима, побачивши поповнення.
– Наша частка з оренди.
– Це смішно!
– Там багато косяків… до речі, ти теж міг би взяти участь! Замінити кран і підтягнути зливний бачок навіть школяр може! Я читала!
– Так? От і їхала б сама! Розумна знайшлася! – крикнув Тима і, схопивши куртку, пішов.
Даша залишилася одна. Із 3000 і сльозами на очах.
Незабаром прийшли квитанції на оплату.
– Мамо, скажи, як це все оплачувати? – мало не плачучи, запитала Дарина, зателефонувавши матері.
– У додатку банку, – відповіла Ліда.
– У мене там грошей стільки немає.
– Ну це не мої проблеми. Ти ж доросла стала…
– Я тоді платити не буду.
– Не плати. Прострочиш, на дошку “пошани” вивісять твоє прізвище і номер квартири, будеш у боржниках. А потім приїдуть і відрубають газ. Утім, літо ж. Можна на вулиці багаття розвести і приготувати обід. Ти, до речі, чим чоловіка годуєш?
– Він пішов. Сказав, що поїсть у кафе.
– Грошей на комуналку немає, а на кафе є? – здивувалася мати.
– Він грошей мені не дає.
– Чим же ти сама харчуєшся?
– Сьогодні нічого ще не їла… – Дарині було так шкода себе, що вона розревілася.
– Ну що ж… Ніхто не казав, що доросле життя – легке. – Сказавши це, мати скинула виклик.
– Мамо! – крикнула Дарина в порожнечу.
