Дар’я жила в просторій трикімнатній квартирі, розташованій у гарному районі столиці. Квартира дісталася їй від бабусі. Близьких родичів, крім молодшої троюрідної сестри, у Дарини не було. Але з Ритою вони не ріднилися.
Якось так склалося, що Дар’я залишилася в тридцять п’ять років одна, але зате з житлоплощею. Дарина знала, що покластися їй нема на кого, і добре вчилася, закінчила престижний університет, влаштувалася на високооплачувану посаду у велику компанію, і все в неї було добре, крім одного…
– Заміж тобі треба, Дарино, – говорила їй Рита, час від часу виходячи на зв’язок, дізнатися, як жива, здорова.
У свої тридцять років сестра встигла привести на світ трьох дітей і двічі розлучитися. Вона жила із синами в передмісті на аліменти, прагнула влаштуватися в житті, але все ніяк не виходило.
– Треба, та нема за кого… – відповідала Дарина. На роботі вона воліла займатися справою, а вільного часу в неї майже не було. Але одного разу доля піднесла їй сюрприз у вигляді нового сусіда зверху.
Вони познайомилися, коли Дарина випадково стукнула його автомобіль на парковці… і в них закрутилося.
Вадим був на п’ять років молодший за Дарину, але це не бентежило закоханих. Дар’я була жінкою правильною і не хотіла жити з чоловіком до весілля, тому вже за два місяці стосунків Вадим подарував Дарині обручку.
Замість весільної сукні, Дарина купила білий костюм, а замість пишного банкету молоді вирішили вирушити в подорож. Все йшло своєю чергою… Але їхні плани порушила Рита. Вона зателефонувала Дарині за тиждень до весілля.
– Сестричко, привіт… Можна, ми в тебе поживемо трохи? Знімати квартиру дорого, у нас грошей немає. А справа не терпить зволікань.
– А що сталося?
– Мені потрібна термінова дорога операція. Я тобі все поясню, – тихо сказала вона, створюючи інтригу.
– Ну раз справа серйозна… приїжджайте, – Даринв не зраділа, але й відмовити не могла. Знала по собі, як важко, коли немає до кого звернутися.
Рита приїхала наступного дня з валізами і трьома нащадками. Дар’я не дуже любила дітей, одного вона ще могла потерпіти, але троє…
– Давай одразу вирішимо, наскільки ви приїхали, – відбираючи олівець для очей у молодшого, який уже почав малювати ним на стіні, запитала Дарина.
– Я не знаю… а ми тобі в тягар, так? – образилася Рита. – Вибач… треба було зупинитися в хостелі. Готель ми не потягнули б. Грошей у нас немає… та ще й лікарі, аналізи…
– Вибач. Не в тягар, звісно. Що з тобою? – почервоніла Дарина. Їй стало соромно за те, що вона така негостинна. Усе-таки родичі.
– Ну… там складно… – відмахнулася Рита. – Проблеми з очима.
– А що з ними не так? – Дарина звикла бачити сестру в окулярах. Але вона не думала, що в неї щось серйозне.
– Не бери в голову, це мої проблеми. Головне, що я знайшла лікаря з хорошими відгуками. Краще розкажи про себе. Як, що?
– Заміж виходжу, – не без гордості доповіла Дарина.
– І мовчала?!
– Ми вирішили не святкувати.
– Як можна?! Із твоїми-то грошима весілля затиснути?!
– Рито…
– Вибач. Знову я сунуся не у свою справу, – прикусила язика Рита. – То що за наречений? Познайомиш?
– Взагалі-то, він живе поруч і хотів зайти на чай.
– Ось і добре! Ну ти накривай на стіл тоді, а я піду голову вимию. А то з цією електричкою… вся в поту.
– Рушник у ванній.
– Добре. Я недовго. За дітьми подивися, добре?
Дарина насупилася. Вона планувала спекти шоколадний кекс, який подобався Вадиму, а не няньчитися з трьома хлопчаками.
Рита пішла, а Дарина, помітивши, що діти тихо грають у машинки, узяла борошно, яйця… і взялася за готування.
Діти гралися недовго. Спекти нічого не вдалося. Один просипав борошно, другий поцупив шоколад, приготований для кексу, і забруднив себе і стіни. А третій поводився тихо. Мовчки обдирав листя з її улюбленого фікуса і викидав землю з горщика.
– Рито! Твої діти… – почала Дарина, заходячи у ванну, щоб віддати трійцю матері. Але матуся не чула. Блаженно прикривши очі й начепивши навушники, вона плескалася в її ванній, замість того, щоб швидко прийняти душ і повернутися до дітей.
– Рито!
– Чого ти так кричиш? Щось сталося?
– Ну так… ти вже півтори години тут купаєшся. Мені треба готуватися до зустрічі, а я вся в шоколаді й борошні. На кухні бардак! Я не знаю, за що хапатися!
– Ну я не винна, що ти не вмієш ладнати з дітьми, – знизала плечима Рита. У цей момент у двері подзвонили. Дарині довелося йти відчиняти своєму нареченому в брудному фартусі.
– Привіт… – Вадим оцінив її вигляд. – Що з тобою?
– Сестра приїхала. Не вчасно.
– Ясно. Мені піти?
– Ні, не треба. Ми ж із тобою майже сім’я, – усміхнулася Дарина, забираючи в нього торт. Було доречно, що Вадим прийшов не з порожніми руками.
– Якщо не буду заважати, то гаразд.
Вадим був хорошим чоловіком. Він допоміг Дарині прибратися на кухні і навіть знайшов спільну мову з дітьми Рити… А Рита все не виходила з ванної…
– Де ж сестра?
– Відмивається від дітей, – пожартувала Дарина. У цей момент на кухню зайшла Рита. Вона була в одному рушнику.
– Вітаю… Вадиме, – вона виставила вперед довгу ногу, стаючи в найбільш виграшну позу. Дарина була здивована такою поведінкою сестри. Навіщо вона з’явилася на кухню напівгола?
– Добрий вечір, – посміхнувся він їй у відповідь.
– Мій улюблений тортик! – не соромлячись, вона змахнула мізинцем вершки і облизала палець, вводячи Дарину в ступор.
– Рито, ми плануємо пити чай. Якщо хочеш, приєднуйся. Але не в рушнику.
– Зняти? – хмикнула вона, ігноруючи Дарину.
Вадим був здивований не менше, але зробив вигляд, що не помічає поведінки Рити. А Дарина сприйняла його мовчання за інтерес і образилася.
Чай вони пили в тиші. Рита поводилася дивно, а Дарина стежила, щоб діти не зіпсували ремонт.
– Спасибі, я піду, – сказав Вадим, коли обстановка загострилася.
– Що ж ви, залишайтеся. У нас місця всім вистачить, – запропонувала Рита.
– У нас із Вадимом не такі стосунки, – відрізала Дарина.
– Ха! Яка дурість! Це вже немодно. Ну не хвилюйся, я тебе навчу, як правильно поводитися з чоловіками. А то весілля скоро, а ти нічого не вмієш.
– Всього найкращого, був радий познайомитися, – зблід Вадим.
– І я рада! Ще побачимося, – крикнула йому в спину Рита.
Дарина не розмовляла з нею весь вечір.
– Слухай, ну ви з ним не пара, – заявила Рита наступного дня.
– Так? Це чому?
– Він молодий, а ти вже не дуже.
– У нас не така вже й велика різниця.
– Але помітна.
– І що ти хочеш сказати?
– Ну… він більше підходить мені.
– Справді?
– І з хлопцями одразу подружився. І дивився на мене так… але ж він хотів залишитися в нас!
– Не в нас. У мене! – не витримала Дар’я, з роздратуванням дивлячись на сестру.
– Гаразд, гаразд! Я просто жартую. Перевіряла тебе.
– Що з твоєю операцією? – Дарина перевела тему.
– Її на завтра призначили. А зараз я поїду до лікаря на огляд. Із дітьми побудеш?
– Я працюю.
– Ти ж директор!
– І що?
– Ти сама собі господиня. Візьми відгул. – Рита дивилася на Дар’ю так, немов не розуміла, у чому проблема.
– І взагалі, мені після операції кілька днів буде потрібен спокій і відпочинок. Тобі доведеться взяти на себе всі обов’язки з догляду за ними.
– Рито, ми так не домовлялися, – сказала Дарина сестрі, коли та попросила її побути з племінниками на шкоду роботі.
– Ну а що мені робити? Залишити їх немає з ким.
– Няню найми або звернися до колишніх чоловіків… Чому я маю вирішувати твої проблеми?
– До чоловіків?! Один вживає, другий мій номер заблокував! – почала скаржитися Рита. – Нікому ми не потрібні… даремно я на тебе розраховувала! От будуть свої, тоді зрозумієш, як це – залишитися з дітьми самій!
– По-перше, тебе ніхто не змушував, по-друге, з чого ти взяла, що я залишуся одна з дитиною? – розсердилася Дарина.
– Тому що у твого нареченого, Вадима, все на обличчі написано. Він знайде собі молоду, а ти одна залишишся, – проворчала Рита.
– Перестань! У мене весілля за тиждень, мені ніколи з вами возитися!
– Яка ти зла, Дарино… начебто не сестра… – Рита втекла в сльозах. Вона почала демонстративно збирати дитячі речі, даючи зрозуміти, що їде.
– Гаразд. Їдь до свого лікаря, роби що потрібно. Даю вам три дні на вирішення справ, після чого їдьте додому, – все-таки погодилася Дарина. Вона не хотіла бути винною в бідах сестри.
– Гаразд уже… – надувшись, погодилася Рита. Кинула речі і, залишивши дітей із Дариною, поїхала.
Її не було цілий день. Телефон вона “забула”, тому Дарина не на жарт захвилювалася.
Увечері вона пішла до Вадима миритися. Він усе зрозумів і допоміг їй із племінниками, поки її сестра десь блукала. Вони поговорили, і Вадим запропонував через хворобу сестри перенести весілля.
Дарина засмутилася, але погодилася. Усе-таки якщо сестра осліпне, хто буде ростити хлопчаків? Її серце було добрим, вона хоч і сердилася на безладну сестру, але розуміла, як складно бути самій.
Рита прийшла за північ,в піднесеному настрої.
– Ти де була? – Дарина вимагала пояснень.
– Не повіриш! Зустріла своє перше кохання, Гліба! Він запросив мене в кафе…
– І що?!
– Що? Звичайно ж я погодилася!
– Ти мала прийти додому вдень, забрати дітей! А я хвилююся, думаю, що з тобою! Телефон не взяла, гуляєш із чоловіками!
– Ну вибач, сестричко… це ти заміж виходиш, а я з причепом нікому не потрібна. А хочеться. Мені теж треба своє особисте життя влаштовувати!
На це в Дарини аргументів не знайшлося. Їй було огидно спілкуватися із сестрою в такому стані. Вона сама вклала хлопчаків спати, а потім пішла готувати.
Рита проспала до обіду, а прокинувшись, поїхала “на операцію”.
Дарині довелося взяти на роботу дітей, бо було багато справ. Хлопчаки їй дуже заважали, вона була змушена терміново знайти няню на кілька годин.
Дарина була гарним організатором і могла розв’язати будь-яку проблему, тому знайшла вихід і з цієї ситуації. Але вона вже не сумнівалася, що Риту треба швидше виселяти.
Увечері, погодувавши дітей і знову не заставши сестру вдома, Дарина присіла випити чай, але її перервав шум у передпокої.
– Так, звісно, можна, проходь! Вона не проти, – почувся сміх сестри.
– Рито? Це хто? – Дарина вискочила з кухні й побачила чоловіка.
– Це Гліб, – хихикнувши, сказала сестра. – Моє перше кохання. Його вигнала дружина, йому ніде ночувати. Я сказала, що в нас є вільна кімната…
– Так?! І яка?
– Твоя. Ти ж можеш до свого залицяльника на ніч піти. У чому проблема?
– На хвилинку, – Дарина взяла Риту за руку і буквально заштовхала в кімнату, зачинивши двері. Їй уже було байдуже, що зроблять із її ремонтом хлопчаки. Справа стала набагато серйознішою.
– Ти зробила операцію? – запитала вона.
– Ні… у них скінчилася акція.
– Яка ще акція? – не зрозуміла Дарина.
– Знижка на корекцію зору. Мені трохи не вистачає. Додаси? У тебе ж грошей повно, а я на мілині.
– Рито! Ти приїхала сюди, щоб зробити корекцію зору?! Це твоя термінова і важлива операція?!
– Ну так. Я давно хотіла позбутися окулярів.
– Ти… – у Дарини не вистачало слів. – Та я через тебе мало весілля не скасувала! Ледь із нареченим не посварилася! Ледь… клієнтів не втратила! Збирай речі і вимітайся зі своїми дітьми! Негайно!
– Куди ми підемо? На ніч глядячи?
– У своє село, звідки приїхали. Дорогу я оплачу. В один кінець.
Дарина швидко знайшла в інтернеті квитки на електричку, купила їх, викликала таксі і виставила родичів за двері разом із Глібом. Вона була напружена і не усвідомлювала своїх дій. А потім, залишившись одна, гірко заплакала.
Дарина не знала, чи правильно вчинила. Але серце підказувало, що від Рити можна було чекати чого завгодно. А їй час було будувати своє життя. Життя без родичів. Зате з коханою людиною.
Вадим підтримав Дарину. Вони продали квартиру, Дар’я переїхала до Вадима й остаточно порвала контакти з Ритою.
