Для Варвари Семенівни день розпочався невдало. З обіймів Морфея її вирвав телефонний дзвінок. Приємний чоловічий голос на іншому кінці дроту повідомив:
-Я співробітник банку Ви подали заявку на кредит.
Жодної заявки жінка не подавала, а подібні дзвінки отримувала регулярно і з різних “банків”, але не о 7:30 ранку! Навіть якщо ти шахрай, будь людиною, дай поспати!
Варварі Семенівні хотілося сказати багато чого, вона навіть почала говорити, але вставні щелепи все ще плавали у склянці з водою, тож дикція сильно страждала. Чітко вийшла лише фраза: “Гори в пеклі!”
Нею пенсіонерка й обмежилася та дала відбій. Жінка спробувала заснути, але не тут було! Зляканий дзвінком Морфей повертатися не побажав. У нього з Варварою Семенівною останнім часом стосунки були складними.
Поки жінка працювала, все було гаразд. О 7:00 дзвонив будильник, Варвара Семенівна, чортихаючись, вставала, збиралася на роботу і йшла на автобусну зупинку.
Потім їхала у переповненому автобусі 40 хвилин до рідної контори, далі розпочинався робочий день. Після його закінчення ці ж 40 хвилин до дому, магазин, кухня, вечеря, а потім телевізор.
Звичайно, Варвара Семенівна знала, що розумні та успішні люди читають книги, а не успішні та дурні дивляться телевізор, але на розумні книги, які вимагають осмислення, сили вже не залишалося.
Чи справа телевізор! Увімкнув о 19:00 і дивись, як чергову добру і працьовиту дівчину кинув при надії негідник, але світ не без добрих людей, і сама вона не ликом шита!
До останньої серії він розорявся, спивався, його всі кидали, а її, горду, гарну, успішну полюбив красень-чоловік! Варвара Семенівна навіть зроднилася з героїнями серіалів. Тим більше, що актриси були одні й ті самі.
Сьогодні ця худа блондинка-співачка, завтра – робоча на фабриці, післязавтра – модельєр. Ось та, невисока чорнява дівчина, в минулому серіалі була художницею, а в новому вже адвокат.
І в обох жести, міміка, інтонації в кожному серіалі одні й самі. Просто знайомі люди, майже рідні. Серіали закінчувалися о 23:00. Усі. Можна митися, чистити зуби та спати.
І краще не затримуватися, бо о 7:00 задзвонить будильник. Варто було донести голову до подушки, і Варвара Семенівна провалювалась у міцний сон без сновидінь.
Перше, що зробила жінка, вийшовши на пенсію, відключила будильник. Поспішати було нікуди. Тепер Варвара Семенівна вставала о 9, 10, 11 годині, але й засинала іноді тільки під ранок.
Сон її був чуйний і прокидалася вона від всього і вже більше не засинала. Саме так і сталося цього ранку. Жінка заснула о 5:00, а дзвінок розбудив її о 7:30.
Весь день Варвара Семенівна почувала себе розбитою, гнівалася через дрібниці, все валилося в неї з рук. О 23:00 жінка лягла спати. Сон не йшов. Прокрутившись три години Варвара Семенівна, рішуче ввімкнула світло і взяла телефон. То який там був номер о 7:30? Жінка набрала номер і сказала старечим шамкаючим голосом:
-Любий, ти мені сьогодні вранці дзвонив…
-Що? Бабуся, ти на годинник дивилася? Друга година ночі!
-Але ти ж на роботі, любий. На дзвінок відповів, а я турбуюся. У мене на картці велика сума грошей…
Голос у трубці став приємним і чоловік запитав:
-Яка саме?
-Ну, ви ж банк, самі знаєте.
-Я не маю під рукою документів.
-А Я не можу сказати! Раптом ти шахрай? Я скажу, і втрачу грошей. Звідки мені знати?
-Ні-ні, що ви! Я – співробітник банку.
-Тоді скажи, де знаходиться ваш офіс?
-На проспекті Перемоги.
“Ну звичайно. У якому місті немає проспекту Перемоги?” – подумала Варвара Семенівна, але вголос сказала:
-Правильно.
-Ну, ось бачите. То яка у вас сума на картці?
-Три мільйони.
-І Ви хочете захистити свої заощадження?
-Звичайно, хочу!
-Для цього мені треба знати номер картки.
-Зараз скажу… Ой, здається, у мене гроші на телефоні скінчилися. Завтра вранці передзвоню.
-Так покладіть з картки!
-Не вмію, любий. Вранці онучку попрошу…
Варвара Семенівна натиснула на відбій. За хвилину телефон брязнув. Співрозмовник поклав на нього 100 карбованців. Телефон задзвонив.
-То який номер?
-Який номер? Куди ви дзвоните, юначе? – Варвара Семенівна більше не шамкала і була сповнена подиву.
-Номер картки який? Банківської?
-На мою думку, ви шахрай. Я негайно дзвоню до поліції.
У трубці пролунали короткі гудки. “Один-один», – подумала Варвара Семенівна. – «А ось тепер ти спробуй, засни”. Жінка поклала голову на подушку і поринула у міцний сон без сновидінь.
