Світлана довго не могла облаштувати особисте життя і завести сім’ю – хоча завжди була і розумницею, і красунею. І тоді за пошуки відповідного кавалера-чоловіка взялися її батьки. У невеликому степовому містечку їхню сім’ю вчительки і чиновника мерії вважали зразковою, а також ставили в приклад.
Одного разу її мама зустріла на вулиці стару приятельку, а в тієї якраз гостював племінник із великого міста. Очі матері Світлани загорілися. Чоловіка звали Сергій, йому трохи за тридцять – і він був неодружений.
Загалом, вирішила мама з батьком познайомити Світлану з Сергієм. Привабливий, високий, стрункий чоловік Світлані сподобався. Тим більше що він розповідав захопливі байки про свої пригоди в горах – Сергій захоплювався аматорським альпінізмом.
Стали вони зустрічатися. А батьки тиснули й тиснули. Сергій не відставав. Дівчина не встояла під потрійним натиском і погодилася вийти заміж.
Зіграли пишне весілля. Зажили начебто нормально, але незабаром виявилося, що інтереси Свєту Сергію майже були байдужі. Усі його думки крутилися навколо мрії стати багатим. І він почав постійно переконувати її – мовляв, нехай тато Свєти терміново допоможе йому з бізнесом.
Далі – більше. Сергій став пропадати на всяких рибаловлях-полюваннях. А потім Свєті почали дзвонити друзі-знайомі й цікавитися, коли її чоловік буде борги повертати?
Виявилося, він під приводом проблем у бізнесі понапозичав грошей і незрозуміло куди їх витратив. Світлана була в шоці. Закінчилося все і зовсім неприємно – одного разу дівчина повернулася додому раніше, ніж зазвичай, і зловила його на зраді зі своєю подругою.
Свєта терпіти більше не могла і подала на розлучення – хоча й батьки благали її «не зруйнувати сім’ю».
«Більше ніколи не буду виходити заміж заради вас. Вийду, тільки якщо сама захочу», – заявила дівчина батькам.
Минуло три роки. У фірмі, де працювала Світлана, з’явився новий начальник охорони Леонід – підтягнутий і симпатичний колишній військовий. Він став надавати їй знаки уваги, приносив їй з фудкорту то каву, то якісь смаколики.
А навіть одного разу запросив до театру – причому на «Одруження Фігаро», улюблену п’єсу дівчини. І хоча Льоня подобався Свєті, але в чоловіка на безіменному пальці блищала обручка.
Свєта прямо запитала його про сім’ю. Льоня у звіт почав мямлити – мовляв, із дружиною проблеми давно. Вона хотіла, щоб той продовжив кар’єру військового і поїхав працювати інструктором за кордон. Але Льоня відмовився і відтоді мучиться у шлюбі.
Свєта покивала головою і сказала іронічно: «Ну, що ж – розлучишся, піду з тобою на побачення». Незабаром їй запропонували роботу в іншому місті – мегаполісі справжньому. Світлана, недовго думаючи, поїхала.
А далі – закрутило-понесло. Суєта великого міста повністю поглинула Свєту – і вона дедалі сильніше-сильніше стала забувати про минуле.
Аж раптом через кілька років пролунав дзвінок Насті – її шкільної подруги, яка працювала в РАГСі їхнього рідного містечка. «Слухай, тут таке сталося. Той Льоня, який до тебе підкочував, із дружиною таки розлучився. Я їх оформляла», – затарахтіла подружка.
У Насті сильно закалатало серце.
«Про тебе, до речі, питав – що ти, де ти? Не забув», – лукаво сказала Настя.
Повісивши слухавку, Світлана не знала, що й думати. Начебто як тему цю вона закрила давно. Але ж у великому місті їй дуже самотньо. Сумніви розвіяв новий телефонний дзвінок.
«Алло, Свєта, ти? Хвала небесам – я думав, що ти номер змінила. Це Льоня – пам’ятаєш такого? Ну ось, я розлучився – запрошую тебе на побачення», – квапливо сказав чоловік.
Прийнявши рішення, Світлана сказала: «Так» і продиктувала свою нову адресу.
«Їду першим же поїздом», – радісно сказав Льоня.
Склалося в них усе добре. Льоня покликав її під вінець. Разом вони вже 8 років разом і дуже щасливі та виховують сина. Світлана вважає, що їй дуже пощастило з другим чоловіком.
“Все-таки обирати чоловіка треба самій і не слухати нікого», – каже тепер вона.
