Вірочка зайшла в під’їзд, потопала ногами, струшуючи сніг з чобіт. Зняла рукавичку і витерла крапельку-слізинку з щоки. Повільно почала підніматися по сходах.
Сьогодні тридцяте грудня. Завтра улюблене всіма свято, а у неї в гаманці вітер свистить. Хоча кого вона обманює? Немає у неї гаманця, ніде вітру гуляти. І сумочки немає — порвалася ще влітку, а на нову ніяк не вдається виділити гроші. Гроші взагалі дивна річ — їх ніколи не вистачає.
Хоча, судячи з щасливих облич, що дивляться на неї з плакатів — немає їх тільки у неї, у Вірочки. Решта людей цілком собі щасливі, купують крихітні флакони парфумів, вартістю місячного продуктового кошика Віри. Де справедливість?
Завтра Новий рік і, напевно, їй слід радіти тому, що їй підвернулося сьогоднішнє замовлення на прибирання.
Всі клінінг-менеджери розподілені, а це замовлення надійшло несподівано. Звичайно, дівчина погодилася, хоча через це довелося пропустити заняття в коледжі.
І шкідлива Зінаїда Євгенівна обов’язково пригадає їй це на зимовій сесії. Вона завжди пригадує, і за законом студентської несправедливості трапляється так, що саме її пари Віра пропускає.
Однозначно Всесвіт робить все, щоб зробити її життя ще складнішим.
Рік тому дев’ятнадцятирічна Віра і її шестирічна сестричка раптово залишилися самі, без мами. Тата у них давно не було, як казала покійна мати: «пішов за циганською зіркою». А тепер і мама пішла за зіркою, та так, що шансів на те, що повернеться, немає.
Вірі залишалося півтора року до отримання диплома, Ліза готувалася йти до школи. Вірочка сміливо вирішила, що вона впорається з усіма труднощами — адже вона вже повнолітня.
Але не врахувала того, що досвіду ведення господарства від покупки мила до ремонту змішувача у неї немає. Що треба планувати день так, щоб встигнути забрати сестричку з садочка, написати реферат, купити продукти, домовитися з сантехніком, помити сходовий майданчик, тому що в їхній старій хрущовці досі такі правила…
Загалом, доросле життя виявилося складнішим, витратнішим і набагато більш проблемним, ніж юність під маминим крилом.
Іноді у неї виходило більш-менш вдало розподілити гроші, але часто незаплановані витрати безжально вносили корективи, залишаючи після себе прогалину.
Віра почала шукати підробіток, але її не дуже чекали. Точніше, готові були прийняти на повний робочий день, а ще краще на 12-годинну зміну на склад маркетплейсу.
Дівчина не мала вільного часу — дитячий садок, коледж, домашні справи.
Перший місяць першого класу взагалі виявився пеклом — сестричку до 7:45 приведи, в 11 забери і ні групи подовженного дня, ні інших варіантів, куди прилаштувати Лізу.
А ще нескінченна купівля робочих зошитів, внесків до фонду класу. Віра подумала, що за гроші, які пішли на збір першокласниці, можна і весілля зіграти.
Хоча що вона могла знати про запити нареченої, якщо часу на романтику у неї не залишалося?
Саме після зборів до школи хиткий бюджет почав штормити немов шхуну в океані. До кінця року Вірочка накопичила борги за квартплату і сусідці тітці Марії виявилася винна, і дядькові Борі — маминому колезі.
Коли їй запропонували прибратися в квартирі, не роздумуючи, погодилася. І ще не отримавши гроші, вже розподілила.
Вчора прийшла пенсія по втраті годувальника, частина — на борги по квартплаті і тітці Марії; частина — закупитися продуктами про запас, частку — на побутову хімію, крапельку — накрити новорічний стіл. І залишиться зовсім трішки — на неї треба прожити до стипендії.
Віра протирала пил у затишній трикімнатній квартирі і зітхала про себе. Ось у когось гроші на клінінг є, а хтось копійки рахує.
Ліза вчора питала, чи принесе їй Миколай подарунок. Вона відповіла, що в школі їм дали солодкі подарунки. Але сестричка заперечила, що це дають всім школярам, та ще й однакові. А ось чи буде особисто для неї подаруночок під ялинкою?
Віра сказала, що не знає. А зараз думає, що треба було чесно сказати — не буде. Ну звідки йому взятися? Ех, знайшла б вона на вулиці хоча б тисячу . Купила б і Лізі якусь дрібничку і собі хоча б футболку. Але хіба гроші на дорозі валяються?
За дві з половиною години вона впоралася з квартирою. У ній і без того було чисто, все лежало на своїх місцях. Відразу видно, що маленьких дітей тут немає. Навіть дивно, навіщо її покликали.
Можливо, господарі просто не знають, куди витратити гроші. Дівчина вже зібралася йти, коли її зупинила господиня квартири:
— Віро, дякую вам за роботу. Ви дуже добре прибрали. В агентстві я зараз підтверджу роботу. Але чи не могли б ви мені ще трохи допомогти?
— А що треба робити?
— Кімнату прикрасити. Чоловік запросив колег на зустріч Нового року, а у мене прихватило спину. Тому я прибратися вас запросила. Мені хотілося б прикрасити вітальню, але боюся, сама я не впораюся. А чоловік повернеться пізно. Не допоможете?
— Мені сестричку треба забрати, але давайте допоможу, якщо не дуже довго.
— Думаю, ми швидко впораємося. Ходімо, я покажу вам, де лежать прикраси, вони нагорі, я сама не дістану.
Через десять хвилин Віра з господинею квартири розпаковували коробки. Шелест мішури, блиск іграшок, все таке ошатне і красиве, що на кілька хвилин дівчина забула про свої печалі.
Іграшки були дорогі, скляні, не те, що у них вдома пластикові. І мішура ціла, а не шматочками. Фігурки настільки красиві, що з рук випускати не хочеться. Вони як витвір мистецтва, хочеться їх розглядати.
— Ялинку, напевно, ставити не будемо… — Вивів її із задумливості голос господині.
— Чому?
— Діти вже виросли, роз’їхалися, онуків ще не подарували. А для дорослих трохи прикрас достатньо. Зараз я розставлю фігури, а ви, Вірочка, розвісьте мішуру.
— А мені здається шкода тримати таку красу в коробці. Якщо зараз не використовувати, то вони ще рік будуть лежати.
Господиня пояснила, що куди розвісити, і Віра з ентузіазмом взялася прикрашати кімнату. Причіплювала мішуру і раділа, що Ліза у подружки і час у неї є. Вона немов занурилася в дитинство, коли з нетерпінням чекаєш Нового року і прикрашати будинок само по собі свято.
Разом з господинею, яку, як з’ясувалося, звати Ірина Олексіївна, прикрасили маленьку ялинку, розставили фігурки, увімкнули гірлянди.
Віра запропонувала додати прикрас на кухню і в передпокій. Незабаром квартира перетворилася, і настрій у дівчини став помітно кращим. Вона вже не думала про гроші, їх вічну нестачу і про те, що завтра свято, а у них буде дуже скромний стіл.
— Ось! Ледве знайшла. — Вона простягнула дівчині маленький яскравий рюкзачок. — Я це виграла в якомусь розіграші торгового центру. Але я не ношу рюкзаки, і забарвлення молодіжне. Візьміть, будь ласка, він новий, бачите, навіть бирку не відрізала.
— Дякую, — прошепотіла дівчина, а в очах трохи защеміло. — Дуже вам дякую, я якраз хотіла рюкзачок. Навіть не знаю, як вам дякувати.
— Ви мені дуже допомогли, Вірочка! Ми вже кілька років так не прикрашаємо будинок, наче діти виросли, а нам не треба. А виявилося, що треба, бо навіть новорічний настрій з’явився. Щасливого Нового року вам, Віро.
— Дякую, і вас з прийдещнім. Нехай збудуться всі бажання!
— Дай Боже…
Віра збігла сходами і, тільки вийшовши з під’їзду, відкрила конверт. У ньому лежали дві купюри номіналом тисяча гривень кожна. Нечуване багатство для Віри. Вона уявила, як буде радіти Ліза ляльці, яку знайде післязавтра під ялинкою.
Подумала про те, що купить риби і мандаринів. І про те, що тут ще на футболку залишиться.
В очах знову защеміло. Невже так буває? Вона тільки сьогодні думала, що треба якось викрутитися і купити рюкзак — ключі постійно рвуть кишені пуховика і взагалі це так незручно ходити без сумочки.
І сьогодні ж думала, що дуже хочеться зберегти віру Лізи в Миколая. І ось дива — все збулося.
«Дякую», — прошепотіла вона комусь і поспішила в магазин. Зараз вона все купить, віднесе додому, сховає подарунок і забере сестричку від подруги.
Треба б і їм прибратися вдома…
У фруктовій лавці набрала великий пакет мандаринів. У таких лавках вони завжди смачніші, ніж у супермаркетах. Перед нею в черзі стояла бабуся з лимоном і двома огірками.
— Це все? — запитав вусатий продавець.
— Все, на решту моєї пенсії не вистачить.
— Вісімдесят чотири гривні.
Бабуся розплатилася і вийшла. Віра купила мандарини і запитала:
— Можете мені розділити на два пакети?
Продавець знизав плечима і пересипав половину в інший пакет. Дівчина вийшла з кіоску, подивилася по сторонах і відразу побачила ту бабусю. Наздогнала її:
— Візьміть, будь ласка. З Новим роком!
— Донько, ти що?
— Беріть, беріть, у мене ще є. А в Новий рік повинні траплятися дива.
Бабуся, посміхаючись, пішла додому. Як давно вона не їла соковитих мандаринів! Піднявшись у квартиру, згадала, що у неї лежать коробки з новорічними іграшками. Віднесе вона їх сусідам, у них діти малі, напевно, не до іграшок.
Лариса втомлено помішувала суп. Вони недавно переїхали в цю квартиру. Так, однокімнатну на першому поверсі. Так, вони вп’ятьох тут ледве вміщаються, але зате це своя квартира. Шкода тільки, що грошей на ремонт немає, та який ремонт — навіть ялинку вирішили не купувати, бо прикрашати нічим.
Чоловік приніс кілька гілочок, повісили мішуру і все. А хотілося б перший Новий рік у своїй квартирі відзначити як годиться, щоб запам’яталося. Ех,та годі, не це головне…
З роздумів її вивів дзвінок у двері. Хм, хто б це міг бути?
Бабусю Людо. Вони люблять!По обидва боки від жінки одразу з’явилися діти і вхопилися за материнські ноги.
— Ларочка, у мене є гарна штучна ялинка. І іграшок дві коробки. Мені не треба, а вам, думаю, якраз підійдуть. Забереш? Вона невелика, знайдеш куди прилаштувати. Тим більше всього на тиждень, а свята закінчаться, прибереш.
«У мене ж новий халат лежить, свекруха дарувала, а мені він маленький. Зате тітці Наталі з другого поверху повинен підійти. Занесу їй, з Новим роком привітаю. Чого він місце в шафі займає?
І холодець вже застиг, пригощу її і бабу Люду теж. У Новий рік повинні відбуватися чудеса. Хіба ось це не чудо?» — вона, посміхаючись, дивилася, як п’ятирічна Олена розвішує іграшки на зелену красуню…
Одна маленька добра справа здатна запустити ланцюжок доброти.Спеціально для сайту Stories
