– Світлано Сергіївно, можливо, досить купувати Ванюшці речі? – Валерія вже тисячу разів повторювала свекрусі одне й те саме, але молода бабуся, засліплена любов’ю до онука, ігнорувала всі прохання невістки.
– Я не розумію, у чому проблема? – свекруха відволіклася від малюка і суворо глянула на Леру. – Інші матері раділи б, що їхніх дітей балують і купують їм тільки брендовий одяг, а ти завжди всім незадоволена.
– Іван ще маленький, куди йому стільки одягу? Він просто не встигає носити всі ці сліпи, кофтинки і штанці. Через два тижні вони стають маленькими. Як ви цього не розумієте? Краще б балували дитину іншим чином.
– Яким, наприклад?
– Грошима хоча б. Ми б відкладали їх, а потім витрачали б на одяг та іграшки за віком.
– Ну вже ні! – похитала головою Світлана Сергіївна. – Гроші ви самі заробляйте, а я купуватиму онукові те, що вважаю за потрібне.
Втомившись від цієї розмови, Валерія махнула рукою на матір чоловіка. Увечері вона спробувала вплинути на свекруху через чоловіка, але Вадим навідріз відмовився влазити в усі ці розбірки.
– Та нехай купує що хоче. Яка тобі різниця? Якщо речі малі, прибирай їх у шафу.
– Я так і роблю, – з докором відповіла дружина, – але шафи в нас маленькі. Не будемо ж ми міняти нашу трикімнатну, щоб одну кімнату виділити під дитячий одяг?
– Не будемо, – втомлено зітхнув чоловік. – Може, їх просто виставити на продаж? А що? Одяг класний, дорогий, та ще й із бирками. У тебе його в перший же день викуплять.
– Ага, – єхидно усміхнулася Валерія, – ти уявляєш, який скандал буде, якщо твоя мама про це дізнається? Хоча… є в мене одна ідея…
– Що за ідея? – Вадим із цікавістю підвівся з дивана. – Хочеш їх здати назад у магазин?
– Що за дурниці? – розсміялася жінка. – Ми ж не бідуємо, щоб вдаватися до таких хитрощів. Та й навряд чи візьмуть це все. Я подумую над тим, щоб роздавати речі малозабезпеченим сім’ям. Знаєш, скільки матерів із дітьми не можуть дозволити купівлю якісного одягу?
– Уявляю. А де ти будеш шукати цих нужденних?
– Пам’ятаєш тітку Валю? Це двоюрідна сестра моєї мами. Вона якось приїжджала в гості до батьків.
– А, це та неприємна дама?
– Так. Ми з нею ніколи не могли знайти спільну мову, але вона може допомогти з реалізацією мого плану. Тітка живе в сусідньому місті й торгує недорогим одягом у своєму магазині.
– Тобто ти все-таки вирішила продати речі?
– Ні, – махнула рукою Лера. – Вона співпрацює з фондом, і в її магазині стоїть контейнер, куди люди кладуть непотрібний їм одяг. Коли ящик заповнюється, його забирає волонтерська група. Потім усі речі сортують і роздають малозабезпеченим сім’ям. Я хочу зв’язатися з тіткою і віддати їй одяг, щоб вона поклала його в той контейнер. І ми звільнимо місце в будинку, і матерям із дітьми буде користь.
– Ідея чудова!
– Ага, – кивнула Лера, – тоді зателефоную мамі й запитаю, як зв’язатися з тіткою.
З’ясувавши, що в суботу Валентина Ігорівна приїде у справах до міста, Лера почала поспіхом спустошувати шафи у своїй квартирі. Вона зібрала всі маленькі речі сина і деякі іграшки, а потім склала їх у сумки. Якийсь одяг був уже ношений, але більша частина був абсолютно новим.
Коли Вадим вивантажив два баули з машини, щоб помістити їх в автомобіль тітки, та схопилася за голову:
– Ви що, дитячий магазин пограбували?
– Ні, ми законослухняні громадяни, – розсміялася Лера. – Просто в нашого сина багато шанувальників серед родичів. Ось вони й купують одяг, який він не встигає зносити. У нас немає знайомих у благодійних організаціях, крім вас. Довезете їх до контейнера?
– Звичайно, довезу! – сказала тітка Валя і заглянула в одну з сумок. – Я тому й погодилася на встановлення цієї скриньки у своєму магазині. Хто допомагатиме бідним, якщо не ми?
– Ну що, тоді поставлю сумки в багажник? – Вадиму не терпілося скоріше розпрощатися з родичкою дружини.
– Так-так, звичайно!
Наостанок тітка Валя сказала племінниці, що якщо у тієї будуть ще якісь речі, то вона сама за ними приїде.
Після того як Лера вирішила проблему з переповненими шафами, вона видихнула з полегшенням. Жінка була рада не тільки тому, що позбулася непотрібного одягу, а й тому, що взяла участь у благій справі.
У наступні півроку Валерія і Вадим ще кілька разів збирали сумки з одягом, які потім забирала тітка Валя. Тепер подружжя віддавало малозабезпеченим не тільки ношений і новий одяг Івана, а й усілякі суміші, соски, пляшки та інші дитячі товари. Їх вони купували спеціально в благодійних цілях.
З цього моменту Лера перестала просити свекруху, щоб та більше не купувала одяг її синові. Жінка вирішила, що якщо бабусі подобається це робити, то нехай і далі витрачає свої гроші. Усе це піде на благі цілі.
Усе йшло добре, поки Світлана Сергіївна не заявилася до невістки з серйозними претензіями:
– Лерочка, скажи, будь ласка, а куди ти прибираєш речі, які малі Івану?
– Ем… ну… – зам’ялася Валерія.
– Чому не сказала мені? – запитала свекруха насупившись. – Я знаю, що ти нишком продаєш ці речі оптом. Чому ти не запитала дозволу? Я абсолютно проти цього. Якщо речі нові й малі, повертай мені їх. Я краще віднесу їх у дитячий будинок, ніж буду спонсорувати твоє підприємництво.
– Але я нічого не продавала! – стала виправдовуватися Валерія. – Ми з Вадимом так і вчинили: віддали їх малозабезпеченим.
– Припини вішати мені локшину на вуха. Того тижня я їздила до подруги в інше місто, і ми з нею пройшлися магазинами. Думала, куплю Івану красиву кофту і штанці. І знаєш, що я побачила в одному з магазинів? Цілу гору речей, яку я подарувала онукові!
– Яку ще гору? – не зрозуміла жінка. – З чого ви вирішили, що це той самий одяг?
– А з того, що це були брендові речі. Деякі мені надсилали друзі! Чого тільки вартий італійський брендовий комбінезон! Такого немає в провінції, та що там казати? Такий і в Дніпрі-то не знайти!
– Та не може цього бути! Це просто збіг. Запитайте у Вадима, він підтвердить, що я нічим подібним не займалася. Ми з ним обговорили і вирішили, що будемо віддавати одяг тим, хто його гостро потребує.
– А це що тоді? – Світлана Сергіївна поспіхом дістала телефон і показала невістці кілька фотографій, зроблених у тому магазині. – Хочеш сказати, це не Івана одяг? Думала, якщо продаси його в іншому місті, то я ні про що не дізнаюся? Як тобі не соромно, Леро?
– Що це?! – невістка вихопила телефон із рук свекрухи і стала з жахом вивчати знімки. Зрештою Лера зрозуміла, що цей магазин належав її тітці. Там дійсно лежала гора дитячих товарів, які були до болю знайомі жінці. – Не може цього бути! Невже вона продавала наші речі?
– Хто “вона”? Не мороч мені голову! З цього моменту всі свої подарунки я буду контролювати. Бач, добре влаштувалися… – після цієї суперечки ображена Світлана Сергіївна залишила квартиру невістки і сина.
Валерія не стала зупиняти свекруху і щось їй доводити. Зараз вона хотіла розібратися з тіткою, яка продавала у своєму магазині не тільки одяг Івана, а й те, що було куплено спеціально в благодійних цілях.
Лера дочекалася чоловіка з роботи і все йому розповіла.
– Ось, не дарма мені не подобалася твоя тітка. Як знав, що вона хитра жінка! – Вадиму стало прикро, що його обдурила нахабна родичка. – Завтра ж зранку поїдемо до неї і будемо розбиратися з цією ситуацією.
Наступного дня подружжя з самого ранку вирушило в дорогу. Тітка виявилася біля прилавка разом із продавцем.
– Як ви могли так вчинити?! Цей одяг призначався не для продажу,а для малозабезпечених! Як вам не соромно?! Яка ганьба!
– Ой, розкудахталися! – зморщилася Валентина Ігорівна. Коли тітка приймала речі з рук племінниці, вона була напрочуд доброзичливою і милою. Зараз же тітка Валя показала своє справжнє обличчя.
– Подумаєш, продала кілька речей. Ось уже злочин століття!
– До чого тут злочин?! Ми з Вадимом займалися благодійністю, а не вашим збагаченням. Повертайте нам усі речі!
– Ой, та будь ласка! Забирайте! Надто потрібні мені ваші ганчірки. Як у вас ще язик повертається називати це благодійністю. Вручили мені всякий мотлох, а тепер вдають із себе благодійників, – Валентина Ігорівна винесла зі складу сумку і кинула її під ноги племінниці. Лера відразу зрозуміла, що там була лише частина з того, що вони з Вадимом віддавали тітці.
– А де все інше?!
– Решту я кинула в контейнер, і його вже розібрали волонтери! – грубо відповіла тітка і зникла.
Після цієї сцени Лера почувалася просто жахливо. Вона здогадалася, що тітка Валя взагалі не клала речі в контейнер. Жінка продавала їх у своєму ж магазині. Так само вона чинила і з іншим одягом, який жертвували чужі люди.
Ця новина шокувала подружжя. Вони не розуміли, як людина, яку вони попросили віддати одяг нужденним, могла повестися так підло.
Додому Валерія і Вадим повернулися у вкрай пригніченому стані. Думка, що їх використовували, була моторошно неприємною. Але Лера вирішила, що не залишить цю справу без уваги. Вона знайшла контакти тієї благодійної організації, чий контейнер стояв у магазині родички, а потім розповіла керівнику про подію.
Чоловік-волонтер був украй незадоволений вчинком Валентини Ігорівни. Він обіцяв Лері, що більше не буде розміщувати ящики в її магазині, а ті, що там є, сьогодні ж вивезе.
Коли він це зробив, тітка Валя одразу зателефонувала племінниці і стала проклинати її. Але Лера не бажала вступати в суперечку з такою підлою людиною. Вона кинула слухавку і заблокувала номер родички. Мати Валерії також перестала спілкуватися з сестрою.
Після цього випадку тітка Валя більше не могла отримувати легкі гроші, та й із бізнесом у неї виникли серйозні проблеми. У їхньому містечку дуже швидко дізналися про махінації жінки і перестали ходити в її магазин за одягом.
Що стосується Лери і Вадима, то надалі вони не користувалися послугами посередників. Подружжя стало саме знаходити нужденних і пропонувати їм допомогу.
Згодом до них підключилася і Світлана Сергіївна. Дізнавшись правду, свекруха була так вражена, що вирішила теж зайнятися благодійністю.
Мати Вадима і Лера стали разом купувати продукти та одяг, а потім віддавати їх тим, хто потребував. Так, завдяки підлому вчинку тітки Валі, безліч сімей отримало реальну допомогу.
– Немає лиха без добра, – весь час повторювала Світлана Сергіївна, коли згадувала неприємну історію з ящиками в магазині.
Тепер її жага дарувати речі була більш корисною для суспільства, та й невістка з сином перестали страждати від надлишку дитячих речей.
