– Оксан, я твій номер Нінці дала, ти ж не проти? – заявила мама, коли знову подзвонила.
– Ні, я проти! Ще як проти! Мамо, ти що! Я розмовляти з нею не буду. Нехай навіть не сподівається! Що вона знову придумала? Чергову гидоту якусь?
— Вона збирається з дітлахами до міста приїхати, а зупинитися їй нема де. Нехай у вас із Толею поживуть. Вони ненадовго дня на два-три. Мати її, Вірка, просила, — продовжувала мати наче так і треба.
— Нехай у готель їде. У мене вона не житиме, це моя остаточна відповідь!
— Доню, ну годі вже! Ви ж сестри, хоч і двоюрідні, рідня! Все ніяк не можеш забути, як ви в дитинстві воювали. Так дитинство вже давно минулося. Ви обидві дорослі, у Нінки он дітей повний двір. Що так і будеш на неї злість таїти?
Оксана змалку буквально фізично не переносила свою двоюрідну сестру Нінку. Ненавиділа її за ті дрібні й великі пакості, що робила вона Оксані. Вона навіть кілька разів лупила сестрицю, але мерзотку це анітрохи не змінило. Її підла натура раз у раз проявлялася у відносинах.
Якось Нінка, будучи підлітком, вкрала у своєї матері гроші на косметику і звалила все на Оксану, що була того дня в них у гостях. Мати Нінки, рідна сестра отця Оксани, прийшла до них із розбірками і з порога почала ображати дівчинку, погрожуючи піти із заявою до поліції.
Вона не припускала, що її дочка зробила це сама, а звинуватила в крадіжці іншого. Ображена Оксана побила тоді Нінку, за що теж отримала на повну від батьків. Вони перестали спілкуватися з того часу, але сестра раз у раз намагалася зіпсувати їй життя або хоча б якось нашкодити.
То Ваньку хотіла забрати, з яким Оксана почала гуляти в десятому класі. То на випускному вечорі, де були їхні паралельні класи, облила білу сукню Оксани вишневим соком. То рознесла по селищу чутки про те, що її двоюрідна сестра вагітна.
Коли Оксана поїхала в місто і вся її рідня залишилася далеко, вона вільно зітхнула, а тепер, виявляється, через стільки років, Нінка вирішила відновити родинні стосунки. Дівчина закінчила тут інститут, мала престижну роботу, а нещодавно Оксана вийшла заміж за Анатолія.
Разом із чоловіком, взявши іпотеку, вони навіть змогли придбати невелику квартиру однокімнатну. Нінка ж вчитися далі не стала, залишилася в селі, рази три вже була заміжня, отримуючи кожного разу по дитині. Тепер з’ясовувалося, що Нінка зі своєю оравою збиралася вшанувати своїм візитом.
— Мам, я їй все могла б пробачити, але те, що вона тоді всьому селищу наплела, що я від Ваньки вагітна — ось цього я їй ніколи не пробачу. Я як згадаю, що на мене тоді всі лупилися, намагаючись розглянути неіснуючий живіт, мені погано стає. Навіть не вмовляй! – різко відповіла Оксана.
А потім, подумавши трохи, вирішила провчити свою недолугу родичку. За два дні пролунав дзвінок із незнайомого номера. Відповівши на нього, Оксана почула до болю неприємний голос. Звичайно, це дзвонила Нінка.
– Привіт, сестро! Рада рідню чути? У село рідко в гості приїжджаєш. Так ми самі до тебе завітали, — вона грубо засміялася.
– Привіт, привіт, – сухо буркнула Оксана.
– Чого хотіла?
У неї різко зник настрій від цього неприємного голосу, важких спогадів та образи, що таїлися в її душі.
— Приїхали ми, говорю, зустрічай нас. Ось на вокзалі сидимо. Я і весь мій виводок, — безтурботно відповіла нахабна Нінка. — Приїхали до міста розважатися. Я дітям цирк обіцяла, зоопарк знову ж таки, а що вони в мене ніде не були, нічого не бачили. Погано це. Згодна?
— Ну, так їдьте в готель. Чого ви чекаєте? — проігнорувавши безглузде запитання, сказала Оксана.
– Ага, зараз! Там ціни захмарні, що ми з дуба впали — до готелю їхати, коли у нас близькі родичі у своїй квартирі живуть.
– У нас ви не вміститеся. Кімната одна, а вас — цілий табун, — відповіла Оксана, дотримуючись своєї тактики.
– Мати сказала, що ти не проти, щоб ми приїхали. Ми що до тебе часто приїжджаємо? Жодного разу не були. Тож будь добра — зустрінь і розмісти нас.
— Я вам повторюю — розміщувати вас нема де. Одна кімната у нас і диван один. Де ви будете ночувати?
— То підеш до сусідів. Там і переночуєш. І чоловіка із собою візьмеш. Або краще нехай до батьків їде. Чи є в нього батьки? Та й ти до них можеш їхати. Або ти і з ними теж воюєш. Чи не спілкуєшся? — нахабство двоюрідної сестри просто зашкалювало.
— Ну, це вже тебе зовсім не стосується! — ледве стримувала себе Оксана, але бажання помститися хамоватій родичці зупиняло її від того, щоб негайно кинути слухавку.
— Гаразд, вмовила. Не стосується. Тільки гості – це святе. Ти давай поспішай — таксі пришли за нами та приготуй що-небудь, поки ми їхатимемо. Діти зголодніли, їсти хочуть.
План помсти вже давно дозрів у голові Оксани. Треба було лише продати його сьогодні.
— Добре, чекайте на машину. Таксі за вами приїде, водій набере тебе, я йому твій номер скину, намагаючись говорити спокійно, сказала Оксана.
— Ну от те ж! І швидше давай! Ми тут півдня сидіти не збираємось. Поспішай! І таксі не забудь сплатити, у мене зайвих грошей немає, — Нінка була у своєму амплуа — нахабна, нетактовна, хабалиста.
Оксана спустилася до сусідки на поверх нижче. Вона познайомилася з тіткою Машею кілька місяців тому, коли з чоловіком в’їхала до нової квартири. З розмов з нею Оксана знала, що у тієї на виїзді з міста порожня дача.
Будиночок невеликий, але в ньому є ліжка, ще деякі невибагливі меблі. Сусідка сказала, що давно не була там, бо здоров’я вже не дуже і займатися ділянкою поки що нікому.
– Тьотя Маш, привіт. Як ти? Як самопочуття? Все гаразд? Та й молодець. Я ось з якого питання до тебе. Не даси мені ключа від свого дачного будиночка, хочу далеку рідню там на ніч поселити. Їх ціла купа, у нас-то їм не розміститися, а там буде зручно. Тепло, вода там є, ти говорила. Переночують та поїдуть. Ти не проти?
— Ой, звичайно, не проти, Оксаночко! Нехай ночують. Мені не шкода. Щоправда, будиночок там — слова доброго не стоїть, але дах над головою є. Та й брати в мене нема чого. Можуть ключі там і залишити, на стіні збоку.
— От і добре, тітка Маш. Адреса, скажіть мені, я запишу.
Оксана вже дзвонила у таксі. Продиктувала водієві адресу дачі, куди він мав відвезти її нахабну рідню. Коли через годину вона почула дзвінок від Нінки, то приготувалася до потоку страшної лайки, що зараз полиється на неї.
— Ну, що вам сподобалися апартаменти? Можеш не дякувати, все безкоштовно, спеціально вам, — випереджаючи гнівні емоції сестри, сказала їй Оксана.
— Та як ти посміла? Ти що — зовсім збожеволіла? Що я тут з дітьми робитиму? Чим годувати? — репетувала Нінка. – Швидко забери нас звідси! Даю тобі десять хвилин, щоб машина тут стояла! Зараз же!
– Ага, розбіглася. Біжу і падаю. Все, розміщуйтесь, ночуйте! І робіть що хочете. Там простір і благодать, повітря свіже. Інших варіантів тобі не буде. А чим своїх дітей годувати — ти сама мала потурбуватися, а не сподіватися на халяву. Тим більше, що тут ніхто тобі і не збирався її надавати — Оксана говорила спокійно та впевнено.
Вона помстилася за всі свої дитячі та юнацькі образи. Дітей сестри, звісно, шкода. Вони ні до чого, але нічого не вдієш, не пощастило ж їм народитися у такої недолугої матері.
– Ну ти і гадина! Не пробачила, значить, не забула! — верещала Нінка у слухавку. — Запам’ятай — я тобі влаштую веселе життя! У село повернуся — всім родичам розповім, яка ти сволота! Приїдеш — ніхто з тобою не вітатиметься!
Оксана вимкнула телефон. Вирішила більше не слухати весь цей негатив, який виплескувала зараз на неї Нінка. Вона щиро вважала, що та заслужила на таке ставлення. І не було чого лізти до неї зі своїм хочу. Невже незрозуміло — раз Оксана стільки років з нею не спілкувалася, то не пробачила.
Значить, не потрібне їй це спілкування, а Нінка дурепою прикинулася і найнахабнішим чином чогось ще вимагає. Як ні в чому не бувало! Начебто вони дружили та ріднилися всі ці роки. Оксана з легкою душею заблокувала номер Ніни, додавши його до чорного списку.
Будь-яке зло має бути покаране — так вона вважала. І не збиралася прощати тієї підлості, що протягом тривалого часу творила її нахабна і безсовісна родичка. Може, замислиться та дітей виховає правильно. Хоча навряд чи. Не дано їй, якщо вона навіть зараз не зрозуміла, за що Оксана так обійшлася з нею. Видно, нахабство не лікується.
