Двірник Ганна, яка майже двадцять років обслуговувала будинок, де Оксана прожила все життя, раптово звільнилася з роботи і поїхала жити до доньки – на Полтавщину. Усі мешканці цьому зовсім не зраділи, адже весь цей час у будинку було чисто і спокійно.
Адже Ганна вставала рано – максимум о п’ятій ранку – і тримала під’їзди та сходові клітки в ідеальному порядку.
Тепер же на її місце ЖЕКу довелося взяти Галину з першого поверху. А всі мешканці її знали давно як жінку зі чварним і грубим характером.
Жила Галина одна, без чоловіка і дітей, і, напевно, тому була такою складною у спілкуванні. Мешканці з жахом дізналися, що тепер двірником буде саме вона. І їхні побоювання незабаром втілилися в реальність.
Галина вирішила взяти весь будинок у їжакові рукавиці. Вона виступила на зборах у ЖЕКу, і ті сусіди, які там були, розповіли, що насамперед вона хоче закрити для мешканців розташовану на першому поверсі візкову і тримати там свій робочий інвентар – мітли, лопати, граблі тощо. Мотивувала вона це тим – мовляв, ніде тримати знаряддя праці, а візочною все одно майже ніхто не користується.
Дуже скоро Галина приступила до виконання свого плану. Вона якось домоглася від ЖЕКу дозволу і повісила на дверях візочної оголошення, складене в наказових виразах – мовляв, до такого-то числа потрудіться звільнити приміщення від усякого мотлоху. «А куди нам тепер ставити ці візки та велосипеди?!», – обурювалися мешканці.
Вони всі зібралися таємно від Галини і вирішили рішенню ЖЕКу не підкорятися. Тож у призначений новим двірником день візочна залишилася як була.
Ух, як Галина розсердилася! Оксана чула, як вона шуміла на сходах, даючи всім мешканцям невтішні епітети. Відтоді вона зовсім «озвіріла» і стала третирувати найрізноманітнішими способами.
То призначить перевірку лічильників води в самий невідповідний час, коли всі на роботі (а потім, між іншим, фахівців треба вже за свій рахунок викликати), то накричить, що мешканці ноги при вході не витирають і несуть бруд у під’їзд.
Одного разу вона вигнала з під’їзду друга Оксани, який прийшов погодувати її кота, поки дівчина їхала у відпустку. Попри те, що в нього були ключі від квартири Оксани – Галина виштовхала його і ще пригрозила, що поліцію викличе.
Того дня кіт залишився негодованим, але друг Оксани, як людина наполеглива, прийшов в інший час і все-таки врятував нещасну тварину. Але після цього дівчина зрозуміла, що терпіти не може Галину! Та й не вона одна – всі мешканці страждали від її хамської поведінки.
А потім Галина все-таки виконала свій план. Рано вранці вона виставила всі візки і самокати з візочної, викликала майстра і змінила замок – тепер ніхто з мешканців не міг туди потрапити.
Сказати, що весь під’їзд став на вуха – нічого не сказати. Мешканці гуділи як бджоли у вулику, грюкали дверима, ходили один до одного й обговорювали ситуацію.
Але їм пощастило, що в їхньому будинку жив один чоловік, який товаришував із місцевим депутатом – він негайно зателефонував йому, і незабаром до під’їзду підкотила поліцейська машина. Охоронці порядку прослідкували до квартири Галини, а мешканці, затамувавши подих, чекали результатів.
Незабаром їм повернули візочну і врізали у двері старий замок, від якого у нас усіх були ключі. А Галина звільнилася, продала їхню квартиру в нашому будинку і поїхала в невідомому напрямку. На її місце взяли іншу жінку, і вона непогано справляється. І знову в будинку, де живе Оксана, запанувала гармонія.
