– Віко, ти не уявляєш! – щебетала Наталя в трубку. – Схоже, я знайшла чоловіка мрії!
…Наталя за натурою була дівчиськом жвавим і завзятим, що не раз допомагало їй у різних життєвих ситуаціях. Навчання в інституті на менеджера з логістики вона, щоправда, закінчила з горем навпіл.
У лиху студентську пору її набагато більше цікавили численні тусовки з друзями і веселі вечірки, ніж підготовка до серйозного дорослого життя, в якому треба буде працювати і заробляти.І на належне освоєння навичок майбутнього фахівця запалу-то й не вистачило.
І ось їй уже двадцять шість, а з кар’єрою і заробітками якось поки не дуже склалося. Змінивши вже три місця роботи, з кожного з яких її “ввічливо попросили”. Наталя, однак, не сумувала.
Хоча її, звісно, дратував той момент, що вона, незважаючи на своє вміння добряче заговорити зуби роботодавцям і презентувати себе як крутого фахівця, однаково щоразу вилітала геть, не дуже-то вміючи вже на справі підтвердити свої нібито хороші вміння.
А нещодавно вона вже майже влаштувалася в одну непогану фірму – знайомі обіцяли, як раптом її “обскакала” якась інша претендентка.
“Вибач, Наталко, там знайшли набагато більш підходящу дівчинку! Вже не засуджуй, у неї, на відміну від тебе, дійсно навички чудові й досвід потрібний є. До речі, це твоя стара знайома…”.
– Твою наліво! – обурювалася Наталя.
– А втім, якого я взагалі роботу шукаю? Мені б чоловіка шукати час, і швидше, та не аби якого, а успішного й заможного.
Усі колишні були, на її думку, “дурниками безтурботними”, з якими надійне майбутнє нізащо не побудуєш.
– Зрештою, я молода і красива! Чого це я взагалі працювати на роботі повинна? Я більшого гідна!
І напружила всі свої численні зв’язки – знайомте, мовляв, мене з перспективними і вільними чоловіками! Та й сама склавши руки не сиділа – у додатках для знайомств швиденько зареєструвалася.
Ось в інтернеті Наталці й попався найвдаліший і найпривабливіший на її розуміння варіант. Написав їй одного разу Олексій, дуже симпатичний і, судячи з одягу, а головне – аксесуарів, далеко не бідний молодий чоловік.
“Це точно дорогі брендові речі, – зраділа Наталка милуючись виглядом свого нового знайомого на його фотографіях. – Одразу видно якість класу люкс. Ось це наречений що треба”.
І як давай справляти максимально вдале враження на майбутнього бойфренда. Найефектніші фоточки у вдалих ракурсах – це само собою. Але і в спілкуванні Наталя також намагалася сподобатися Олексію – була винятково милою, в міру кокетливою і вельми привітною.
Вразити вдалося. Олексій був у захваті від своєї нової, поки ще тільки віртуальної знайомої.
– Я одне кафе знаю, воно нещодавно відкрилося, але вже претендує на найкраще в місті. Там класно і затишно, може, сходимо туди сьогодні?
– Ти про “Поляну”?
– Так. Ти там уже була?
– Ні, але дуже хочу!
Олексію подобалося це стильне кафе в старовинному антуражі, і він вирішив, що це ідеальне місце для першого побачення.
– Так що ось, Віко, йдемо ми з ним сьогодні на наше перше побачення! Ох, мені б тільки в оборот його як слід узяти, а там, дивись, життя настане шоколадне , на повному чоловічому забезпеченні!
– Такий перспективний наречений?
– Більш ніж! Йому всього двадцять дев’ять, а він уже власник двох процвітаючих фірм, і ще якийсь новий стартап зараз запускати збирається…
– А він тобі не бреше часом?
– Ні, Вікуль, точно ні . Я довідки через знайомих навела, він справді успішний бізнесмен. Та ще й красень, ти б бачила. Загалом, варіант ого-го! Я думаю, що він у мене майже в кишені – сподобалася я йому явно сильно.
– Дивись, Наталко, грошенят сьогодні побільше із собою візьми, поведе-то він тебе мабуть у дорогий заклад.
– Не сміши, подруго, – розреготалася Наталя. – Хлопчисько він придатний, за прекрасну даму на першому побаченні точно буде не проти заплатити! Все, бувай, я пішла збиратися!
– Ну бувай, пані прекрасна, – з беззлобним смішком попрощалася з нею Віка. – Удачі!
Поправивши золотисте пасмо, яке трохи вибилося із зачіски, Наталя, надзвичайно задоволена своїм відображенням у дзеркало полетіла на побачення.
– Доброго дня, – чемно привітала Олексія молоденька офіціантка.
Багато працівників цього кафе добре знали Олексія і завжди були раді йому, вважаючи його одним із найпочесніших гостей їхнього закладу.
– Що будете замовляти?
Олексій і Наталя зробили замовлення і розговорилися. Здебільшого, звісно, розповідав він про себе, а Наталя робила вигляд, що захоплено слухає.
Коли Олексій до слова згадав, що збирається розширювати штат працівників в одній зі своїх компаній, Наталя крадькома від нього злісно пирхнула, згадавши свій нещодавній провальний епізод із невдалим працевлаштуванням.
Але тут же відігнала від себе ці думки: “Я сюди, зрештою, не роботу шукати прийшла, а особисте життя влаштовувати!”.
У якийсь момент у розмові ,майже вже закоханих ,виникла невелика пауза, і тут Наталя, дивлячись у вікно, раптом вигукнула:
– Ха-ха, бачиш он ту? Дивись-дивись! – Наталя, уїдливо посміхаючись, вказала на якусь дівчину, що йшла по той бік вулиці.
– Де? Що? – розгублено запитав Олексій.
– Ну он та, у безглуздому старомодному костюмі! Де вона тільки такий відкопала… Бачиш?
– Бачу.
– Це моя однокласниця колишня, Світлана Антонова! Я випадково дізналася, що це вона мене нещодавно обійшла, це її взяли на те місце логістичного менеджера, яке мало дістатися мені! Я взагалі не розумію, як їй це вдалося!
Усе вона прекрасно розуміла, звісно, але не могла стримати обурення від “такого облому”.
– Миша сіра! – жваво продовжувала Наталя.
Наталя раптом подумала, що тепер, власне, можна і трохи продемонструвати Олексію свою жваву задиристу вдачу. Зрештою, успішні чоловіки люблять зухвалих дівчат.
Люблять же? Ну ось. Нехай бачить, що вона не якась там простачка. І що вона, хоч і вся із себе така “сонечко-чарівниця”, але з характером.
Та й сам по собі цей раптовий епізод зі Світланою, що випадково потрапила на очі, викликав у її душі бурю емоцій.
– Я в нашому класі, до речі, головною була! Мене всі обожнювали.
Сподіваючись, що Олексій підтримає її насмішки над жалюгідною колишньою однокласницею, Наталя з цікавістю дивилася на нього.
– А на випускний, уявляєш, заявилася в сукні, яка на ній сиділа, як балетна пачка, ну просто жахливо! Ми з дівчатами так реготали!
– Така коротка, чи що, була?
– Та ні, просто вона їй не пасувала, – розсміялася Наталя.
– Хм… – задумливо промовив Олексій, – якщо вона таку непогану посаду змогла обійняти, то не така вже вона і невдаха.
– Ось і нехай працює, як чоловік, а у справжніх жінок щастя в іншому виражається!
І з трохи загадковою посмішкою глянула на свого супутника.
До їхнього столика підійшов офіціант:
– О, Антонов Олексій Валерійович? – бадьоро вигукнув він. – Вітаю, дуже радий бачити вас у нашому закладі, сподіваюся, що…
– Привіт, Сашко, – з ввічливою посмішкою перебив його Олексій. – Усе тут у вас, як завжди, чудово, але я вже йду.
– У такому разі дозвольте принести вам рахунок.
– Так, звісно.
Офіціант розвернувся і пішов, але Олексій раптом гукнув його:
– Сашко, забув сказати! Розділіть рахунок, будь ласка! Пані замовила три коктейля, сьомгу і тірамісу, решта моє.
– Як скажете.
Не дуже розуміючи, що відбувається, Наталя судомно ковтнула слину. Грошей із собою в неї не було. Адже вона анітрохи не сумнівалася в тому, що багатий перспективний залицяльник заплатить за неї! Вона спантеличено промовила:
– Олексію, а чому, власне…
– Зараз дізнаєшся, – перервав її бурмотіння Олексій.
– Ця дівчина, Світлана – моя молодша сестра. Яку я дуже люблю і за яку всіх порву.
Емоції Наталки важко було передати словами. Але на її обличчі вони миттєво відбилися у всій красі – здивування, гнів.
Усе, тю-тю перспективний шанувальник-то! Це точка неповернення.
– Світлана… твоя сестра?!
– Так вийшло, що з певного моменту ми з сестричкою в різних школах навчалися, – смеривши Наталю повним презирства поглядом, Олексій почав розповідь про деякі моменти своєї біографії, про які, ось вже він ніяк не думав, що доведеться розповідати на цьому побаченні.
– Наші батьки розлучилися п’ятнадцять років тому, я з батьком залишився жити, Світлана з матір’ю, переїхали вони в інший район. Там вона в іншу школу і перейшла.
Виходить, що я й гадки не мав, як у неї там у новій школі, виявляється, все погано було… Коли ми бачилися на вихідних, я іноді помічав, що вона якась сумна і пригнічена, і питав, мовляв, чи не з новими однокласниками це пов’язано, чи не ображають вони тебе? Якщо що, кажу, мені скажи, я з ними розберуся. А вона лише відмахувалася і говорила, що нічого особливого, ну дражнить її там пара дурепок, але ти, мовляв, не хвилюйся, їм уже набридло і вони скоро відстануть. А вони, значить, не відстали…
Він помовчав кілька секунд, тепер уже з неприхованою огидою дивлячись на ту, яка йому ще півгодини тому так подобалася, і додав:
– А виросла Світлана, значить, всупереч глузуванням таких, як ти , впевненою і цілеспрямованою. Адже сестричка навіть від моєї допомоги в працевлаштуванні завжди відмовлялася, запевняла, що в неї самої все вийде, і слава Богу, у неї і справді виходить.
Знищена Наталя беззвучно ляскала губами, а її очі, немов втративши орієнтацію в просторі, безладно оберталися туди-сюди. Абсолютно не уявляючи, як тепер викручуватися із ситуації, що склалася, вона лише безпорадно озиралася на всі боки.
– Так ось ти яка… “мила -чарівниця”, нічого не скажеш, – гірко посміхнувся Олексій .
– Що ж, дуже добре, що це з’ясувалося так швидко. А я вже, дурень, мало не повівся на “харизматичну красуню”.
Наталя , яка незрозуміло на що ще сподівалася, брякнула першу дурницю, що спала на думку:
– А якби я не над твоєю сестрою знущалася, а над ким-небудь іншим, ти б у мені не розчарувався?
– Звісно, розчарувався б усе одно, – гидливо поморщився Олексій.
– Я б тебе таку і так терпіти не став, а вже тим паче, якщо йдеться про мою сестру… І взагалі, ти,Наталко, як я погляну, прудка, але не дуже-то обачна. На першому ж побаченні демонструвати свою, з дозволу, сказати, особистість із такого боку… Утім, за це тобі якраз спасибі!
Презирливо усміхнувшись, Олексій поклав на стіл гроші за свою частину замовлення, встав і попрямував до виходу. Наталя відчайдушно вигукнула:
– Олексію, але як же я свою частину рахунку сплачу?.. Допоможи, га? У мене ж зовсім немає із собою грошей… Я ж навіть банківську карту в іншій сумочці залишила!
Олексій знизав плечима:
– Твої проблеми. Як варіант, можеш відпрацювати. Ти ж зараз безробітна? У це кафе, я тут краєм вуха чув, якраз ще одна посудомийка потрібна.
