– Сашко, ти зуби почистив? – голос Ольги пролунав із кухні.
– Зараз! – відгукнувся син із кімнати, але звуків руху не було.
Ольга глянула на годинник: восьма вечора. Вона втомлено поправила волосся, дивлячись на стопку неоплачених рахунків. Зовсім скоро настане Новий рік, але настрій зовсім не святковий – скоріше, немов кінець світу.
Знову колишній чоловік. Наобіцяв гори, а в підсумку зник. “Я точно прийду! Все влаштуємо!” – згадувалися його вчорашні слова. Вона прекрасно знала, як усе зазвичай закінчується.
Сашко з’явився в дверях, розпатланий і сповнений надії.
– Мамо, а Санта завтра точно прийде? – Він дивився на неї так уважно, ніби хотів почути відповідь ще до того, як вона встигне її вимовити… Ольга натягнуто посміхнулася:
– Звичайно, прийде. Ти в мене розумник, весь рік добре поводився, заслужив.
Син радісно кивнув і знову зник у своїй кімнаті, залишивши матір наодинці з думками.
Артист, якого вона найняла за оголошенням, скасував замовлення в останній момент. Пояснень не було. І Ользі довелося піти на відчайдушні заходи – попросити допомоги у колишнього чоловіка, який, звісно ж, обіцяв зробити все якнайкраще, а потім перестав виходити на зв’язок.
Вона знову набрала номер Олексія. Він відповів тільки після довгих гудків.
– Олю, ну чого ти? Я ж казав, усе буде нормально, – пролунав його голос. На тлі шумно грала музика і звучав чийсь сміх.
– Олексію, ти розумієш, що завтра свято? Ти можеш хоч раз не підвести?!
Олексій помовчав, ніби усвідомлюючи, наскільки вона роздратована, а потім ліниво протягнув:
– Та зіграю я тобі Санта Клауса. Костюм уже знайшов, приміряю. Текст завтра придумаю. Я ж обіцяв.
Ольга закусила губу. Її внутрішній голос кричав: “Ти знаєш, чим це скінчиться!” Але виходу не було.
– Добре, – нарешті вимовила вона. – Завтра о шостій вечора у мене. Без запізнень.
– Та зрозумів, не переживай. Усе буде, як у казці! – упевнено відповів він, перш ніж завершити дзвінок.
Пізно вночі, коли Сашко вже спав, Ольга сиділа на кухні й пакувала подарунки. На іграшкову залізницю, про яку син мріяв увесь рік, вона витратила п’ять тисяч.
Ці гроші дісталися їй важкою працею – три додаткові зміни.
Вона глянула на телефон. Від подруги Олени надійшло повідомлення:
“Олю, зазирни до нас завтра на ялинку. Сашко повеселиться з дітьми, а ти відпочинеш. Олексій все одно навряд чи прийде”.
Олені легко міркувати – чоловік надійний, зарплата пристойна. А в Ольги всі турботи на плечах. Чому її життя таке? Чому вона завжди одна?
Уранці 31 грудня вона прокинулася раніше, ніж зазвичай. Сашко з цікавістю визирав у вікно, притискаючись лобом до скла.
– Мамо, а як Санта сюди потрапить? Адже він по дахах ходить, так?
Вона ніжно розтріпала його волосся:
– Звісно. А до нас він спуститься сходами. У нас же труби немає.
– А він добрий?
– Найдобріший, синку, – відповіла Ольга, намагаючись переконати в цьому не тільки його, а й себе.
День пролетів у справах. Прибирання, прикрашання ялинки, приготування салатів. Олексій не дзвонив, і її це нервувало. Але вона повторювала собі: потрібно вірити, інакше все піде шкереберть.
О шостій вечора Сашко почав нетерпляче бігати передпокоєм.
– Мамо, він уже йде? Коли вже?
Ольга виглянула у вікно – Олексія видно не було.
– Скоро, синку, – відповіла вона, відчуваючи, як тривога розриває її зсередини.
О сьомій годині за дверима нарешті почулися важкі кроки. Пролунав дзвінок. Сашко кинувся відчиняти, а Ольга завмерла, відчуваючи, як стиснулося серце.
На порозі стояв Олексій у костюмі Санта Клауса. Але вигляд у нього був… надто розслаблений.
– Ну що, я зірка? – хрипло запитав він, розплившись у широкій усмішці.
Ольга насупилася, але промовчала. Головне – не зараз. Нехай хоч цей вечір пройде заради Сашка.
Олексій увійшов, голосно тупочучи масивними чобітьми, що залишали мокрі сліди на підлозі. Червоний костюм був помітно замалий, а борода сиділа криво, відкриваючи щетину сіруватого відтінку.
– Ну, як вам? – він розкинув руки, крутячись на місці. – Прямо казковий персонаж, так?
Сашко вилетів із вітальні, заплескавши в долоні:
– Санто ! Ти справжній?
– Справжній звичайно, хлопче! – Олексій присів навпочіпки, щоб бути на рівні сина. – Ну що, розповідай, добре поводився? А то подарунка, може, не заслужив!
Сашко впевнено закивав:
– Звісно, добре поводився! Я навіть морквину на балконі залишив, щоб олені не голодували!
– Ось це ти молодець! – Олексій шумно видихнув, зображуючи захоплення. – Ну гаразд, досить інтриг, де тут у вас чай? А то по морозу до вас ішов, усе промерзло!
Ольга повернулася до сина:
– Сашко, а хочеш ми Санті покажемо, яка в нас гірлянда чудова на ялинці? Це ж найчарівніше у святі!
Сашко пожвавився:
– Так! Звичайно хочу!
– Тоді біжи до ялинки і вмикай гірлянду, а я з Сантою подивлюся, як усе засяє! – Ольга посміхнулася і підштовхнула сина до вітальні.
Коли хлопчик утік, Ольга повернулася до Олексія, понизивши голос:
– Мішок із подарунками потрібно наповнити. Сашко вірить, що ти справжній . Не зіпсуй усе!
Олексій поморщився, але не став сперечатися. Ольга швидко зібрала пакети з подарунками, що стояли на кухні, і вручила їх Олексію. Він невдоволено пробурмотів:
– Ну гаразд, гаразд, заспокойся. Усе зробимо по вищому розряду.
Коли вони повернулися до кімнати, Сашко із захопленням дивився на сяючу гірлянду і радісно махав їм рукою:
– Дивись, Санта! Я сам запалив, для тебе!
Олексій попрямував до ялинки, почав порпатися серед подарунків, витягаючи згортки і щось бурмочучи про “запаси”.
– Ой, а це що в нас тут… – він забурмотів швидше, перекладаючи один з пакунків із мішка під ялинку.
Сашко, спостерігаючи за кожним рухом Санти, помітив щось дивне: з кишені костюма визирало щось яскраве.
– Мамо, а чому в Санта Клауса з кишені стирчать труси? – голосно запитав він.
Ольга спочатку завмерла, не вірячи своїм очам. Але коли з кишені на підлогу вислизнули жіночі червоні труси з мереживами, її терпець увірвався.
– Ти це серйозно?! – процідила вона крізь зуби, наближаючись до Олексія.
Той квапливо почав засовувати знахідку назад у кишеню:
– Та це взагалі… дурниця якась! Може, переплутали в хімчистці!
– У якій ще хімчистці, Санто? Ти взагалі в якому вигляді сюди заявився?! – голос Ольги тремтів, але вона намагалася стримуватися заради Сашка.
Син, відчувши напругу, повільно відступив до дивана, широко розплющивши очі.
– Мамо, а що, Санта чужий подарунок у кишені сховав? – невинно запитав він.
Ольга зробила глибокий вдих, намагаючись узяти себе в руки:
– Сашко, давай-но ти підеш на кухню буквально на хвилинку.
Але Олексій вирішив продовжити:
– Олю, ну ти чого розійшлася? Відразу нерви, сцени. Ну труси, і що з того? Може, випадково…
– Ти вживав, Льошо? – Вона підійшла ближче, відчувши різкий запах. – Скажи чесно?
– Ну, трохи випив! – він ніяково зробив крок назад. – Це ж свято, зрештою!
Ольга закрила обличчя руками, не знаючи, як пояснити синові цей “чарівний” Новий рік.
Сашко, який не пішов у кухню, а підглядав із-за дверного отвору, раптом почав плакати. Він тихенько схлипував, дивлячись на батьків:
– Мам, а що, Санта Клаус – це просто тато?
Ольга опустилася перед сином на коліна, міцно обіймаючи його:
– Ні, Сашко, все не так. Не хвилюйся, все буде добре. Просто навіть Санта іноді… робить помилки.
– Помилки? – Олексій фиркнув. – Це ти вічно помиляєшся! Вічно незадоволена! Тільки й знаєш: працюй, плати, страждай. Від тебе одна напруга!
– Досить! – Ольга різко піднялася і вказала на двері. – Іди. Негайно.
– Та облиш, ти чого… – Олексій спробував заперечити, але замовк, спіймавши її погляд.
Він зупинився, на секунду подивився на Сашка, який, злякано притулившись до мами, міцно тримався за її руку, і роздратовано пробурмотів:
– Гаразд, іду. Але запам’ятай: це ти сама все зіпсувала!
Двері з гуркотом зачинилися, і Олексій зник. У кімнаті запанувала тиша, порушувана лише тихими схлипуваннями Сашка.
Ольга гладила його по плечах, намагаючись заспокоїти, хоча всередині неї вирували біль і злість.
– Мамо, а Санта Клаус більше не прийде? – прошепотів Сашко.
– Прийде, синку, обов’язково прийде, – тихо сказала вона, відчуваючи, що говорить це більше для себе, ніж для нього.
Ранок 1 січня почався для Ольги дзвінком телефону. Вона знехотя потягнулася до слухавки. На екрані висвітився номер Олексія.
– Що тобі? – холодно запитала вона, не приховуючи роздратування.
– Олю, я хотів… Ну, вибач за вчорашнє, – почав він із хрипким голосом, який явно віддзеркалював наслідки бурхливого вечора. – Сашкові скажи, що це все непорозуміння. Придумай там що-небудь.
– Ти хоч розумієш, що накоїв? – Ольга сіла, відкидаючи волосся назад. – Мені дитині пів ночі довелося казки розповідати, що Санта у лісі заблукав і тебе попросив йому допомогти з подарунками. Ти думаєш, я цього хотіла?
– Ну так і не треба було мене виганяти, як непотрібну річ! – Олексій підвищив голос. – Ну подумаєш білизна чужа з кишені випала. З ким не буває. Головне, що я старався!
– Старався?! – Ольга не витримала. – Ти прийшов веселий, як завжди! Труси з кишені – це теж “старання”? Що ти взагалі робив у цьому костюмі, перш ніж сюди прийти?
– Та випадковість це! Чого ти з мухи слона робиш? – почав виправдовуватися він, але в його голосі вже звучало роздратування. – Ти вічно на мене тиснеш. З тобою неможливо нормально спілкуватися!
– Ти не бачиш сина місяцями, а потім приходиш тільки тоді, коли я вже благаю. Мені вже давно до тебе діла немає! Але він-то чим завинив?
У телефоні настала тиша. Олексій важко зітхнув:
– Гаразд. Ти маєш рацію. Просто… – він зам’явся. – Гаразд, коротше. Може, я зайду, поговорю з ним?
– Навіть не думай. Якщо ти з’явишся, я викличу поліцію, – відрізала вона і скинула дзвінок.
Ольга зазирнула в дитячу. Сашко сидів на підлозі, зосереджено возився з новою залізницею. Його обличчя виглядало задумливим.
– Сашко, як справи? – запитала вона, сідаючи поруч.
Хлопчик завмер, потім повернувся до неї:
– Мамо, а чому дорослі такі… дивні?
– Дивні? – перепитала Ольга, намагаючись зрозуміти, що він має на увазі. – У якому сенсі?
– Ну ти з татом весь час сваришся. А він… він ніби не старається. Він що, нас не любить?
Це запитання пронизало її. Вона відчула, як до горла підступив клубок, але змусила себе говорити спокійно:
– Сашко, знаєш, дорослі теж помиляються. Іноді вони роблять дурниці, які складно виправити. Але це не означає, що вони не люблять. Просто… не завжди вміють це показати.
Сашко насупився, але потім кивнув.
Увечері, коли син заснув, Ольга займалася прибиранням: складала залишки салатів у контейнери, викидала обривки пакувального паперу та інше сміття.
Усередині неї залишилася дивна порожнеча. Вона машинально глянула на вікно: у дворі діти каталися на крижаній гірці, їхній дзвінкий сміх розносився темною вулицею.
Ольга тихо підійшла до кімнати сина. Він міцно спав, обійнявши вагончик від своєї нової залізниці. Вона постояла на порозі, спостерігаючи за сином, і, не стримавши емоцій, тихо заплакала.
– Усе буде добре, мій маленький. Обов’язково буде, – прошепотіла вона, посміхаючись крізь гіркоту в душі.
