Коли Ольга придбала собі однокімнатну квартиру, її щастю не було меж. Це була її маленька мрія. Ремонт, клопоти, гарні вазони з квітами на сходовій клітці, мініатюрні картинки біля ліфта.
Вона обожнювала свою квартиру, усе, що було поруч із нею, та всіх людей навколо.
Вона мила підлоги на поверсі, витирала стіни й раділа своєму маленькому затишку. Ольга дуже тиха й інтелігентна, а взагалі, на мій погляд, навіть трохи сором’язлива, але що є, те й є.
Неприємності почалися через місяць після новосілля. У вазонах з квітами регулярно з’являвся попіл і недопалки. Ольга поставила попільничку. Попільничка зникла, як зникли й дві гравюри біля ліфта.
Вазони хтось розбив, і грудки землі з квітами валялися на підлозі.
Ольга викрила свого сусіда, спекла яблучний пиріг і подзвонила до нього у двері. Сусід відчинив двері, взяв яблучний пиріг і сказав, що його не треба виховувати, бо за свої гроші він буде палити там, де йому заманеться, а квіти його дратують.
Ольга спробувала поговорити з консьєржкою. Та, як виявилося, була матір’ю того грубого сусіда і всіма силами стала на захист сина.
Розмови з іншими сусідами ні до чого не привели. Одним було байдуже, другі дружили з консьєржкою, треті постійно були не вдома.
Через два місяці взагалі почалися дива. Ользі дзвонили у двері, вимикали світло в квартирі, відкривали її розподільні щити й перерізали дроти.
Ольга тихо плакала й мовчки терпіла, поки до неї не підійшла консьєржка й дуже люб’язно запропонувала купити в Ольги квартиру, адже їй тут все одно некомфортно, а її син-сусід збирається одружитися… Звісно, за дуже низькою ціною…
Усе це Ольга розповідала у мене на кухні з відстороненим поглядом, періодично схлипуючи. Телевізор, що працював, наче спеціально, на противагу тому, що відбувалося, вибухав сміхом.
Ольга плакала — телевізор аплодував… Ольга дивилася в одну точку — телевізор реготав…
«… Ооось таким ножичком…»… — Ольга отямилася, і ми обидві зрозуміли, що будемо робити.
Ольга виставила квартиру на продаж. Консьєржці вона пояснила, що, можливо, знайдеться покупець, який купить за нормальну ціну, а не за ті копійки, які пропонували консьєржка та її син.
Два тижні приходили потенційні покупці. Але деякі з них навіть не піднімалися на поверх! Консьєржка, зустрічаючи їх внизу, розповідала, що будинок поганий, звукоізоляції немає, труби, хоч і нові, але постійно течуть, з електрикою перебої, а сусіди — взагалі одні пройдисвіти…
Залишився останній потенційний покупець…
У неділю, о дев’ятій ранку, коли всі мешканці були вдома, двері консьєржки різко відчинилися, і в маленьку кімнатку ввалилася дуже велика колоритна циганка із золотими зубами, яка палила щось дуже смердюче, без фільтра, і скидала попіл на підлогу, на стіл і на все, що потрапляло на шляху її постійно рухомої руки.
Поруч стояла молодша циганка при надії та двоє дітей. Дуже голосно переговорюючись, вони почали вимагати, щоб консьєржка…
«Покажи, дорога, де наша квартира, швидко, швидко, гей! Кай йоне, кай йоне, Міре лава не? Джиде яваса. Яме на мераяса І куч, ромале… Я Марія, вона Люба, хочеш, я погадаю, гей, гей, гей, правду скажу!»
Їх було четверо, але галас був такий, ніби прийшов цілий табір. Брудний одяг, брудні руки, замурзані діти.
Обертаючись, один спритний хлопчик перекинув чашку з чаєм на підлогу, туди ж посипалися папери та журнали, другий — наступив на осколки, впав і потягнув за собою матрац та простирадло з кушетки.
Висякавшись у простирадло, малюк почав плакати… Не звертаючи жодної уваги на дітей, схопивши ошелешену консьєржку під руки, жінки потягли її до ліфта.
На поверсі їх чекала Ольга. Забравши одну дитину до квартири, другу доручили консьєржці: «Гей, матір, пильнуй, ми на п’ять хвилин… Кай йоне, кай йоне, Міре лава не!»
За п’ять хвилин циганське дитя встигло подзвонити в усі квартири, попросити попісяти, поїсти, витягнуло туалетний папір із квартири сина консьєржки, порвало його на дрібні шматочки й розкидало по поверху, вкусило консьєржку за руку й почало вити, як сирена…
Не звертаючи на це ніякої уваги, з квартири Ольги вийшли циганки й продовжили розмову: «Ай, дякую, дорога, сто років проживеш!
Наречений хороший буде, хочеш — у таборі підберемо? Ціна хороша! Квартира хороша! Ми тут житимемо, Люба, як народить, житиме. Батька з табору заберемо. Дітям тут подобається. Давай, Любко, підспівуй — Ай… Да най, да най, да най, ай… да най, да най….».
І по поверху закружляло циганське багатоголосся, кольорові спідниці, хустки, браслети, діти, коні, люди…
Увечері до Ольги знову довго дзвонили у двері. Вона вирішила не відчиняти, але після п’яти хвилин безперервного дзвону…
На порозі стояло дуже багато людей — консьєржка, її син, сусіди як зверху, так і знизу. Консьєржка тримала в руках торт і пляшку ігристого, за спиною сина виднілася пальма в красивому вазоні…
Театр зустрів нас порожнім затишним фойє. Сьогодні вистав не було. Директорка театру Марія, дуже вродлива й харизматична, але вже без золотих зубів, сяяла від радості. Її онук Данило щось малював у альбомі.
Запропонувавши нам каву, вона одразу заявила: «Я з вас грошей не візьму. Вашого завдатку вистачить. Що для нас, акторів, важливо?… Сценарій і ослик вивчить. А ось імпровізація… Її зараз немає… А як же хочеться! І онук у мене — який талант! Всього шість років, а як зіграв, як зіграв! Ай, молодець!
Вирішено — беру його до трупи… Ах, яке задоволення я отримала! Мммм. Імпровізація! Це чудово!
А вам, дівчата, два квитки на нашу виставу, хоча… найкраще ви вже побачили.
Кай йоне, кай йоне, Міре лава не…
Марія ледь помітно підмигнула нам, злегка припідняла кухоль із кавою й тихо додала:
— У цьому житті, дівчата, головне — правильно підібрати акторський склад. І пам’ятайте: найкраща декорація для людської поваги — це хороша вистава.
Ми виходили з порожнього фойє театру на вечірню вулицю. На душі було легко й тепло. Ольга йшла поруч, посміхалася власному відображенню у вітринах і вперше за останні місяці дихала на повні груди.
Вона поверталася не просто в свою однокімнатну квартиру — вона поверталася у свій маленький затишний світ, де відсьогодні пануватиме тиша.
Адже іноді, щоб тебе нарешті почули бездушні сусіди, потрібно просто дати їм можливість побачити справжнє мистецтво.
