Приїхав я у жовтні до брата у гості. Варто зазначити, що брат живе у невеликому провінційному місті у приватному будинку. У неділю вирішили посмажити шашлики у нього на подвір’ї.
Я почав розпалювати дрова в мангалі, тоді як брат на кухні займався м’ясом і приправами. Намалювався сусід. Він пришкутильгав на милицях і став навпроти мене.
Познайомились. Виявилося, що він має інвалідність після того, як його збила машина. Ноги частково рухалися, але без милиць він нікуди не ходив. Якщо коротко, то дружина у нього сволота, а діти ті ще невдячні невдахи.
І нікому він не потрібен. Я пообіцяв йому ввечері смачні шашлики та пиво. Той у свою чергу не став відмовлятися, лише попросив, щоб я сам заніс до нього.
На тому й розійшлися. Ну, тобто я залишився, а він зник. Вугілля вийшло відмінне. В цей час з’явився брат із шампурами. Коротко переказав йому історію.
Почав цікавитися сусідом, на що брат лише махнув рукою: «Симулянт він!» Я не дуже повірив в історію брата, бо бачив дистрофічні ноги чоловіка, та й брехати таким голосом людина явно не буде.
Хоча не так: я з ймовірністю у 95% завжди відчував брехню, а та людина точно не брехала. За годину я заніс обіцяне пиво та шашлики. Наступного дня його дружина поїхала на роботу, прихопивши з собою дітей.
Мені поспішати не було куди, бо відпустка тільки починалася. Помітив я цього «інваліда». Він досить впевнено ходив своєю ділянкою без милиць. Щось узяв у сараї, вийшов з нього.
Потім я бачив, як він присів навпочіпки і закурив, бадьоренько встав і попрямував до хати з якимось пакетом. Ось що робить шашлик життєдайний. Я знав, що м’ясо дає людям енергію, але що зцілює – ні…
