– Елло Семенівно, принесіть мені список книжок, які ми маємо отримати наприкінці поточного тижня! – директор міської бібліотеки невдоволено посміхнулася власному відображенню в дзеркалі.
– І звари, будь ласка, свою фірмову ранкову каву. З пінкою та корицею. За вихідні не встигла відпочити, тому понеділок зустрічаю в напівсонному стані.
– Добре, Віолетто Максимівно. З радістю! – прощебетала секретарка. – За двадцять хвилин усе буде готово. Ще чогось бажаєте?
– Щоб знову настало літо! – пожартувала жінка. – Але ти навряд чи зможеш це виконати, тому зупинимося на списку та каві.
Віолетта поклала слухавку робочого телефону і втупилася в екран комп’ютера. Перед очима висів електронний планувальник, у якому на сьогодні стояло тридцять два завдання.
– І скажи, що це реально виконати! – розчаровано вимовила вголос директорка. – Господи, чому я не вийшла заміж за олігарха. Права була мама! Зараз би сиділа в салоні краси або взагалі в теплому ліжку валялася. А головним і єдиним завданням дня стояв би вибір кольору для нового манікюру.
Жінка кілька разів провела руками по голові, щоб допомогти собі сфокусуватися на роботі.
Раптово у двері постукали.
– Так, Еллочко, заходь. З яких пір ти стала такою чемною? Швидше давай мою улюблену каву.
За кілька секунд Віолетта побачила на порозі… чоловіка.
– Артур? – здивовано піднявши брови, майже вигукнула дружина. – А ти що тут робиш? Не минуло й двох годин, як ми сиділи на кухні за сніданком. Скучити ти точно не міг! Тому…
– Нам потрібно терміново поговорити! – серйозно вимовив чоловік.
– Хмм, гаразд. Сідай! Що сталося?
Артур швидко звалився на стілець і, важко зітхнувши, відповів:
– Я розумію, що моє прохання прозвучить дивно. І ти точно не очікувала такого “сюрпризу” так само, як і я. Але… моя мати змушена в нас пожити місяць-два.
– Не зовсім розумію, що зараз відбувається. Ти мене ставиш перед фактом? – роздратовано уточнила Віолетта, зсунувши брови.
– Ні. Повторюся… це прохання.
– Тоді чому кажеш, що Агафія Терентіївна змушена оселитися в нашій квартирі?
– У твоїй квартирі, – уточнив чоловік, подивившись дружині в очі. – Ти – господиня, ти вирішуєш.
Віолетта промовчала. У дверях з’явилася Елла Семенівна:
– Ой, вибачте. Я не знала, що у вас гості. Я лише принесла те, що ви просили.
– Чудово. Залиш, будь ласка, на столі.
Літня жінка виконала наказ директора і швидко вийшла з кабінету.
– Скрізь начальник, скрізь командир, – сумно посміхнувшись, промовив Артур.
– Чому ми змушені прихистити свекруху? – перевела розмову на іншу тему дружина.
Жінка не любила обговорювати “нерівноправність у сім’ї”, бо щоразу подібні діалоги закінчувалися скандалом.
– Якщо чесно, то я нічого толком не зрозумів. Їхав на роботу, дорогою зателефонувала мати. Щось там скигла про сестру, як їй усе набридло і навіщо вона нас на світ привела.
– Зрозуміла. Агафія Терентіївна у своєму репертуарі.
– Саме. Сказала, що довго не затримається. Упевнена, що емоції за місяць вляжуться і вона зможе повернутися додому.
Віолетта зробила ковток ароматної міцної кави:
– Коли ж у твоїй “милій” родині вляжуться пристрасті? І загалом… ти не хочеш мені розповісти про свою сестру? Ми одружені майже рік, а я досі нічого не знаю про цю дівчину. Бачила два рази в житті й то “на ходу”.
Артур голосно розсміявся:
– Не повіриш. Але я сам мало що про неї знаю. Ми з дитинства не ладнали. Ніколи не відчував, що ми з Ганною рідні. Може, тому що батьки різні. Не знаю. Якщо пустиш у квартиру свекруху, думаю, що вона з радістю поділиться і передісторією, і історією.
– Гаразд. Все ж таки свекруха мені такий золотий браслет на весіллі подарувала.
Не можу образити! – усміхнулася Віолетта.
– Нехай приїжджає.
Повернувшись додому після важкого робочого дня, жінка з порога отримала несподіваний сюрприз. Агафія Терентіївна по-господарськи бігала на кухні, накриваючи стіл для сімейної вечері.
-Невістко, добрий вечір! – родичка одразу кинулася до дверей, обійняла й розцілувала Віолетту.
– Проходь, рідна. Я запекла качку по-пекінськи, приготувала курячі відбивні та кілька салатів. Сподіваюся, що ти залишишся задоволена.
– Нічого собі! – присвиснула господиня. – Востаннє такий вибір страв у нас був на весіллі! Здається, ваш приїзд – чудова ідея. Зараз я негайно вирушаю в душ і одразу за стіл. Йде?
– Звичайно. Ти тільки скажи, що любиш більше – чай чи лимонад? Я зробила лимонний.
– Не повірите. Але я ніколи про це не замислювалася, – засміялася невістка. – Нехай буде лимонад.
Віолетта зазирнула в кімнату, де розташувалася свекруха. Усі речі вже були розібрані й складені в шафу.
“Нічого собі. Наче все життя тут і прожила. Яка спритна!”
Артур сидів у вітальні і, здавалося, нічого навколо не помічав.
– Чого мамі не допомагаєш стіл накривати?
– Намагався. Але вона жорстко захопила владу в господарській частині і, мабуть, не збирається нікому її поступатися, – знизавши плечима, чоловік продовжив перегляд телевізора.
Після вечері невістка вирішила розпитати Агафію Терентіївну про ситуацію, що склалася.
– Чому ви вирішили з’їхати з власної квартири?
– Тому що Ганна притягнула цього свого. А я не перетравлюю його! Але знаєш, вони жити все одно разом не будуть. Упевнена на тисячу відсотків!
Віолетта, витріщивши очі, здивовано подивилася на свекруху:
– Зрозуміло, що нічого незрозуміло. Можете почати з початку історії?
Жінка задумливо промовила:
– Два роки тому моя донька мене не послухалася. Вийшла заміж за чоловіка, який у житті нічого не вміє, крім того, що їсти, спати й водити трактор. Що вона в ньому знайшла, не знаю. Чим він її зачарував, теж невідомо. Але жоден мій аргумент не спрацював. Як я її не вмовляла, дочка стала дружиною цього безграмотного колгоспника.
– А де Ганна з ним познайомилася?
– У селі. З близькою подругою їздила до її бабусі. І знайшла “диво” на свою голову! Наш-то весь рід із міста…
– І?
– Після весілля поїхала жити до чоловіка в село. Влаштувалася продавчинею в місцевий магазин. Оселилися в його мами. Свекруха виявилася “не цукор”.
– Втручалася у стосунки? – уточнила Віолетта, щиро зацікавившись долею зовиці.
– Уявила себе господинею долі. Контролювала кожну дрібницю, вирішувала що купувати, готувати, куди й коли ходити, навіть у розмови встрявала, стаючи арбітром у сварках.
– Нічого собі! – обурено вимовила невістка. – З’їжджати відразу!
– Якби ж! Тільки наш абориген вирішив інакше. Він від мами ні ногою. Нібито їм просто потрібен час, щоб притертися. Ще й кричав на Ганну, коли та впиралася і не виконувала накази свекрухи.
– Чому вона погоджувалася на таке життя? За таких умов будь-яке кохання зникає в безодні.
– Збиралася, але… дізналася ,що чекає дитину. Затрималася ще на два місяці. Але в результаті не витримала, зібрала валізу й переїхала жити до мене.
– Фух. Навіть на душі стало легше! – задоволено посміхнулася Віолетта і зробила ковток лимонаду. – Смачно вийшло!
– Рано радієш, невістко. Сільський абориген прибув слідом за Ганною рівно через місяць! Разом зі своїми пожитками. Я мало з дивана не звалилася, коли побачила його на порозі своєї квартири.
– Невже… – прикривши рот рукою, припустила Віолетта.
– Ти все правильно подумала. Ганна одразу пробачила чоловіка й оселила його у своїй кімнаті. Ніби він хоче почати спочатку і сильно змінився, коли втратив сім’ю.
– Не можу повірити!
– Я теж не могла. А коли усвідомила те, що відбувається, зібрала валізу і приїхала до вас.
– Гаразд. Усе налагодиться. Ви головне, не переживайте. Упевнена, що Ганна одумається. А ви поки що у нас погостюйте.
Перші тижні “спільного життя” зі свекрухою проходили досить добре. Жінка взяла на себе роль домогосподарки. Прибирала у квартирі, готувала їсти і зустрічала сімейну пару з роботи.
– Мені якось незручно, – ділилася з чоловіком роздумами Віолетта. – Усе-таки Агафія Терентіївна – наш гість. А таке відчуття, що в служниці до нас найнялася.
– А що такого? – спокійно відповідав Артур дружині. – Мати все одно нічим не займається. Днями сидить удома. Чому б до справи не долучитися? На плітки з сусідками вистачить і пару годин. Не бачу проблем.
– Так, але мені, як господині дому, не дуже подобається, що свекруха кладе речі не на свої місця. Уже на кухні тарілки не можу знайти, виделки.
– Віолетто, ти серйозно? Будемо на такі дрібниці увагу звертати?
– Це не дрібниці! Я прошу тебе коректно поговорити з Агафією Терентіївною. Я дуже вдячна їй за допомогу, але в моєму домі може бути лише одна господиня. І звуть її… я. Будь ласка!
– Господи, Віолетто. Отже, проблем вистачає. Зачекай кілька тижнів і все повернеться на колишні місця. Добре?
Дружина висловила невдоволення незадоволеним виразом обличчя, але промовчала, тим самим давши згоду на “творчість” свекрухи.
Але це виявилося тільки початком. Через кілька днів Віолетта повідомила, що їй потрібно терміново виїхати у відрядження на три дні в сусіднє місто.
– Там відбудеться конференція. Моя присутність обов’язкова. Сподіваюся, що ви впораєтеся без мене.
– Звичайно, донечко. Їдь зі спокійною душею. Твій чоловік буде нагодований, а будинок прибраний.
Щойно невістка вийшла за двері, Агафія Терентіївна взялася за генеральне прибирання. Насамперед, жінка викинула половину продуктів із холодильника.
– Давно дивлюся на цю отруту. Не можна таким харчуватися. Ви склад читаєте?
– Мамо, залиш усе, як є. Віолеті не сподобається твоя ініціатива.
– Ти займайся своїми справами! Я нічого поганого не роблю. Давно поглядаю на той бардак, який ви тут розвели. А хто виправить ситуацію, якщо не я?
Жінка з’їздила додому, де прихопила для нового “дизайну” будинку постіль,рушники та серветки.
– Не розумію цих білосніжних ліжок, як у лікарні. Зараз замінимо на затишний варіант. Подивися, які тут квіти красиві. Одразу кімната оживає!
–
Агафія Терентіївна не пошкодувала грошей і купила нові килимки для ванної та туалету.
– І верхній одяг приберемо з цієї шафи. Двері нещільно зачиняються. Заходиш і відразу з порога в очі кидається неохайність господині.
– Мамо, ти поводишся дивно, – Артур із нерозумінням дивився на матір.
– Ти казала, що свекруха Ганни погана, бо лізе в їхнє сімейне життя і контролює кожну дрібницю. Вибач, але ти зараз робиш те саме.
– Що за дурниці? Ти порівнюєш різні речі! – обурювалася Агафія Терентіївна.
– Я лише проявляю турботу.
– Не підміняй поняття, – наполягав на своєму син. – Ти намагаєшся наш уклад перебудувати під свої переконання.
– Синку, запам’ятай. Щоб я не робила, це все з найкращих спонукань. Ви молоді, не у всіх речах ще розбираєтеся. Вчіться у мудрості старших. І не сперечайся! Краще йди вечеряти.
Повернувшись із відрядження, Віолетта не впізнала свою квартиру.
– Що це? Це як? – заїкаючись, запитала господиня.
– Я тут невелику перестановку зробила. Усе зайве викинула, а старе замінила новим.
Невістка швидко пройшлася квартирою, окинувши поглядом усі кімнати.
– Де моя улюблена ваза? Де рушники, які мені привезли з Італії?
– У вази шматочок був відколотий. Вона псувала інтер’єр. А рушники всі новенькі… з магазину. Потім подивишся, зараз підемо їсти.
– Ви жартуєте? – зі сльозами на очах прокричала Віолетта. – Ви викинули речі, які мені були дорогі. Яка їжа?
– Розбита ваза приносить у сім’ю нещастя! – впевнено заявила літня жінка.
– Поки що в нашу сім’ю нещастя принесли тільки ви!
– Ти невдячна! – обурено відповіла Агафія Терентіївна. – Я ж намагалася затишок створити. Хоч видно, що тут люди живуть, а не виправна колонія відкрилася!
– Шановна свекруха, я пустила вас у квартиру з душевної доброти. Вислухала вашу ситуацію і зрозуміла. Але ви, мабуть, неправильно мої слова сприйняли. Ви тут лише гостя і ніколи не станете господинею! Тільки я вирішую що і де тут лежатиме!
– От коли навчишся бути справжньою господинею, а не просто власницею житла, тоді й поговоримо! Моль у шафі завелася! Продукти прострочені в холодильнику стоять! Килимок дірявий лежить! А ти мені будеш розповідати про хазяйновитість? Ні сорому, ні совісті! Спасибі треба сказати! А ти подивися, як грубо поводишся! Про яку доброту йдеться?
– Моя доброта закінчується там, де починається ваше нахабство! – невістка вказала свекрусі на двері.
– Якщо я така брудна і вам так сильно незатишно в моєму домі, тоді йдіть у свій! А ми продовжимо їсти прострочені продукти і витиратися порваними рушниками. Тому що це наш вибір! І ми маємо на нього повне право!
Агафія Терентіївна сильно образилася на невістку і більше ніколи не спілкувалася ні з нею, ні з сином.
Жінка повернулася додому. На той час “улюблений зять” з’їхав. Через півроку з’явилася на світ онучка, на яку бабуся переключила всю свою увагу, турботу і любов.
