– Васю, ти знову затримався! Ти ж обіцяв, що приходитимеш вчасно!
Василь зустрівся з докірливим поглядом дружини, але лише байдуже знизав плечима.
– Поліно, я ж написав, що я на роботі.
– Точно?
– У сенсі? У чому ти мене підозрюєш?! – Вася примружився. Він ненавидів такі моменти, коли Поля починала сварку на порожньому місці. Але цього разу Поліна не відвела очей і не стала заминати конфлікт…
– Я дзвонила твоєму начальнику! Він сказав, що у вас ніхто не затримується. А ти так взагалі йдеш одним із перших!
– Що ти зробила?!
– Подзвонила твоєму Глібу! І правильно зробила… ти мене обманював весь цей час! Ти жалюгідний обманщик! Негідник!
В очах Поліни блищали сльози, Василь трохи потупцював поруч і зробив крок до неї, намагаючись обійняти.
– Поліно, ну, чого ти істериш? Я ніколи тебе не обманював! Я ж кохаю тебе!
– Тоді де ти пропадав?! Чому йдеш раніше з роботи, а додому приходиш пізніше? Чому ти так зі мною чиниш?
Василь закотив очі, думаючи, що Полінка ставить занадто багато запитань. Подумав кілька секунд і знайшовся з відповіддю.
– Поліно, ось вічно ти сюрпризи псуєш! Я для тебе старався!
– У сенсі?
– Ну, я знайшов підробіток, він на кілька годин після роботи. Загалом, хотів тобі подарунок на день народження зробити.
– Він же тільки через два тижні!
– Ну, так я готуватися заздалегідь почав, – Вася витягнув коробочку з рюкзака. – Ось, до речі, вже купив тобі… Вважай, що це подарунок на твій ювілей!
Поліна покосилася на чоловіка, потім узяла в руки синю оксамитову коробочку і пошепки запитала:
– Що там? Що ти затіяв?
– Пам’ятаєш сережки і кольє, які ти хотіла?
– Але вони ж дорогі!
– Тому я й працював більше! – незворушно знизав плечима Василь.
Поліна опустила погляд на коробочку, потім відкрила її й ахнула від радості. Сльози висохли. Тепер очі виблискували від радості та здивування.
– Давай допоможу вдягнути!
Поліна трохи помилувалася собою, потім опустила голову і зніяковіло повернулася до чоловіка. Василь зрозумів, що вона хоче сказати, і швидко перебив поцілунком.
– Поліно, не бери в голову! Я розумію, що ти просто переживала…
– Ти не сердишся на мене?
– Ні, я ж сказав. Ходімо краще до дзеркала, помилуєшся на себе. Ти така гарна…
Василь був радий, що зам’яв розмову про пізні повернення, і сподівався, що Поля не буде її більше піднімати. Цього вечора він зміг викрутитися. Щоправда, було шкода кольє і сережки, якими він хотів побалувати… Настю.
“Пощастило, що Гліб не сказав Полі про моє підвищення і підняття зарплати. Інакше не вийшло б придумати історію про підробітки”, – розмірковував Василь. На жаль, тепер треба було шукати інший привід для запізнень.
Ще рік тому Василь захопився однією своєю колегою. Настя була вродлива й розумна й одразу притягувала увагу. Спочатку вони не знайшли спільної мови – сперечалися один з одним на нарадах, критикували рішення.
Але якось Настя перша підійшла до Василя і запропонувала піти і пообідати в кафе, заразом обговорити робочі питання. Василь погодився, хоча і з небажанням. А до кінця обіду вони обидва зрозуміли, що коли вони не сваряться, то обидва взагалі-то дуже милі люди. Дедалі частіше вони обідали разом, а потім якось несподівано зав’язався роман.
Загалом Василь не хотів зраджувати Поліну, але це вийшло само собою. Докорів сумління особливо не відчував, адже багато хто чинив так само, як він. Полю йому шкода не було, адже кожен має право на невелику інтрижку на стороні. Про те, що у нього вже не “інтрижка”, а повноцінний роман, що триває майже рік, Василь не замислювався.
Після тієї розмови Васі з Поліною минуло близько тижня. Василь намагався приходити додому вчасно, щоб не викликати підозр. Але надовго його не вистачило, адже до Насті тягнуло сильніше, ніж до дружини.
І ось настав день, коли Василь знову “затримався на роботі”. Поліна не розуміла, що відбувається з чоловіком – останнім часом він якось віддалився, поставив пароль на телефон, хоча раніше Василь казав, що приховувати йому нічого. Став приходити додому пізніше, хоча й виправдовував це підробітками. Він став якимось нервовим і потайним.
Поля не була дурною і розуміла, що це може означати, але не хотіла вірити, що в її чоловіка є інша. Минулого разу Василь зміг відкрутитися, хоча Поля не дуже йому повірила. Просто подарунок зробив свою справу. Поліна вирішила поговорити з чоловіком ще раз.
– От тільки не треба всіх цих запитань! – кинув Василь, коли прийшов додому. – Затримався, бо друг покликав посидіти в барі. У нього проблеми вдома, тому просив поговорити.
Поліна кивнула, бачачи, що чоловік роздратований, і нормальної розмови не вийде. Замість того щоб плакати і переживати, Поля вирішила вчинити по-іншому.
Через кілька днів вона приїхала до роботи чоловіка. Вона знала, о котрій годині Василь закінчує, і де стоїть його машина.
Поля приблизно очікувала, що може побачити, але однаково, коли Вася пройшов до своєї машини, а потім до нього підійшла чужа жінка, і вони стали обійматися і цілуватися, у груди ніби ліг крижаний камінь. Навіть не думаючи про наслідки, Поліна повільно вийшла з машини і пішла до чоловіка. Вона не збиралася ховатися і потім влаштовувати Василю розбірки. Хотіла розібратися відразу.
Василь відірвався від Насті і здивовано застиг, побачивши дружину. “Як вона тут опинилася? Як викрутитися?” Щось запитала Настя, але Вася навіть не почув.
– Як ти міг?! – у голосі Поліни звучав неприхований біль.
– А ви хто? – Настя здивовано дивилася на красиву жінку, яка підійшла до них.
– Його дружина, – коротко відповіла Поліна. – Колишня дружина…
Вона дала Василю дзвінкого ляпаса, розвернулася і пішла назад до своєї машини. Василь, нарешті, виплутався з обіймів Насті й кинувся за Поліною.
– Поліно, це не те, що ти подумала! У нас нічого не було! Ми просто колеги!
– Я тебе ненавиджу!
Поля висмикнула руку з хватки Василя і з гнівом та образою кинула:
– Я подаю на розлучення! Ненавиджу тебе!
– Дай мені все пояснити!
– Що пояснити?! Знову будеш брехати щось? Не хочу тебе слухати!
Поліна рішуче сіла в автівку і стрімко виїхала з парковки, ледь не врізавшись у чийсь автомобіль, але ледь це помітила.
Вона їхала, майже не бачачи дороги через пекучі сльози. Зрештою, зупинилася десь на узбіччі й розревілася в голос. Її трясло від гримучого коктейлю з образи, злості й ненависті. У цей час Василь повернувся до Насті, і вона співчутливо похитала головою.
Але шкодувала вона не Василя, а Поліну. Чомусь Анастасія думала, що дружина у Васі страшна і дурна, принаймні, таке складалося враження з його розповідей. А тут з’ясувалося, що Поліна звичайна жінка, якій не пощастило з чоловіком.
– Ну ти й придурок!
– А тобі я що зробив? – набичився Василь.
– У тебе дружина хороша, а ти мені що розповідав? Скаржився, що вона мало не відстала… Васю, вибач, але мені треба йти.
Настя залишила Василя одного на парковці. Вона усвідомлювала, що раз Василь зраджував свою дружину, то так само в майбутньому може зраджувати і її. Про свою провину Настя не думала, вважаючи, що кожен несе відповідальність тільки за свої вчинки. Вона-то нікому не зраджувала…
Василь прийшов додому пізно ввечері, все обдумавши. Але Поліна не пустила його далі передпокою. Вона вже виплакала всі сльози і зараз гнівно дивилася на людину, яку колись кохала…
– Поліно, я кинув її! Так, я винен, але я так більше не буду… Пробач мені!
– Більше не будеш? А тобі не здається, що це якось по-дитячому?! Малюки, коли набедокурять, так вибачення просять! А за зраду я тебе ніколи не пробачу!
– Що мені зробити, щоб ти мене пробачила?
– Ти мене чуєш? Я тебе ніколи не пробачу! На розлучення я завтра напишу! А тепер забирайся з моєї квартири!
– Мені нікуди йти…
Поліна посміхнулася, згадала здивування в очах тієї жінки і зрозуміла, що для неї їхня зустріч теж була шоком.
– Отже, вона тебе теж кинула? Як мило. Нікому ти не потрібен! Забирайся…
Василь дивився на дружину і розумів, що поки що краще піти, адже вона надто зла на нього. Він підняв сумки, які Поліна зібрала для нього, і вийшов із квартири.
Поліна зачинила двері і з полегшенням видихнула. Вона не знала, що робити далі, адже, здавалося, все її життя завалилося відразу. Але пробачати Васю Поля не збиралася.Спеціально для сайту Stories
“Зрадив один раз – зрадить і ще”, – думала вона. Але біль у серці не вщухав. Усе-таки вони прожили разом понад десять років, і зараз їй було дуже сумно й самотньо. Але Поліна знала, що впорається з цим.
Василь їхав до друга і напівголосно лаяв Поліну. Він вважав, що вона цілком могла б пробачити його…
– Дурна! І як тільки я жив із нею?! Можна було б просто не звертати уваги на це… подумаєш, зрадив! Пішла б і сама зрадила в помсту, раз така горда…Спеціально для сайту Stories
У глибині душі Василь знав, що не хотів би зрад Поліни. Але він не бажав зізнаватися навіть собі, що вчинив неправильно, і намагався виправдати себе всіма способами.
Пізніше Василь ще раз спробував прийти до Поліни і помиритися, але вона змінила замки і навіть не відчинила двері.
– Забирайся звідси! Зустрінемося в суді, – це було все, що Поля сказала майже колишньому чоловікові.Спеціально для сайту Stories
Звичайно, Василь намагався її розжалобити, але нічого не вийшло, і чоловік пішов. Він з’їхав від друга і став знімати квартиру. Василь, як і раніше, не хотів визнавати, що він сам у всьому винен, тільки жалів себе і був упевнений, що жінки просто нічого не розуміють. Він же нічого такого не зробив, от чого вона така горда? Усі ж так живуть! Хіба ні?
