— Знаєш, Анно, — тихо сказала вона. — Лікарня — це таке чарівне місце. Вона як рентген. Тільки просвічує не кістки, а людей. Відразу видно, хто є хто
Біль пронизав живіт так різко й несподівано. Я зігнулася навпіл, випустивши з рук праску,
— Я після робочого тижня не наймалася бути прислугою. Тим більше для твоїх родичів. Хочете їсти — шампури в сараї. Хочете чистих тарілок — вода в колодязі. Відпочивайте, Коленька
Телефон на журнальному столику завібрував уже вчетверте поспіль. Валя сиділа в глибокому кріслі, підібравши
Людина, яка прохає свою маму скасовувати весілля за годину до реєстрації, не готова ні до шлюбу, ні до дорослого життя. І я мушу сказати Маргариті Павлівні величезне спасибі. Вона справді врятувала мене сьогодні від величезної, фатальної помилки
Біле мереживо сукні струмувало по фігурі, немов водоспад із збитих вершків, розшитий тисячами дрібних
— Я чув, ти там якась бухгалтерка. Навіщо це жінці твого віку? Тобі треба відпочивати, займатися домом. Сніданок має бути гарячим, обід — із трьох страв, обов’язково наваристий суп. Ну і вечеря, звісно, до мого приходу
Вона дивилася на своє відображення у високому дзеркалі передпокою й ледь посміхалася. У свої
— Розумію. Тільки пам’ятай, Вітя, — не кожна зустріч приносить радість. Головне — не втратити того, хто дав тобі любов і був увесь цей час поруч
Наталія Вікторівна працювала в пологовому будинку понад тридцять років. Вона знала тут усе напам’ять
Я зупинився біля раковини. Подивився на неї. На здорову двадцятивосьмирічну жінку, яка стоїть переді мною і просить тридцять тисяч гривень на малювання абстрактних плям на папері
До сорока двох років я остаточно втомився від жінок, яким потрібен лише спонсор для
— Нареченого я тобі сама знайду, — обіцяла мама. — А то, не дай Боже, вискочиш заміж, як я, за першого-ліпшого, розуму-то в нас, дівчат, зовсім немає
Мама добре розбиралася в людях, поки не пішла з життя. Тепер вона часто з’являлася
​— Від тебе, Інно, я, звичайно, найменше очікувала зради, адже ми з тобою стільки років дружили… — тихо сказала Юля
​— А де він так довго затримується? — запитала Юлю Інна, її близька подруга,
— Денис без такої п’явки тільки зітхне з полегшенням! Нарешті приведе додому нормальну господиню
— Ти б хоч тарілку після себе помила, пані! Я насилу переставила неслухняну ногу,
— На ваших плечах? Безсовісні! Я свого часу всі свої гроші вам віддала, допомагала. Тепер живете в моїй квартирі й ще докоряєте. Та я ваші крихти не їм, вже й миюся, і їм на роботі. Вдома тільки зуби вранці чищу
-Книжку читаєш? Тобі пощастило. Є час… А я ось нічого не можу — ні

You cannot copy content of this page