Павло взяв зі столу сина набір фломастерів, витягнув із футляра спочатку синій, потім подумав і взяв червоний фломастер.
Чоловік пішов на кухню і розмашистим почерком написав на дверцятах холодильника одне тільки слово: “Розлучення”.
Його дружина Віра, побачивши “послання” чоловіка, запитала:
-Павло, це що таке?
– Це моя відповідь на твою вчорашню заяву, – відповів чоловік.
За день перед цим.
– Павло, ти не дізнавався, коли ми отримаємо ключі від нової квартири? Я вчора проходила повз наш будинок і бачила, що в перші два під’їзди вже мешканці в’їжджають, – сказала Віра.
– У нас квартира в третьому під’їзді – отже, ми наступні. Думаю, через місяць можна буде вже починати збиратися, – відповів їй чоловік.
– Чудово, тоді встигнемо, – зітхнула Віра.
– А ми хіба кудись поспішаємо? – запитав Павло. – Місяцем раніше, місяцем пізніше – яка тепер різниця.
– Я просто тобі ще не повідомила новину: Вадик одружується.
– Ну, і що? Яким чином це пов’язано з отриманням нами ключів від квартири? – поцікавився чоловік.
– Ну Вадику ж треба буде десь жити з дружиною. Ось мама і віддає їм однокімнатну, де вони зараз із Вадиком живуть, а сама переїжджає до нас. У нас-то три кімнати буде, – пояснила Віра.
– Ні.
– Що ні?
– Я сказав “ні”. Твоя мама не житиме в нашій новій квартирі, – відповів Павло.
– Павло, ти не розумієш: молодята ж не можуть жити в одній кімнаті з мамою! – вигукнула Віра.
– Згоден: не можуть. А я тут до чого? – запитав чоловік.
– Так я тобі вже сказала: у нас три кімнати. В одній буде наша спальня, в іншій – дитяча, а в третій житиме мама.
– Не буде! – ще раз повторив чоловік, уже голосніше. – Віро, читай по губах: твоя мама ні-коли-ніколи не житиме в нашій квартирі. Я зрозуміло висловився?
– Павло, а де тоді жити Вадику з Лізою? – запитала Віра.
– Поняття не маю.
– Але це ж мій брат.
– Віро, коли я одружився з тобою, в умовах нашого шлюбу не згадувалося, що я муситиму терпіти погану вдачу твоєї матері та вирішувати житлові проблеми твого брата. Правда? Чи ми про це домовлялися?
– Але я думала…
– Не думай. Скажи чесно: у тому, що твій брат у тридцять років скаче з однієї роботи на іншу, не затримуючись ніде довше, ніж на три місяці, й у тому, що він і досі не має свого житла, є моя провина? – запитав Павло.
– Ні. Але…
– Без жодних “але”, Віро. Я не збираюся вирішувати його проблеми – хлопчик уже досить дорослий, навіть одружитися зібрався.
– Павло, але я вже обіцяла мамі, що ми виділимо їй кімнату, – сказала дружина.
– Даремно. І взагалі, давай домовимося, що ти не будеш вирішувати такі речі й тим більше давати обіцянки, не порадившись зі мною. Дзвони матері.
– Навіщо? – запитала Віра.
– Будемо виправляти твою помилку, – відповів чоловік.
Віра набрала номер матері й передала телефон чоловікові.
– Олено Петрівно! Доброго дня! Це Павло – ваш зять. Віра пообіцяла, що ми виділимо вам кімнату в нашій новій квартирі. Вона помилилася. У нас зайвих кімнат немає. Тож ви на переїзд не розраховуйте. Всього найкращого.
Павло закінчив розмову і віддав телефон дружині.
– Павло, але в нас третя кімната вільна.
– Ні. Микиті скоро сім, восени він піде до школи. Йому потрібна кімната для занять, щоб Надійка не заважала йому вчитися. Крім того, якщо ти ще не зрозуміла, у нас двоє дітей – син і донька, і через кілька років постане питання про те, що їм потрібні окремі кімнати. Тому твоя мама в нашій квартирі жити не буде.
За вечір мати ще тричі зателефонувала Вірі. Що вона говорила, Павло не чув. Віра тільки схлипувала і відповідала: “Так, мамо. Ні, мамо. Я так не думаю, мамо”.
Коли дружина закінчила останню розмову, було вже майже одинадцята вечора.
– Павло, але ж я твоя дружина. Я теж працюю, зокрема й удома. У мене має бути якесь право голосу! Я можу висловити свою думку! – звернулася вона до чоловіка.
– Абсолютно вірно, Вірочка. Ти можеш вирішувати, в який колір ми пофарбуємо стіни в нашій новій квартирі, які повісимо штори, куди поїдемо відпочивати влітку. Є ще багато питань, щодо яких твоя думка буде головною. Але в питанні проживання твоєї мами в нашій квартирі я на поступки не піду.
Стосунки Павла і матері Віри не склалися з першої зустрічі. Павло відразу зрозумів, які правила існують у сім’ї його майбутньої дружини: перше – “мама завжди має рацію” і друге – “якщо мама не має рації, дивись пункт перший”.
М’якшу й податливішу Віру Олена Петрівна повністю “забила під плінтус”, Вадиму дещо дозволяли на підставі того, як казала мати, що “він усе-таки чоловік”.
Олена Петрівна одразу відчула в майбутньому зяті сильного супротивника і спочатку навіть хотіла заборонити доньці виходити заміж за Павла, але потім передумала.
Річ у тім, що вони втрьох: мати, Віра і Вадик жили в невеликій однокімнатній квартирі. І, крім них, там же мешкали болонка на ім’я Пуфик, кішка Марта, пара папуг-нерозлучників, а на підвіконні в кухні стояв круглий акваріум із рибками. Відхід однієї людини звільняв життєвий простір для інших.
Таким чином, Олена Петрівна дала доньці своє благословення, але з однією умовою: у їхній квартирі молоді жити не будуть.
Павло клятвено пообіцяв, що ні зараз, ні в майбутньому не претендуватиме на жоден квадратний сантиметр цього Ноєвого ковчега, і повів Віру в житло, яке винаймав.
Через два роки вони купили трикімнатну квартиру на етапі котловану. Будинок будувався довго. Але нарешті він готовий.
“Як усе вдало склалося”, – подумала Олена Петрівна, – і приготувалася до переїзду. Але не тут-то було.
У зятя виявилася хороша пам’ять – він пам’ятав усі косяки тещі, всі випадки, коли вона намагалася вбити клин між подружжям і посварити їх, коли тягнула з доньки гроші для “бідного Вадика”, що вкотре лишився без роботи, як відмовилася допомогти з Микитою, коли Віра була в лікарні й приводила на світ Надійку, та ще багато чого іншого.
Загалом, Павло швидше б погодився тримати у ванній крокодила, ніж жити в одній квартирі з Оленою Петрівною. Про це він чесно заявив дружині:
– Люба, якщо твоя мама з’явиться на порозі нашої квартири з валізами, я цього ж дня подаю на розлучення і на поділ майна. Подумай, чи захочеш ти жити з двома дітьми в однокімнатній квартирі і повторити життєвий шлях своєї мами.
Після цих слів Віра зрозуміла, що чоловік не жартує, і пояснила матері, що ризикувати своїм шлюбом заради того, щоб у Вадика було, де жити, вона не буде.
Олена Петрівна образилася на доньку. Хоча ображатися їй треба було на сина, який привів у їхню однушку свою дружину.
Тепер Олені Петрівні довелося спати на кухні на розкладачці, яку вона щовечора ставила впритул до газової плити.
А нещодавно молодята повідомили Олені Петрівні, що очікують на поповнення.Спеціально для сайту Stories
