Ніну Іванівну в селищі багато хто побоювався. Сувора жінка рідко посміхалася, завжди була серйозною та розважливою. Чоловік її, Іван, тихий і «м’якотілий», як його називали сусіди, ніколи не сперечався з дружиною. Тому пара мала репутацію чудової родини.
Одне було для Ніни Іванівни прикро: один син в неї був, тоді як у односельців і по троє, і по четверо дітей у сім’ях було. У душі Ніна Іванівна шкодувала, що Артем в неї був один, але вголос завжди всім казала, що хоч він і один, але найкращий – і розумний, і красень, і слухняний син.
Сусідки кивали, посміхалися, і серце суворої Ніни Іванівни тануло. У ті моменти посмішка висвітлювала її обличчя та очі теплішали. Працювала жінка завідувачкою пошти, і це теж було предметом її гордості. Вона любила свою роботу.
Проте для неї стало мало не ударом, коли Артем, відучившись на механіка, повернувся додому з нареченою. Тетяна зовсім не справила враження на майбутню свекруху. Після весілля молодята деякий час пожили у батьків, поки йшов ремонт в будинку, який вони змогли купити на подаровані та зароблені гроші.
Артем, бачачи незадоволене обличчя матері, сам у вихідні клеїв шпалери, вішав полиці на кухні. Тетяна була ввічливою та тихою. Вона щовечора, прийшовши з роботи в бухгалтерії, поспішала до свого дому. Мила там вікна, двері, наводила лад у дворі.
Ніна Іванівна не ходила туди, стримуючи свою цікавість. Казала, що прийде лише на новосілля. Її чоловік, Іван, навпаки, допомагав молодим влаштуватися як міг. Якось він Тетяні сказав, що його дружина насправді дуже м’яка і хороша людина, а суворість то напускне.
Таня посміхалася. Але минув рік, другий, а дітей у молодят не було. Ніна Іванівна сумувала, але невістки нічого не говорила, а тільки. Артем і вдома заспокоював Таню, яка майже кожен місяць плакала, коли розуміла, що не може завагітніти.
До того байдужа до сусідів Ніна Іванівна почала ходити до ближньої своєї сусідки Наталі. У неї було троє онуків, які раз у раз були під наглядом доброї бабусі, яка постійно казала Ніні Іванівні, щоб та не бігла поперед батька в пекло і онуки в неї ще будуть.
Ніна Іванівна перехрестилася, підібгала губи і витерла очі. Сусідка ще радила піти у храм та свічку поставити, а другу свічку з храму на кухні поставити, а потім тісто замішати на хліб та молитви читати. Ніна Іванівна вклонилася до сусідки і пішла, нічого не сказавши.
За три тижні запросила вона сина зі невісткою на чай. Обстановка була тепла, Артем і Тетяна помітити зміни, що сталися з матір’ю. Навіть Іван раз у раз задивлявся на дружину, ніби вперше її бачив. А Ніна Іванівна пригощала всіх чаєм.
На столі височіла купа ватрушок з сиром на візерунчастому блюді, стояли вази з запашним варенням, медом. Після чаювання пройшов місяць, другий, третій… Ніна Іванівна знову засумувала. Вона молилася біля ікон, а сама думала, що стала старою, наївною, що вірить у всякі казки, і зітхала.
Але під Новий рік у двері постукали голосно та наполегливо. На порозі стояли син із невісткою. Вони були такі щасливі. Ніна Іванівна вдивлялася у синові очі. Батько поставив на газ чайник і підійшов до них і тільки зараз Артем повідомив, що вони стануть батьками.
Після чаювання син із невісткою пішли до себе, а Ніна Іванівна, присівши на диван поруч із чоловіком, стала рахувати, загинаючи пальці і нарахувала, що це ж якраз її ватрушки спрацювали.
Ніна Іванівна довго стояла біля ікон, які ще з часів її бабусі тіснилися на потемнілих поличках, покриті тканими вишитими лляними рушниками з мереживами та дякувала за таке щастя…
