До свого 45-річчя Катерина Семенівна готувалася цілих п’ять років. П’ять років тому, напередодні її сорокаліття чоловік, тепер уже колишній заявив, що оскільки дітей в них немає, то і сенсу у шлюбі немає. А в нього ще все життя попереду, у чоловіків вікової проблеми з цим питанням немає. І пішов.
Катерина Семенівна здивована не була, їй самій уже давно здавалося, що в їхньому шлюбі немає сенсу, з дітьми чи без. Те, що чоловік пішов, позначило закінчення епохи надії її життя. Було зрозуміло, що з її простою зовнішністю в їх невеликому глухому місті шансів на нове заміжжя у неї немає.
У свій день народження з самого ранку вона викинула всю свою декоративну косметику, туфлі на підборах, і трохи повагавшись викинула запас фарби для волосся, вирішивши, що фарбувати сивину їй тепер не треба. За порадою подруги, вона пішла до психолога, який порадив обрати в житті якусь мету.
Після недовгих сумнівів Катерина обрала своєю заповітною метою поїздку до Парижа. І не на автобусах, а з шиком. Так щоб потім до старості згадувати і подружкам розповідати: найкращий готель, найкращі ресторани, найкращий гід по Парижу та околицях.
Розрахувавши вартість такої поїздки, вона з’ясувала, що якщо з її вчительської зарплати щомісяця відкладати певну суму і використовувати відкладені на дачу заощадження, то за п’ять років їй вдасться збити потрібну суму. Задумано – зроблено.
П’ять років пролетіло у праці, приватних уроках, вивченні французької та до 45 дня народження залишилися лічені місяці. Поїздка була запланована на літо, квитки в бізнес-клас куплені заздалегідь і розкішна бузкова валіза чекала свого часу під ліжком. І тут гримнула епідемія.
Спочатку Катерина оптимістично дивилася в майбутнє, навчилася навчати своїх першокласників онлайн і пишалася тим, що їй вдається вчити їх не залучаючи до процесу нещасних батьків. Ближче до літа їй стало зрозуміло, що довгоочікувана поїздка під загрозою.
Згодом і рейс скасували, повернувши гроші за квиток. То був кінець. Вона намагалася додзвонитися до психолога, але виявилося, що та в декреті, а до незнайомих спеціалістів йти їй не хотілося. Вона відчувала себе старою, ні на що не здатною, крім безглуздих кривлянь у зумі.
Всесвіт був рішуче проти неї. У її 45 день народження зненацька з’явився колишній з букетом квітів та цукерками. Почувши про скасування поїздки, він розсміявся і сказав, що таким, як вона ніякий Париж не світить , натякаючи, що вона невдаха.
Після того, як він пішов, все відбувалося, як у тумані. Вона вирішила, що в Париж вона потрапить, навіть якщо їй доведеться йти туди пішки. І тут їй на спала думка, яка в інший час здалася б їй дурною, але в той момент вона прийняла її за творче вирішення проблеми.
Схопивши гаманець вона попрямувала в найближчий спортивний магазин і купила відмінний велосипед і все необхідне екіпірування для дальньої поїздки. Вона завжди любила велосипедну їзду і прикинула, що за пару тижнів може трохи більше, вона цілком зможе дістатися до Парижа.
Прилаштувавши кішку здивованій сусідці, вона вирушила в дорогу. З вікна сусідка бачила, як її худенька фігурка, що зігнулася під вантажем туристичного рюкзака, рішуче віддаляється з двору. Сусідка давно спостерігала за Катериною.
Їй була до душі ця жінка, чиє просте сірооке обличчя нагадувало про далеке сільське дитинство. Трохи подумавши, вона відкрила бабусину книгу замовлянь і на дивовижній невідомій мові тричі вимовила старовинне заклинання. У цей момент мобільний Катерини впав на асфальт.
Виявилося, що хоч екран і розбитий, але навігатор працює, дивним чином зберігши здатність стрілкою вказувати шлях на Париж. Шукати ремонтника вона не стала, вирішивши, що купить новий у Франції. Дорога виявилася напрочуд легкою.
Самі собою були готелі для ночівлі, погода була прекрасна і немов якась невидима сила оберігала її від небезпек, що загрожує самотній подорожній. Через сім днів їзди пасторальним видом місцевості, її телефон заявив, що через п’ять хвилин вона досягне пункту призначення і відключився.
Оскільки сільська дорога нічим не нагадувала передмістя Парижа, вона вирішила, що продовжить шлях до найближчого населеного пункту, а там купить новий телефон. Буквально за найближчим поворотом, на неї чекала табличка з назвою села. Під’їхавши ближче, вона не повірила своїм очам.
Великим стандартним шрифтом у ньому було написано: Париж. Катерина зняла шолом і засміялася. Весь її запал немов рукою зняло. Вона миттєво зрозуміла, що сталося: зламаний телефон привів її до села Парижа у сусідній області. Село Париж було зовсім не там, де французький Париж.
Вона відчула безмірну втому, рюкзак за спиною здався набитим камінням і вмостившись на узбіччі вона розплакалася. Вона не знала про що вона плаче – про те, що вона не здатна мати дітей, про те, що безглуздий телефон привів її невідомо куди або про те, то все її життя виглядало, як ця поїздка.
Всього лише марне зусилля, заради нездійсненної мети. Поруч зупинився якийсь чоловік. Він був теж велосипедом. Чоловік подивився на жінку в сльозах на обличчі і запропонував свою допомогу. Вони розмовляли, а потім пішли разом обідати. Виявилося, що він вдівець і сам ростить п’ятьох дітей.
Одружуватися він не хотів, воліючи виховувати дітей сам. Катерина висловила захоплення таким рішенням, але він зупинив її, пояснивши, що не бачить у цьому жодного геройства. Це його діти. Слово за слово і вона розповіла йому про велосипедну поїздку до Парижа.
Вона чекала поблажливої реакції розсудливої людини, в його очах вона прочитала розуміння і сумне співчуття. Коли за місяць вона зайшла до сусідки забрати кота, та поцікавилася, як пройшла поїздка. Катя, яка раптово погарнішала, зніяковіло прибрала сиві волосся за вухо.
Вона, трохи знітившись, заявила, що виходить заміж, а чоловік живе у Парижі. З того часу у дворі ходила легенда про Катерину, в якій нічого особливого те й не було, а в 45 років взяла, та й вискочила заміж у Парижі…!!
